Де ключ до поступу?

На 14-му Форумі книговидавців у Львові (13 — 16 вересня 2007 року) презентовано книгу економіста та журналіста Віталія Мосейчука «Українська національна ідея», у якій автор дав своє бачення цієї концепції. Публікуємо фрагменти книги.

Вступ

За Вікіпедією, національна ідея — це акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Національна ідея становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

З літописів до нас доходить інформація про те, що слов’яни на початку свого документованого існування не мали постійної єдності. І саме для єдності були запрошені варяги, які служили незалежним центром. Дбаючи про єдність, зокрема задля здобичі та торгівлі, віщий Олег згодом об’єднає слов’янські племена в Київську Русь. Саме для єдності Росії Земський собор 1613 року обрав царя Михайла Федоровича, родоначальника династії Романових. І в Росії ця традиція триває досі — для єдності завжди чекають на «доброго царя», тобто секретаря, президента, і правляча російська партія має назву «Єдина Росія». В Україні ситуація схожа, щоправда, самі «царі» не знають, що треба робити для єдності. Якось 1993 року Леонід Кучма сказав з трибуни Верховної Ради України історичну фразу, яка увійшла в аннали української історії: «Дорогі депутати, визначтеся, будь ласка, чого ви хочете. Ви мені скажіть, що треба будувати — і я побудую». З того часу фактично це саме повторює кожний керманич нашої країни, однак конкретної відповіді не отримує, а в народу ніхто і не запитує. Той самий керманич через рік президентства заявив, що «національна ідея не спрацювала»...

Мені запам’яталося таке відверте висловлювання: «Останнім часом в українській пресі дедалі частіше лунають плачі, жалі й нарікання на те, що навіть на тринадцятому році незалежності наша еліта так і не спромоглася сформувати, сформулювати, витворити якусь привабливу для більшості українців національну ідею. І сумно, і смішно, що такі висловлювання лунають з вуст людей, які, за всіма ознаками й класифікаціями, саме й мали б стати тією українською елітою».

Ви собі уявляєте, щоб лікар не міг поставити діагноз і запитував у пацієнта, від чого того лікувати? Або будівельник постійно дізнавався у замовника, що йому побудувати. Клієнт зазвичай знає, у чому він хоче жити, а ми, і наші керманичі теж, на відміну від замовника, не знаємо і цього. Вся річ у примітивності людини. Людина може прожити все життя, достеменно не знаючи, чого їй треба. І йдеться не лише про сенс життя. Людина підсвідомо відчуває, що вже отримане від життя — не зовсім те, а от що треба — не може зрозуміти. Коли не знаєш, куди йти, можна і заблукати. Фільм без сценарію, похід без кінцевого пункту, бізнес без місії та бізнес-плану, держава без реальної влади та бюджету тощо. Все це стає очевидним у нашій країні. Так живуть лише тварини, за інстинктами — боротися за виживання, жерти та розмножуватися, без будь-якої іншої мети. Ми не тварини. Ми маємо національну ідею.

До 1991 року національною ідеєю, головним прагненням більшості українців, було відродження власної держави. Насіння свободи та суверенітету як національної ідеї зійшло без особливих зусиль наприкінці 80-х — початку 90-х років XX століття, коли розвал Радянського Союзу став каталізатором нової фази у боротьбі за незалежність радянських республік. Першим паростком свободи для українців стало 16 липня 1990 року — день, коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. А 24 серпня 1991 року цю подію підтвердив Акт проголошення незалежності України, який у грудні того ж року було всенародно підтримано на Всеукраїнському референдумі. І вже тоді, 1991 року, відбулася грандіозна підміна понять та «перефарбування» національної ідеї. Судіть самі: незалежність проголосив парламент, обраний за часів СРСР; проголошення незалежності 24 серпня 1991 року відбулося не до путчу ГКЧП, а після його провалу в Москві; першим Президентом України став колишній ідеолог Комуністичної партії України, КДБ УРСР було «перефарбовано» на СБУ. Не було проведено жодної люстрації; не відбулося жодного процесу щодо кримінального чи морального переслідування вбивць українського народу; пенсіонери МВС, НКВС, МДБ та КДБ залишилися ними і пільг у них побільшало. Українці традиційно називають свій прапор жовто-блакитним, але за Конституцією він жовто-синій. Синій колір нам дістався від червоно-синього прапору УРСР. У підсумку сучасна Україна мало відрізняється від УРСР, щоправда, стала біднішою та продажнішою...

