Вибір українців — Київська Русь

«Якщо будете в ненависті жити, у чварах і сварках, то загинете самі й погубите землю батьків своїх і дідів своїх, які добули її працею своєю великою...». (З наказу Ярослава Мудрого синам)

У політику і до влади потрапляють різними шляхами, але однаково. Почасти через інтриги, почасти випадково, когось помітили спецслужби інших держав і ведуть до вищих посад в Україні, діючи, зрозуміло, далеко не в українських інтересах. Але в кожному разі — потрібні зв’язки й гроші. Народ це давно зрозумів. Зрозумів він, що гроші, використані на боротьбу за владу й з конкурентами, повернуться із державної скарбниці, тобто з народної кишені, будуть відібрані тими ж цінами на продукти, промислові товари, послуги, сировину.

Дивно, але це, напевно, у глибинах руської душі — народ на тлі граничного скептицизму до влади вкотре демонструє оптимізм і віру в майбутнє.

У ніч з п’ятниці на суботу на телеканалі «Інтер» завершилася фінальна передача проекту «Великі українці». Понад 648 тис. українців (або 40% голосів) проголосували за Ярослава Мудрого. Протягом усієї програми у голосуванні взяли участь близько 2,5 млн жителів України, що стало європейським рекордом.

Ярослав Мудрий (978 — 1054) — Великий князь Київський. Похований у Софіївськім соборі в Києві. Саме поховання в храмі свідчило про особливі заслуги покійного перед Церквою. Тому перед його могилою відбувалися панахиди, молебні.

Ярослава Мудрого названо найвидатнішим українцем усіх часів. Історична пам’ять шанує цю особистість. Ярослав — син князя Володимира Хрестителя Київської Русі. Його правління — «золоте століття» Київської Русі. Особистість же самого Ярослава — ідеал руського князя.

Не варто, однак, забувати, що Ярослав не одразу став «Мудрим». Він пройшов довгий і складний шлях. Борючись велику частину свого життя з рідними братами, Ярослав намагався облаштувати руські землі. Єдиновладдя Ярослава — час політичної могутності, культурного й економічного розквіту Давньоруської держави. Становище тієї чи іншої країни в Середньовіччя визначалося династичними зв’язками. Що могутнішою була держава, то більшим авторитетом користувався її правитель, тим більше іноземних правителів бажали поріднитися з ним. Королі майже всіх західних держав вважали за честь стати родичем Великого князя руського.

Ярослав одружився з Інгігердою, донькою норвезького короля Олафа. Казимир, король Польський, взяв шлюб із сестрою Ярослава Марією. Норвезький принц, згодом король Гарольд Сміливий, засновник міста Осло, був одружений з донькою Ярослава Єлизаветою. Король Франції Генріх I побрався з донькою князя Анною, яка після смерті свого чоловіка стала регентшею при малолітньому синові Філіпові I. Анастасія Ярославівна вийшла заміж за короля Угорщини Андрія I. Один із синів Ярослава, Всеволод одружився з візантійською царівною з родини Мономаха; старший син Всеволода від цього шлюбу Володимир був названий на честь діда — Мономахом.

Ярослав воював з фінами, ятвягами, литовцями. 1030 року він ходив на чудь, затвердив свою владу на березі Чудського озера й побудував там місто Юр’єв. Одним з ратних успіхів князя став розгром печенігів у 1036 році, які після поразки під Києвом більше не нападали на руські землі й незабаром були витиснуті з південноросійських степів іншими тюркськими кочовими племенами — половцями.

Проте історичну роль Ярослава Мудрого пов’язують зазвичай не так з його вдалими військовими походами й династичними зв’язками із Заходом, як із різносторонньою діяльністю з внутрішнього устрою держави.

На місці своєї перемоги Ярослав заклав храм Святої Софії, а неподалік — монастирі Святого Георгія і Святої Ірини на честь У 1036 — 1037 роках за його наказом було побудовано потужні укріплення (Місто Ярослава), Золоті ворота з надвратною церквою Благовіщення. Прообразами цих будівель стали архітектурні споруди Константинополя й Єрусалима; вони були покликані символізувати переміщення до Києва центру православного світу. Київ мав за суперника Царградом (Константинополь) — у місті було близько 400 церков і 8 ринків.

