Постіндустріалізм уже на порозі... Ось вона наша дилема: прокат чи супутники?

У роки незалежності Україна під час розробки програм ссільськогосподарського розвитку країни недостатньо приділяла уваги використанню теоретичних напрацювань економістів розвинених країн світу, насамперед тих, у яких описано перехід від індустріального суспільства до постіндустріального, або «технотронному століттю» за Дж. Гелбрейту.

Постіндустріалізм: гідна відповідь марксизму

З 70 рр. ХХ століття термін «постіндустріальне суспільство» міцно увійшов у лексикон сучасної соціології. Трактування сучасного суспільства як постіндустріального було систематизовано у сувору концепцію до середини 70-х років, коли соціологи прагнули наголосити, що три найбільш значущих у економічному сенсі регіони світу — США, Західна Європа та Японія — розвиваються в єдиному напрямі. Імпульсом для такого розвитку є технологічний прогрес (зазначимо, що у 80-ті роки минулого століття на шлях швидкого технологічного розвитку стали держави Південно-Східної Азії).

Наприкінці 80 — початку 90-х років ХХ століття «зазнала поразки» комуністична модель розвитку, яка претендувала протягом більш як 70 років на статус основної альтернативи західної цивілізації. А ще недавно СРСР, як і Японія, вважався ледь не лідером постіндустріальної трансформації, особливо великий прорив колишній Союз зробив у військових технологіях, зате відчувалося значне відставання у громадянських сферах економіки. Крах Радянського Союзу показав, що технологічні до­сяг­нення ще не є гарантією постійного прогресу, оскільки вони повинні супроводжуватися засвоєнням відповідних соціальних цінностей та створенням демократичних інститутів.

Важливою віхою у розвитку людства стала інфор­маційна революція, яка відбулася у XX столітті. Щоб відобразити масштабні зміни у суспільстві, які відбувалися під впливом інформаційної революції, з кінця 60-х років починає розвиватися теорія постіндустріального суспільства.

Як стверджують прихильники теорії постіндустріалізму, в історії простежуються три великі епохи, які утворюють тріаду «до­індустріальне — індустріальне — постіндустріальне суспільство». У рамках цих роздумів Е.Тоффлер називає постіндустріальне суспільство «суспільством третьої хвилі». Така періодизація соціального прогресу заснована на кількох критеріях. Охоплюючи увесь період людського суспільства, вчені постіндустріалізму розрізняють наступні фази розвитку:

1. Венаторна (від латинського venator — мисливець).

2. Аграрна.

3. Індустріальна.

4. Надіндустріальна.

Термін «надіндустріальна цивілізація» вже застосовувався Тоффлером, однак прямого визначення його не було дано. Застосування префікса «над» правомірне лише у разі досягнення найвищого рівня.

Європейське коріння американської теорії

Хоча теорія постіндустріального суспільства бу­ла сформульована американськими дослідниками, але вона має глибоке коріння у філософській європейської традиції. Ще А. де Сен-Сімон, О.Конт та Дж. Ст. Міль у своїй періодизації історії виокремлювали «суспільство промисловців», або «індустріальне суспільство», вважаючи, що основним критерієм розрізнення етапів суспільного розвитку повинні стати принципи технологічної організації виробництва, обміну і розподілу створюваних суспільством благ. Пізніше, на початку ХХ століття, відомий економіст і соціолог Т. Веблен зробив вдалу спробу створення теорії прогресу на базі глибокого дослідження розвитку промислової системи, доповненого вивченням інституційної стру­ктури суспільства.

Після Другої світової війни дослідники звернулися до вивчення проблем суспільного відтворення в умовах прискорення технологічного прогресу. Наприкінці 40-х років американець К.Кларк і француз Ж.Фурастьє сформулювали основні принципи теорії постіндустріального суспільства — підрозділ всього суспільного виробництва на первинний (сільське господарство), вторинний (промисловість) і третинний (сфера послуг) сектори та положення про майбутнє зростання частки третинного сектора порівняно з первинним і вторинним і в сукупній робочій силі розвинених країн, і в структурі ВНП.