Минуло 16 років незалежності. Президент України Віктор Ющенко вперше заявив про єдність нації як національну ідею сучасності. У своєму посланні до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році» В.Ющен­ко визначив основні завдання подальшого становлення української політичної нації:

«По-перше, осмислення історичного досвіду України. Передусім осмислення катастрофічних наслідків безкомпромісного суперництва політичних еліт. Національні інтереси українського народу мають бути вищими за політичну кон’юнктуру.

По-друге, формування спільної історичної пам’яті, ліквідація «білих плям». По-третє, утвердження модернізаційного характеру української національної ідеї. Потрібно віднайти точки дотику між традиційними для українського суспільства цінностями і новітніми культурними впливами, що мають місце в сучасному світі.

Базовими засадами консолідації української нації слід вважати етику солідарності, пошук об’єднуючих цінностей у режимі постійного і реального діалогу в суспільстві».

Відповідно до пункту 3.1 Стратегії національної безпеки України стратегічними пріоритетами політики національної безпеки є досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання і об’єктивних, і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного дотримання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Стратегія передбачає задля цього поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її світоглядному розумінні.

Таким чином, можна констатувати, що і на 16-му році незалежності керівництво Української держави не може сформулювати українську національну ідею, оскільки говорить про її пошук та формування, хоча розуміє велику потребу в ній та вимоги до неї. А сформулювати ідею слід. Адже національна ідея як найбільш проста і зрозуміла форма суспільного об’єднання людей самоутверджує націю, забезпечуючи їй єдність, прогрес, свободу та незалежність.

Досягши попередньої національної ідеї — державної незалежності, український дух ослаб. Так буває завжди після досягнення високої мети. Країна, як і будь-який організм, вимагає відпочинку. І нова національна ідея стала таємницею, а її пошук — містерією. Ми стали незалежними. Але для чого? Яка місія України в цьому світі? З другого боку, затяжна відсутність наступної національної ідеї призвела до політичного паралічу та багаторічного тупцювання України на місці.

Учасники дискусій постійно пропонують чимало версій української національної ідеї. Національна ідея, за визначенням
О.Забужко, є синтетичним поглядом на свою національну (етнічну) спільноту як на єдиний, розгорнутий у соціальному часі й «соціалізованому» просторі континіум і, водночас, як на суб’єкт всезагального історичного процесу.

Цікавою національною ідеєю є ідея нейтралітету України на зовнішньополітичній арені, яка в українському варіанті була реалізована Леонідом Кучмою у вигляді політики багатовекторності. Але це своєрідний обманний нейтралітет (і вашим, і нашим), він може існувати як суверенне право держави, але це схоже на зовнішньополітичну проституцію. Приклади заможних та демократичних Швеції, Швейцарії та Австрії надихають на справжній, абсолютний нейтралітет. Є гарна ідея досягнення нашою країною економічної конкурентоспроможності. Такі ідеї навряд чи заперечуватимуть будь-які суспільні прошарки. Однак тут відбувається підміна понять. Швеція, Швейцарія чи Австрія стали багатими, стабільними та демократичними не тому, що вони стали нейтральними. У світі є багато нейтральних держав, які не можуть похвалитися багатством чи демократією, і нейтральні вони саме через бідність, наприклад, Монголія, Непал, Чад. Демократичний нейтралітет не можна замінити замкнутою автаркією.

Ідея конкурентоспроможності, яку активно пропагує Голова Ради конкурентоспроможності України Юрій Полунєєв, попри свою привабливість, передусім економічну (в багатьох європейських державах ефективно діють спеціальні управлінські координуючі органи — національні ради з питань конкурентоспроможності), також має свої вади, особливо соціальні.

По-перше, вона глобальна, тобто ми мусимо брати участь у змаганнях не зі своєю ваговою категорією, а з усім світом (так і надірватися можна). Як зазначає американський політолог Збігнев Бжезінський, «якщо ж Україна виживає як незалежна держава, то їй варто було б стати частиною Центральної Європи, аніж Євразії і, відповідно, повністю долучитися до центральноєвропейських зв’язків з НАТО і Європейським союзом. «Визнання Росією цих зв’язків, — зазначає Бжезінський, — визначало б у такому разі власне рішення Росії також стати правдивою частиною Європи. Відмова Росії дорівнювала б відкиненню нею Європи на користь відособленої «євразійської» тотожності та існування», тобто конкуренція для України наразі має бути регіональною.

