ТВІР, ВИРВАНИЙ У НЕВОЛІ

Понад вісім століть тому побачила світ геніальна поема «Слово о полку Ігоревім», що одразу зробила нас носіями загаль­нолюдської культури. Коли б зібрати докупи всі написані з цього приводу літературні дослідження, то вийшла б велика бібліотека. Та все од­но чимало місць у цьому тво­рі залишаються «темними». І ось маємо безсторонній по­гляд на них відомого зооло­га, природоохоронця і крає­знавця Миколи Шарлеманя, викладений у книжці «Природа і люди Ки­ївської Русі», яка вийшла через багато років після смерті автора.

 «Слово о полку Ігоревім», на думку видатного вченого, дуже реалістичний твір, і писала його людина, обдарована не лише літера­турним, а й натуралістичним хистом. За описом рослин­ного й тваринного світу можна точно визначити, о якій порі й де відбувалися змальовані події: в травні-червні у приазовських сте­пах, де колись водилися гі­гантські змії полози , а бабаків та сусликів було так багато, що їхній свист не глушили на­віть звуки бойовиська. Від­так «темні» для літературоз­навців місця стають «прозо­рими» для природодослідни­ка. Наприклад, загадковий епітет «бусий» означає всього-на-всього «сірий» (це сло­во досі збереглося в деяких областях). Саме сірі ворони, зухвалі й хижі, нападали на поранених, котрі лишалися на полі бою. А птахи, які «почнуть нас бити в полі по­ловецькому» (так написано в «Слові»), — то грифи. Їхні гніздовища природознавець Рибчинський навіть у XVI столітті зустрічав на дністро­вих скелях, про що й напи­сав у своїй «Історії».

А які тільки гіпотези лунали на адресу «дива», що кричить з верховіття де­рев! То птах, то символ ворожих сил, дух темряви, не­відомий поганський бог...

Та Шарлемань цілком справедливо звертає увагу на те, що у «Слові» ні­які надприродні сили не по­рушують ходу подій, а всі чотирнадцять згаданих там птахів і вісім звірів змальо­вано дуже конкретно. От­же, найімовірніше, «див» — це сторожа, яку посилали на де­рева проглядати шляхи: відголоском цього і є слово «ди­витися». Скінчився бій — і «див» спускається на землю, про що й мовлено в «Слові». Логічний аналіз багатого натуралістичного матеріалу підводить Шарлеманя до висновку: поема була напи­сана «по гарячих слідах», бо ж «тримати в пам’яті таку кількість спостережень над природою під час походу і втечі неможливо...»

Це озна­чає, що «Слово» створила людина, котра в силу обста­вин мала час довго спостері­гати за поведінкою диких птахів та звірів, обдумуючи, коли і якою дорогою краще тікати. Шлях князя Ігоря проліг місцевістю, де не було ворон, які мають звичку «граякати» (каркати) над лю­диною, котра продирається крізь зарості, а також не бу­ло відомих своєю полохли­вою крикливістю сорок — тільки полози ковзали без­шумно та дятли вибивали дріб, вказуючи, як вийти до річки...

Хто ж, на думку Шар­лема­ня, автор «Слова»? Та сам князь Ігор! Повернувшись із половецького полону «негероєм», він мусив виправдо­вуватися перед сучасниками. А що краще пройме людське серце, як не поетичне слово? Літературним хистом був об­да­рований Володимир Мо­но­мах — чому б не володіти ним іншому можновладцю? Інакше доведеться при­пустити, що з князем Ігорем у полоні була особа, яка вела натуралістичні спостережен­ня. З цим припущенням Шарлеманя можна погоджу­ватися чи не погоджуватися, але ж і справді є багато під­став вважати неоціненний наш скарб поему «Слово о полку Ігоревім» одним з перших у світовій практиці творів, вирваних у неволі.