Водночас термін «по­ст­­­індустріальне суспільство» виник поза рамками цього наукового напряму. Він був уперше застосований на початку ХХ століття анархістами, які вважали, що майбутнє суспільство повинне знищити індустріальний лад. Особливо широко в той час використовував його А. Пенті, представник однієї з гілок англійського соціалістичного руху.

Американський продукт

Становлення теорії постіндустріального суспільства в її сучасному вигляді пов’язане з ім’ям Даніеля Бела, професора соціології Гарвардського університету. 1962 року він написав аналітичну доповідь «Постіндустріальне суспільство: гіпотетичний погляд на Сполучені Штати в 1985 році і далі», який став першою працею з цього питання. 1967 року було видано ще дві великі статті Д. Бела в журналі «The Public Interest», а 1973-го вийшла його книга «Прийдешнє постіндустріальне суспільство: досвід соціального прогнозування». Поняття постіндустріального суспільства Д. Белл розглядав радше як інструмент теоретичного аналізу, аніж як позначення реально існуючого ладу.

Зазначимо, що в 70 — 80-х рроках виникло безліч теорій, у яких, з одного боку, пропонувалися інші визначення нового суспільства, засновані на зіставленні його з колишнім за соціальними формами, а з іншого — було зроблено спробу охарактеризувати новий тип суспільного устрою на основі виділення в ньому визначальних рис. Так, французький вчений Раймон Арон зазначав: хоча індустріальний лад, що приходить на зміну традиційному аграрному суспільству, є таким типом соціуму, який відкриває нову еру в історичному розвитку, однак важко визначити його конкретні межі і з’ясувати, чи є те або інше суспільство архаїчним або постіндустріальним. Своєю чергою, Д.Бел зазначав: «Постіндустріальне суспільство... не заміщує індустріальне, так само індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор. Як на стародавні фрески в подальші епохи наносяться нові й нові зображення, так і пізніші суспільні явища накладаються на попередні шари, стираючи деякі риси і нарощуючи тканину суспільства як єдиного цілого». Пізніше Д.Бел вказав, що це суспільство приходить на зміну індустріальній системі так само, як вона прийшла на зміну аграрній, але це не має означати припинення виробництва матеріальних благ. «Постіндустріальні тенденції, — продовжує він, — не заміщують попередні суспільні форми як стадії соціальної еволюції. Вони часто співіснують, заглиблюючи комплексність суспільства і природу соціальної структури».

Від виробництва матеріальних благ до наукоємної продукції

Тим часом Д.Бел та його послідовники, уникаючи чіткого виокремлення якоїсь однієї ознаки, що радикально відрізняє нове суспільство від попередніх, протиставляють постіндустріальне суспільство доіндустріальному та індустріальному за такими трьома найважливішими напрямами:

— основний виробничий ресурс, яким є інформація, тоді як в доіндустріальному та індустріальному суспільствах такими були, відповідно, сировина і енергія;

— характер виробничої діяльності, який кваліфікується як обробка (pro­cessing), напротивагу здобичі (extraction) і виготовленню (fabrication);

— технології, так звана наукомістка продукція, тоді як перші дві стадії характеризувалися трудо­міст­кою і капіталомісткою технологіями.

У результаті виникає знамените формулювання про три суспільства, перше з яких є взаємодією з природою, друге — взаємодією з людиною, а постіндустріальне суспільство — як взаємодія між людьми. На підставі такого аналізу Д.Бел пропонує таке визначення постіндустріального суспільства: «Це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, а також у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому нововведення дедалі більше залежать від досягнень теоретичного знання».

Найважливішою економічною особливістю постіндустріального ладу Д.Бел вважає формування суспільства, заснованого на виробництві послуг і інформації. Це передбачає зниження частки пролетаріату і підвищення кількості висококваліфікованих працівників. Ця «нова революція», що відбувається поступово в структурі зайнятості, стає революцією і в класовій структурі суспільства. За словами Збігнева Бжезинського, «пост­­індустріальне суспільство стає «технотронним суспільством», культура, психологія, соціальне життя і економіка якого формуються під впливом техніки й електроніки, особливо комп’ютерів і комунікацій. Розвиток сфери послуг ставить під сумнів адекватність традиційних методів і форм економічного регулювання, потребує нових форм управління і в масштабах окремих компаній, і суспільства загалом. З одинадцяти виділених Д.Беллом фундаментальних рис постіндустріального суспільства п’ять безпосередньо пов’язані з прогресом науки, а три з них займають перші позиції в списку:

— центральна роль теоретичного знання;

— створення нової інтелектуальної технології;

— зростання класу носіїв знання.