По-друге, через неповагу до прав людини в Україні неминучі спроби поліпшувати «конкурентоспроможність» країни за рахунок низьких заробітних плат, пенсій та іншого соціального забезпечення, рабовласницького ставлення до найманого персоналу, пограбування природних ресурсів України чи девальвації національної валюти. Це реальність для наших провідних «конкурентоспроможних» підприємств, і мені б не хотілося бачити таку ганьбу в національних масштабах задля національної ідеї.

По-третє, конкурентоспроможність визначають за офіційними даними та опитуваннями керівників фірм, але керівники фірм — таланти лише в бізнесі. А де опитування інших талантів, думки громадян? Тобто конкурентоспроможність як національна ідея в сучасному стані прийнятна насамперед для бізнесменів, як і проблема конкурентоспроможності їхніх фірм. А пересічним людям конкурентоспроможність незрозуміла, оскільки заробітна плата, пенсії, тривалість життя, охорона здоров’я, рівень злочинності та освіти у ній є лише одним з багатьох індикаторів, а не основою. А головне — ідея конкурентоспроможності не надихає і не здатна піднімати маси на поліпшення свого життя. Саме тому проти ідеї конкурентоспроможності працює непогана ідея добробуту українського народу і кожного його громадянина. Але і в ній практично не видно боротьби з хабарництвом, алкоголізмом, наркоманією, проституцією, абортами, торгівлею людьми та зброєю, боротьби з епідеміями СНІДу та туберкульозу, із сирітством, розлученнями, війною та забрудненням довкілля тощо, не видно духовності, освіти, єдності. М.Дра­гоманов наголошував, що «…національна ідея сама по собі не є ліками на всі лиха громадські... питання політичні, культурні, соціальні мають свої задачі, по крайній мірі, стільки ж важні, як і національні, і для котрих національності можуть бути тільки ґрунтом і формою варіацій».

Реальне зростання ВВП України на 5 — 6% річних (як найімовірніше) приведе до того, що до 2010-го головний показник конкурентоспроможності країни — рівень ВВП на душу населення (близько $1770 2005 року) — може зрости максимум до $3,5 — 4 тис. Для порівняння: у країнах єврозони цей показник 2005 року вже становив у середньому 32,7 тис. дол. З погляду економіки та політики ідея конкурентоспроможності стала б зрозумілішою для суспільства, якби набула вигляду: «Україна — член Великої вісімки (G8)», точніше, тоді вже Великої дев’ятки. Ціла низка успішних країн (держави Скандинавії, Ірландія, Сінгапур, Казахстан та ін.) зробили конкурентоспроможність основною метою своєї економічної стратегії та реальної політики.

Після рішення УЕФА про проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року в Україні та Польщі (фінал — у Києві) тимчасовою національно ідеєю стала ідея Євро-2012. Але, повторюю, тимчасовою. А сьогодні є актуальною національна ідея Тараса Шевченка: «Україна без холопа та пана», яка є українізованою національною ідеєю Франції: «Свобода, рівність, братерство».

Німеччина завжди підносилася (і занепадала — діалектика) через ідею: «Німеччина понад усе». США мають симбіоз національних ідей, який допомагає їм у багатьох ситуаціях: «Суспільство рівних можливостей» та «У нас найкраще» для зовнішнього використання та похідної від них «американської мрії» для внутрішнього споживання — можливість досягти всього самому, відбутися (made myself), самореалізуватися, мати свій будинок, гарне авто, велику родину, стрімку кар’єру чи власний бізнес. Велику потужність має дуалізм російської національної ідеї — зовнішній її складник «Росія (Москва) — третій Рим, а четвертому не бути» (до речі, як на мене, причина Другої світової полягала ще й у тому, що СРСР, в якому основу становила Росія, зайшов у конфлікт з національною ідеєю фашистської Німеччини, адже вона теж вважала себе третім рейхом, тобто третьою Римською імперією, а двох третіх Римів бути не могло) та внутрішня «Православ’я. Самодержавство. Народність».

Постраждала Україна і від колишньої польської національної ідеї — «Польща — від моря (Балтійського) до моря (Чорного)». Але ця ідея дала поштовх для зміцнення аналогічної української національної ідеї від Миколи Міхновського «Самостійна Україна — від Сяну до Дону», яка і зараз лякає наших сусідів, які позбавили нас і Сяну, і Дону.

