Атака на Президента

Атака на Президента… Так-так, саме на Президента, політичну постать, посаду, функції, а не на Віктора Ющенка як особистість. «Дама в білому» — найбільша її перемога. Вона, мов той професійний карточний шахрай, хоче не тільки залишитися «при своїх», а й зіграти прихованим у рукаві джокером.

Проте ця колода бувалих і колишніх постійно переходить з рук у руки, загрожуючи їй залишитися ні з чим. Вона знову покладається на щасливий випадок. Згадує про домовленості з біло-блакитними і змову щодо подолання вето Президента на «Закон про Кабмін» в обмін на підтримку такого бажаного для неї закону про імперативний мандат для місцевих рад, проте наполегливо мовчить, що саме вона, а не Олександр Мороз, стала причиною розмови про політичну корупцію у Верховній Раді.

Віктор Ющенко… Приклад початку кінця кар’єри, коли у своєму падінні Президент руйнує державу. Він так і не став національним лідером, і, очевидно, ним ніколи вже не стане. Він, мабуть, хотів мати таку ж президентську свободу, як Володимир Путін, чи таку підтримку, як Ніколя Саркозі, або уподібнитися політичною волею до свого грузинського кума. Але він більш схожий на Джорджа Буша-молодшого, з іншими, але такими ж системними і безглуздими помилками. Людям подобається розмірковувати над вчинками конкретних особистостей. Але наш випадок не такий. Йдеться не про Віктора Ющенка, а про систему владних відносин і президентську гілку влади, відповідно, не йдеться про те, чи ментально близьке українству гетьманство, чи ні.

8 жовтня цього року Президент виголошує: «На підставі заяв учасників зустрічі (керівників п’яти політичних сил, які увійшли до складу новообраної Верховної Ради України. — Ред.) схвально зазначаю, що пропозиції Президента України, які стосуються схвалення нового Закону України «Про Кабінет Міністрів України», забезпечення єдиного керівництва силовими і відповідними правоохоронними органами з боку Глави держави, скасування депутатської недоторканності і привілеїв, вжиття першочергових кроків у сфері економічних реформ, боротьба з корупцією і судова реформа, а також підготовка нової редакції Конституції України, отримали політичну підтримку. Розглядаю це як основу для конструктивної і продуктивної роботи нового парламенту». В «Економических известиях» з’являється інформація з посиланням на джерело: «Зараз йдеться навіть про те, щоб надати ПР кілька міністерських постів, але така ідея абсурдна сама по собі. Регіоналам, якщо вони погодяться перебувати в опозиції, можна віддати крісло спікера та кілька ключових парламентських комітетів. За що вони мають, принаймні, конструктивно працювати в плані ухвалення, зокрема змін до Конституції, нової редакції «Закону про Кабмін», законів про опозицію, місцеві держадміністрації, імперативний мандат».

НУ-НС і БЮТ формують спільні робочі групи, їм доручають розробити основні документи, зокрема нову редакцію «Закону про Кабмін». БЮТ не погоджується. Цю ініціативу Ющенка та НУ-НС у БЮТ розглядають як «спробу Президента через апарати РНБО і Секретаріат Президента підпорядкувати собі Кабмін». Зокрема, Олександр Турчинов заявляє, що БЮТ готовий підтримати лише ті зауваження Президента, які так легко відметено ними на початку року, а не бажання Ющенка скасувати горезвісний закон. Турчинов м’яко натякає, що БЮТ не збирається позбавляти свою лідерку конкурентних переваг у її намаганні поборотися за владу з першою особою держави.

Олександр Турчинов виявляє стурбованість ситуацією, яка складається у газовій політиці України, звинувачує Главу уряду у «свідомій диверсії проти України». «Всі громадяни і майбутній уряд знову залежать від домовленостей криміналітету й українських посадовців», — говорить він. У відповідь міністр палива та енергетики Юрій Бойко озвучує: «Коли почалися висловлювання опозиційних політиків — ось зараз ми прийдемо і за принципом Шарикова і Швондера все розділимо і відберемо, — природно, наші російські партнери сказали: шановні колеги, або формалізуємо стосунки, або дайте гроші, або заберемо газ».

Секретаріат Президента вимагає у Міністерства палива і енергетики передати для ознайомлення підписані в Москві документи про врегулювання газового боргу. Перший заступник керівника Секретаріату, представник Президента в Кабміні Олександр Шлапак інформує: «Ми попросили міністерство передати для ознайомлення документи. Давайте їх подивимося, а потім зможемо говорити, наскільки це рішення економічно правильне, зважене». Події набирають обертів…

З’являється до болю знайоме від Миколи Томенка: «Суспільство обрало уряд у складі БЮТ і НУ, на чолі з Юлією Тимошенко. Це висновок виборчої кампанії, і його не можна ставити під сумнів». «А висунення на посаду Прем’єра компромісної фігури — це ідея кулуарних домовленостей певних політиків, а не ідея, що випливає з результатів цієї виборчої кампанії», — наголошує він.

Чому ж лідери БЮТ не дають чіткої відповіді, чи підуть на перегляд «Закону про Кабмін», адже майже одразу після його прийняття, вони заявляли, що готові йти назустріч Президенту — переглянути положення Закону. Вагаються ж вони з певних міркувань. Якщо Тимошенко — Прем’єр, то не в її інтересах обмежувати повноваження головного урядовця, бо тоді вона залишиться з купою кризових ситуацій на ринку палива і продовольства, і, звичайно, з відповідальністю за їхнє вирішення. А якщо спробувати забронювати крісло спікера, то де гарантія, що буде порозуміння з новим Прем’єром, до того ж перевага у кілька голосів парламентарів така хитка.

Шарль Монтеск’є вбачав за необхідне наявність у політика громадянської чесності, патріотизму і юридичної компетентності. Михайло Грушевський говорив про аморальність у політиці, коли якості лідера не відповідають інтересам нації. Вада більшості нинішнього політикуму — відсутність хоча б якогось натяку на державність.

Україна сьогодні переживає дуже відповідальний період свого розвитку. Дискредитація парламентаризму, Конституційного Суду і всієї судової системи влади, Генеральної прокуратури, суперництво Уряду і Секретаріату, протистояння між силовими структурами і всередині них, втягнуті у політичну боротьбу РНБО і виконавча влада на місцях. Інститут президентства постійно дискредитує сам себе, попри те, що ще зберігає, на відміну від перелічених установ, легітимну інституціональність. Атака на Президента — це загроза остаточного знищення системи державних інституцій. Колос на глиняних ногах може будь-якої миті впасти під ударами нинішньої так званої політичної еліти, що так завзято бореться за владу, всупереч інтересам держави Україна.