Все це не може не змінити корінним чином при­нципів соціальної структури.

Елементи схожості постіндустріального досвіду США і ЄС

З 80 — 90 років минулого століття двома основними центрами світової економіки є США і Європейський Союз. Розвиток регіонів по обидва боки Атлантики заснований на постіндустріальних тенденціях, що мають місце в технологічній сфері, а також у структурі суспільного виробництва і зайнятості. Саме в економічній області найбільше проступають риси схожості цих центрів постіндустріальної цивілізації. Структура і динаміка економік ЄС і США, структура суспільного виробництва, відповідна постіндустріальній економіці, почала складатися в європейських країнах пізніше, ніж у США, що частково компенсувалося вищими темпами цього процесу. На початку 50-х Європа явно відставала від США. У середині 60-х років у цій сфері почалися серйозні зміни, обумовлені орієнтацією європейських країн на інтенсивні методи розвитку виробництва, що не передбачали збільшення чисельності робочої сили. Якщо до середини 70-х частка оброблювальної промисловості і будівництва у ВВП США становила 33,2%, то у Великій Британії вона знизилася до 28,4%, у Німеччині — до 38,0%, у Франції — до 30,2%. До початку 90-х років ЄС впевнено випереджав США за ступенем «стиснення» частки промислового сектора у ВВП: в ЄС вона становила 20,2%.

До речі, нині, за відомою у світі американською інвесткомпанією Goldman Sach, українська економіка має деякі риси 5-го технологічного устрою і здатна зробити перехід з 5-го в 6-й технологічний устрій протягом наступних 20 — 30 років, якщо зосередиться на розвитку нових технологій. Україна має суттєві досягнення і напрацювання в літакобудуванні, у виробництві космічної техніки і сучасних військових систем, а також у сфері біотехнологій і нанотехнологій, електроніки.

А така економіка цілком вписується в схему «постіндустріального суспільства», яка, на думку заокеанських вчених, стала домінуючим трендом в 10 — 15 державах. Зазначимо, що Україна у деяких аспектах економічного розвитку в сфері науки і нових технологій випереджає своїх західних сусідів — Польщу, Чехію і Словаччину, Угорщину, не кажучи вже про Румунію і Болгарію.

За свідченням Еріка Радера, віце-президента з технічної стратегії Micro­soft, Україна зараз готова до великого стрибка в економіці через високий рівень освіти. Така економіка (українська), спираючись на інформатизацію, може ще довгі роки демонструвати могутнє зростання. За твердженням Радера, недавно відома американська корпорація придбала програми, розроблені українськими фахів­цями, а це свідчить про високий рівень підготовки українських фахівців і реальну конкурентоспроможність України в глобальній економіці знань. За розрахунками американця, зростання ринку IT-ринку в Україні щорічно становить 25 — 30%, а саме тому в нашій країні нині спостерігається активне інвестування в базову інфраструктуру.

До речі, недавно перший віце-прем’єр-міністр України М. Азаров заявив, що уряд в бюджеті-2008 має намір закласти значну суму на розвиток науки — більш як 10 млрд грн з подальшим збільшенням фінансування наукової сфери в досяжному майбутньому. Сума грошей, що її виділяє держава на науку, становить всього 1,6% від ВВП України (600 млрд грн). А як відомо, розвинені країни ЄС, Японія, США виділяють на потреби науки більш як 3% від ВВП. Тішить одне, що наш уряд розуміє значення науки в створенні постіндустріального суспільства в Україні — державі, яка домінувала в цій галузі в колишньому Союзі і яка дала світу не один десяток вчених зі світовим ім’ям.

Україна має всі можливості через 20 років стати одним із стовпів «нової економіки» — «економіки інформації і знань» не тільки на території СНД і Східної Європи, а й у межах Старого Світу. Цікаво, що недавно українські учені запрошували на розвиток науки лише
1 млрд грн на рік, вони готові були створити диво навіть за такі малі гроші, але 5 — 10 років тому таких грошей у нашому бюджеті не знайшлося.

Сергій Лебедько