Національна ідея збирання євреїв з усього світу задля відродження держави Ізраїль (сіонізм) дала життя Ізраїлю. Непогано було б і українцям зібратися з усього світу для відродження свої держави. До речі, ідея повернення росіян до Росії має значну державну підтримку в Росії (як реалізація пункту «народність»).

Національні ідеї старих європейських демократій трансформувалися у наднаціональну ідею Об’єднаної Європи: мета регіонального утворення — захист вищого рівня життя у країнах, недопущення збройних конфліктів усередині утворення, узгодження зовнішньої політики, протидія гегемонії США, Росії і Китаю, захист європейської культури. Головною цінністю проголошуються права людини і демократія, однак на практиці ця ідея призводить до ізоляціонізму, особливо політичного у міграційній, торговій та сільськогосподарській політиці Європейського Союзу, його ставленні до вступу до ЄС Туреччини та України. Ейфелева вежа в Парижі має не лише естетичний та технічний сенс — вона відображає національну ідею Європи «Захід вищий за Схід», адже 1889 року вдалося створити споруду, вищу за піраміду Хеопса. Ейфелева вежа стала символом переваг Заходу над Сходом, щоправда, нині рекорди знову належать Сходу — найвищий хмарочос Burj Dubai буде збудовано в Дубаї, а досі рекорд належить тайванському Taipej-101 (508 м).

Коли права і свободи громадян регламентує держава, значною є роль армії і поліції; для утримання націй і народів у рамках єдиних правил визначаються також головні мова (державна), релігія і нація. Така концепція національних ідей характерна для імперій у період розпаду (Східна Римська імперія, Китай, Японія, Росія, Велика Британія). За новітніх часів концепція була випробувана в СРСР, але зазнала краху як занадто витратна.

Сьогодні спроби сформулювати національну ідею нової демократичної Росії чітко відтворюють добре відому «Православ’я. Самодержавство. Народність» у концепції «Православ’я. Держава. Народність». Навіть поверховий аналіз цієї національної ідеї свідчить про те, що чомусь народ на останньому місті, а державі, теж чомусь, доручено роль посередника між Богом та людьми...

В часи становлення Народного Руху, намагаючись сконсолідувати все населення України навколо державницької ідеї, рухівці повторювали фразу — національну ідею: «Хочемо такої України, в якій росіянин житиме краще, ніж у Москві, а єврей — як у Єрусалимі». Парадокс цієї ідеї в тому, що саме про українців у ній — ані слова.

На жаль, внутрішньою українською «національною ідеєю» у нас досі є сумнозвісна «моя хата скраю» та «своя сорочка ближче до тіла», а ще гірше, що у суспільстві часто панує «девіз» «щоб у сусіда хата згоріла» або «корова здохла». Точно сказав В’ячеслав Чорновіл: «Під акомпанемент розмов про національну ідею в Україні править свій бал зденаціоналізована личина обездуховленого міщанина й розжирілого скоробагатька». А зовнішньої національної ідеї як такої немає, точніше, державу ми реалізували, але не таку, як треба було. Наша держава чимось схожа на наші автомобілі: ніби є, але або не їдуть або не хочеться їхати.

 

Нова українська національна ідея: «Україна — найкраща країна Європи»

1960 року Микита Хрущов сформулював нову національну ідею СРСР — «Догнати і перегнати Америку». Американці це називають «challenge» — виклик. Передусім малися на увазі глобальні показники — плавка сталі, збір зерна, освоєння космосу, розробка ядерної енергетики та зброї тощо. Про радянську людину з її потребами — мати власну квартиру чи будинок, автомобіль, дороги, гарний одяг та взуття, ефективне лікування та відпочинок — за таким гучним гаслом забули. Перевагами СРСР були:

— принцип навчання — учили навчатися, тобто заряджали бажанням навчатися на все життя;

— багатющий пласт культури;

— новітні військово-технічні розробки та розробки подвійного призначення.

Микола Хвильовий прагнув вказати Україні нові шляхи у своїх публіцистичних творах «Думки проти течії» й «Камо грядеши», у яких кидає гасло «не Москва, а Європа».

На мою думку, новою українською національною ідеєю має стати: «Україна — найкраща країна Європи». Саме так, а не доганяти чи переганяти Європу або Америку. Саме ця ідея може стати на найближчі 46 років основою економічного та соціального зростання України. Спробую обгрунтувати.