Завершення будівництва збіглося зі створенням «Слова про Закон і Благодать», яке було проголошено 25 березня 1038 р. Тоді ж було написано перший руський літопис — Найдавніший звід. У «Повісті минулих літ» міститься похвальний відгук про просвітницьку діяльність Ярослава. За літописом, князь подбав про переклад на руську мову багатьох грецьких книг, які становили основу бібліотеки, створеної ним у храмі Софії Київської.

Слід видатного полководця і вдумливого правителя насамперед пов’язаний із просвітительством і подальшою християнізацією Русі. Ярослав розумів значення християнської освіти. Головною зброєю в боротьбі з язичництвом він вважав книги. Збираючи всюди книгописців і перекладачів, Великий князь помножив число книг на Русі, розширив до них доступ. Із цього часу книжкова мудрість міцно утвердилася на руських землях. Було відкрито школи, зокрема жіночу. За Ярославова по всій землі руській збирали дітей і навчали їх грамоті. Показово, що син Ярослава Всеволод, не виїжджаючи з Києва, вивчив п’ять мов, а донька Ярослава Анна, будучи королевою Франції, власноруч підписувала державні документи, бо її чоловік був неписьменним.

Великий князь упорядкував правові звичаї Русі, облаштував церковне життя. Близько 1050 р. в Києві за наполяганням князя Ярослава був поставлений перший митрополит із росіян — Іларіон, талановитий публіцист і найдосвідченіша людина, що обстоювала незалежність руської єпархії від Константинополя. За Ярославова з’явився перший звід законів, що регулював відносини в князівських володіннях, названий «Руською правдою». «Статут Ярослава», або найдавнішу «Руську правду», було надано Новгороду в 1016 році як збірник правових норм у громадському житті. Пізніше «Руська правда» розширювалася й доповнювалася новими статтями, але саме «Правда Ярослава» XI століття поклала початок цьому процесу й стала першим руським писаним законом.

Часи Володимира Великого і Ярослава Мудрого стали епохою розквіту Київської Русі, що сягла свого економічного й державного розквіту. Не випадково тільки ці князі могли дозволити собі карбувати власні золоті й срібні монети.

Саме творчими справами Ярослав заслужив своє місце в історії. За літописом, «розум у нього добрий, і на раті хоробрий». Він не належав до завойовників, але за його князювання руська земля розширилася за рахунок приєднання північних і східних земель (нині Пермська, Архангельська й Вологодська області). Кам’яний пояс (Уральські гори) став східним кордоном Русі. Русь зайняла ті рубежі, в межах яких і згуртувався єдиний давньоруський народ, після ХІІІ ст. розпорошений Литвою і татарами. Саме Ярослав завершив збирання «Всія Русі», за повернення якої через століття вели боротьбу московські государі, а завершили вже російські імператори.

Нині в Росії розпочато проект, аналогічний українському «Великі українці». Серед претендентів — Ярослав Мудрий. Можна з великою вірогідністю прогнозувати, що Ярослав Мудрий буде серед перших, якщо не найпершим. І це було б логічно. Це було б свідченням мудрості російського народу, визнанням нетлінності історичної пам’яті й могутності православної Русі. Україна зробила свій вибір, хоч би як комусь цього не хотілося, на користь православної цивілізації. Тепер вибір за Росією. Чи готова світська й духовна Росія стати на коліна перед святинями православ’я Київської Русі?

Кожний політик, особливо вищого ґатунку, прагне залишити свій слід в історії. В Україні сьогодні надано такий шанс тому політику, який здатний ініціювати повернення нашій землі її історичної назви та сутності — Київська Русь.

Подібний безпрецедентний крок міг би стати тим об’єднуючим початком нації, поверненням самоповаги й позбавленням відчуття меншовартості. Ярослав Мудрий довів, що Європа — тут. І не потрібно нікуди йти, бігти. Своїм вибором українці чітко продемонстрували, що для нас основа основ — Київська Русь.

Віктор Вірний,
політолог