1)         Ця ідея є простою, живою, природною (оскільки бути першим, кращим — цілком природно), ефектною, ефективною, гуманною та зрозумілою;

2)         Вона ставить дуже високу планку, нашими конкурентами стають провідні європейські країни. Одночасно виконання ідеї посилюється «лінощами» Європи, її консерватизмом. Згодом ідея може трансформуватися — найкраща країна Євразії;

3)         Українська нація — єдина велика європейська нація, яка ще себе не показала, її потенціал ще законсервовано. Національна ідея перетворює народність на націю. Завдяки цій ідеї буде подолано комплекс меншовартості. Основу європейської економіки становить економіки ФРН, Франції, Великої Британії та Італії. Якщо додати до цієї групи майбутню Україну, то Європа пройде хрещення: великі розвинуті країни Європи будуть і на півдні, і на півночі, і на заході, і в центрі, і на сході, тобто утвориться європейський економічний хрест як стабільна основа економіки та політики. Це не містика, а політична економія. Європі слід мати на сході сильну європейську країну, щоб бути захищеною з усіх боків.

4)         Ми є найбагатшою країною Європи за природними багатствами (основні дані про природні багатства див. у розділі «Природні та науково-технічні переваги й багатства України»). Нині Україна нагадує Африку: за основними природними ресурсами це один з найкраще забезпечених регіонів світу, але водночас і найголодніший, хворий та малорозвинений. А головним природним багатством України є її люди, її таланти, які мають стати основою нової економіки — економіки знань.

5)         Географічний центр Європи — на нашій території. Відповідно, Україна має найвищий коефіцієнт транзитності.

6)         Саме така національна ідея сприятиме об’єднанню Сходу та Заходу України, представників різних національностей та конфесій. На моє переконання, вона стане близькою і росіянам, і білорусам, і угорцям, і євреям — усім, для кого Україна стала батьківщиною, тобто ця національна ідея всередині країни буде інтернаціональною. В українському суспільстві панує справедливе переконання, що національна інтеграція можлива лише за умови оформлення національної ідеї — системи цінностей, здатних об’єднати народ. Із Заходом — зрозуміло, він і так хоче бути в Європі. Тим більше він схоче, щоб Україна була найкращою країною в Європі, тобто Європа буде вдома, а не на заробітках в Іспанії, Португалії, Греції чи Польщі. Схід України також зацікавлений жити за кращими життєвими стандартами, в мирі та співробітництві з Росією, а не на заробітках у Москві. Адже не секрет, що вплив Росії на Сході тим сильніший, чим гірше економічне та соціальне становище в Україні. А якщо тут буде краще, ніж у Європі, то проблема сепаратизму вже виникне не на Сході України, а на Заході Росії, який намагатиметься підвищити свої життєві стандарти до рівня українських. Сходу України просто не буде чого шукати матеріального в Росії, адже життя в Україні буде краще — а «від добра добро не шукають». Україна стане своєрідною Америкою для Росії з відповідною імміграцією кращих умів в нашу державу. Але головне дещо в іншому — Схід та Захід під час втілення цієї ідеї стануть внутрішніми економічними, а не політичними конкурентами, зокрема за рахунок кластеризації. На регіональному рівні нова національна ідея має трансформуватися у змагання за кращу область, краще місто, кращий район області, краще село, кращого мера, кращого парламентарія, кращого міністра, краще підприємство галузі тощо. Змагання замість політичної метушні дасть реальні економічні досягнення та гордість за свій регіон, громаду, підприємство та Україну. Створення внутрішньої економічної конкуренції сприятиме зміцненню наших фірм перед вступом до Європи. Схід та Захід мають стати економічними спаринг-партнерами перед європейськими та світовими чемпіонатами. Сублімація політичного протистояння в економічну конкуренцію сприятиме тому, що Україна стане конкурентоспроможною і в Європі. Ідея Європи об’єднує Схід та Захід: і тут, і там роблять євроремонти, поважають валюту євро, європейські автомобілі, євробензин, євродизель, мандрують Європою, знають про євробруси, європіддони, євростандарти тощо. Наприклад, існує цікава закономірність українського націоналізму, яка показує єдність Заходу та Сходу України. Майже всі (виняток — В’ячеслав Липинський) теоретики українського націоналізму походять зі Сходу — Микола Міхновський з Полтавщини, Дмитро Донцов з Мелітополя, Юрій Липа з Одеси, а практики націоналізму походять або розкриваються на Заході України, так, Степан Бандера, Роман Шухевич, Євген Коновалець та Степан Хмара народилися на Львівщині, Ярослав Стецько — в Тернополі, Симон Петлюра (уродженець Полтави), Левко Лук’яненко (уродженець Чернігівщини), В’ячеслав Чорновіл (уродженець Черкащини) почали активну політичну діяльність у Львові, засновник Української Повстанської Армії Тарас (Василь) Бульба-Боровець народився на Волині. Тобто навіть теорія та практика українського націоналізму свідчить про єдність Сходу та Заходу України.

7)         Ідея знайде підтримку у вітчизняних олігархів, оскільки найкраща країна Європи означає кращу (більшу) вартість їхніх активів, оптимальне оподаткування, великий внутрішній ринок, доступність фінансових ресурсів, які наші компанії зараз шукають через IPO в Лондоні та Варшаві. Ця ідея, особливо через інфраструктурні проекти та житлове будівництво для всіх, значно збільшить внутрішній ринок та зменшить небезпечну експортну орієнтованість української економіки.

8)         Суспільство, нарешті, отримає систему критеріїв для оцінки ефективності діяльності політиків, політичних партій, а також всіх органів державної влади та місцевого самоврядування. Така національна ідея дасть можливість запроваджувати кращі європейські та світові принципи управління, розвитку тощо. Все має працювати на виявлення та запровадження кращих міжнародних практик, технологій, досвіду й механізмів забезпечення суспільного та економічного розвитку, але і свого кращого не слід цуратися. Накопичені знання мають бути доступними для всіх.

9)         Ідея сприятиме активному нарощуванню питомої ваги середнього класу.

10)       Саме ця ідея дасть змогу стати лідерами в генеруванні ВВП малому та середньому бізнесу, оскільки саме малі та середні компанії, зазвичай, є найкращими щодо менеджменту, інновацій, прибутковості, динамізму тощо.

11)       У нас вже є європейське лідерство щодо краси жінок, співучості та працелюбності населення (аби йому лише не заважали працювати). Бажання працювати підтверджується чергами біля посольств та консульств Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Греції, Німеччини, США тощо. А бажання жити в цій країні підвищує ціни на житло: середня вартість квадратного метра житла в Києві перевищує його вартість у багатьох європейських столицях.

12)       Ми вже маємо найкращі транспортні літаки АН-124 «Руслан» та АН-225 «Мрія» та можемо мати найкращий у Європі військово-транспортний літак АН-70.

13)       Ідея дасть нам змогу без особливих зусиль залучати фахівців з Європи, СНД, Близького та Далекого Сходу, які не можуть реалізувати себе на батьківщині, але за океани їхати не бажають. Тим самим ця національна ідея підтверджуватиметься й іноземними громадянами, які стануть українцями (натуралізуються).

14)       Україна є одним із найвпливовіших контрибуторів світової безпеки. Миротворчість стала своєрідною візитівкою України. Це наш стиль у світовій політиці, це наш головний впливовий ресурс у сучасному світопорядку. За цим показником Україна вже посідає перше місце в Європі, оскільки ніколи не поневолювала інші народи.

15)       Ні членство України в Євросоюзі, ні членство в НАТО, ні балансування між Азією і Європою не можуть гарантувати підтримання суверенного статусу України як самодостатньої європейської держави без її перетворення на впливову державу Європи. У нинішньому цинічному світі рівноправний діалог ведуть лише з сильними країнами, з тими, які мають як мінімум статус лідера регіону. Сьогодні українські політики дедалі частіше доходять висновку, що Україна не повинна бути ні прозахідною, ні проросійською, а має бути сама собою — «проукраїнською». Саме така національна ідея дає оптимальний та почесний шлях для вступу України в ЄС на рівних, а не як бідний родич.

16)       В Україні, за яку сферу діяльності не візьмися, все примітивне і несучасне, а тому нам набагато легше будувати, застосовуючи нові методи, аніж розвинутим країнам, яким доводиться втрачати попередні інфраструктури, вкладені кошти тощо. Наприклад, сучасні технології мобільного зв’язку чи дороги в Україні будувати легше, оскільки ринок у нас чистий і ми не зв’язані попередніми технологіями. Українці, як і всі слов’яни, є нацією, яка працює не методично та організовано, а лише в кризових, революційних умовах, при цьому роблячи великі винаходи. Такі умови наближаються. Нині Україна мені дуже нагадує Центральноафриканську республіку (ЦАР): обидві держави лежать у центрі своїх континентів, є бідними, мають на диво однакові площі (ЦАР — 622 тис. кв. км, Україна — 604 тис. кв. км.), обидві багатонаціональні, але є унітарними державами; в обох державах процвітає корупція, особливо серед правоохоронців; столиця ЦАР Бангі, як і Київ, дуже гарні міста і нагадують великий парк; обидві держави є дуже дорогими, в ЦАР теж існує боротьба між двома мовами — французькою (державна) та санго (національною); у ЦАР розміщується основний район проживання пігмеїв — найменшого народу світу, Україна також є основним місцем проживання «маленьких», пересічних українців. Щоправда, в ЦАР немає ані залізниць, ані виходу до моря, але і Україна майже втратила Чорноморське пароплавство, а її залізниці майже не розвиваються і лякають перманентними катастрофами.

17)       Запропонована національна ідея є історичною. Ми вже фактично досягали її в період розквіту завдяки християнству та навчанню у Київській Русі, хоча тоді така ідея явно не ставилася. Крім того, вона є трансформацією американської ідеї «У нас все найкраще» в наше «У нас все найкраще в Європі». У СРСР український народ у складі радянського будував найкращу країну, щоправда, світу. Тобто нова українська ідея є модернізованою забутою національною ідеєю. Реінкарнація. Саме тому вона має нову силу, для її сприйняття слід лише відчути себе історичним народом, згадати минулі помилки та досягнення, порівняти їх з досягненнями інших націй і впевнено працювати.

«Наша національна ідея — Україна європейська, з ліберальними цінностями, з людськими свободами і правами», — сказав В.Ющенко. Національна ідея у моїй редакції — це поєднання ідеї Шевченка щодо величі України та президентської ідеї щодо європейськості України — «Україна — найкраща країна Європи».

На практиці ця ідея має виглядати так: в Україні мають бути найкраща в Європі освіта, зокрема дошкільна та спеціальна для талановитої молоді, найкраща в Європі медицина, найкраща Конституція та закони, найсправедливіший суд, найкращі дороги, найкращі автомобілі, найкращий спорт (українська збірна має стати чемпіоном Європи з футболу тощо). Наші підприємства мають випускати найкращу в Європі сталь за найкращими екологічними стандартами, найкращі верстати, найкращі судна, найкращу побутову техніку, найкращий одяг, найкраще взуття тощо. Ми маємо створити найкращі європейські умови для винахідництва, роботи вчених, письменників та захисту інтелектуальної власності. Продуктивність праці має бути найвищою в Європі, податкове навантаження на громадян та суб’єктів підприємництва мають бути найнижчими (зараз тут лідер Велика Британія). У нас мають бути найкращі європейські літаки. Українське житло має бути найкращим за показником якість/вартість. Інфляція в Україні має бути найнижчою в Європі, курс гривні — стабільним (за умови стабільної політики в США та Європі). Середні заробітна плата та пенсії мають стати найвищими в Європі. Енергетика України повинна мати найбільшу в Європі частку використання відновлювальних джерел. Українська армія має бути найкращою в Європі (за будь-яку європейську армію НАТО), у нас мають бути найкращі спецслужби в Європі тощо. На перший погляд, це далека мрія. Але Фінляндія, наприклад, за 20 років перетворилася з країни лісорубів на одну з найбільш конкурентоспроможних та соціальноорієнтованих країн не лише Європи, але і світу. Ірландія з колишньої колонії Великої Британії протягом тих самих 20 років перетворилася на острівець науки та новітніх технологій, і на душу ірландця припадає найбільше багатства в Європі. Невже ми гірші за них? Прикро, що перші наші 20 років незалежності минуть марно, але будуть інші 20 років — 20 років піднесення і відродження України. Тому вже зараз прогресивні та патріотичні сили мають взяти ідею України як найкращої країни Європи на озброєння і перемогти на наступних парламентських та місцевих виборах.

Передусім слід зосередитися на галузях, у яких ми вже є першими або швидко отримаємо лідерство в Європі. У майбутньому Україна має завершити об’єднання Великої Європи.

Віталій Мосейчук