Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Голос, який зцілює любов’ю

7 серпня видатній українській співачці Софії Ротару виповнилося шістдесят

Власне, у це важко повірити, адже вона випромінює такий потужний енергетичний заряд енергії, яка проростає з народної пісні, невпинної творчості і любові до рідного краю. Часом роки — відсторонені статисти, фіксують вік без поправки на стан душі, але у Софії Ротару вона, здається, завжди залишатиметься юною. Її душа, ніби Сизокрилий Птах, про який вона співає в одній з найвідоміших своїх пісень: там, де світло рідного дому, де краса землі, по якій у дитинстві ходила босоніж, де її люблять і завжди чекають... Хоча всі її пісні стають улюбленими, вочевидь, з однієї простої причини — в них закодовано любов. Чи це пісні народні, з якими наприкінці 1960-х юна буковинка вийшла на сцену, чи твори сучасних авторів. Софія Михайлівна вибаглива у виборі репертуару, вона поважає слухача і дуже дорожить довірою свого шанувальника. А шанувальників у неї з кожним роком стає дедалі більше...

Невідомо, як би склалася творча доля Софії Ротару, якби не зустріч з композитором Володимиром Івасюком. З його піснею «Водограй» у серпні 1974 року Ротару тріумфувала на Міжнародному фестивалі пісні у Сопоті. Польський журнал «Приязнь» написав про Ротару й Івасюка — «Двоє популярних». І в той же час молодий буковинський композитор зізнався: «Коли напишу пісню, то Софія завжди виконає її так, як я задумав, як і треба її виконувати».

Їхній творчий тандем справді був унікальним. В одному з інтерв’ю співачка щиро поділилася з читачами часопису: «Не знаю, як склалася б моя творча доля, якби я не зустріла Володимира Івасюка». І композитор не менш відверто говорив: «Коли робота над піснею завершена, постає питання про її виконання. Але буває так, що з самого початку ти вже знаєш, до кого звернешся після написання пісні. Так у мене бувало багато разів із Софією Ротару. Мене просто вражають її незвичайні музичні здіб­ності».

Дев’ятнадцятирічний Івасюк вперше почув Софію Ротару 1968 року. Вона тоді працювала викладачем Чернівецького культосвітнього училища і переважно виступала на офіціозних концертах. У книзі «Монолог перед обличчям сина» Михайло Івасюк написав про цю історичну зустріч. Софія виконувала пісню «Степом, степом…», і Володя вигукнув: «Такої інтерпретації я ще не чув! Просто забуваю про мелодію і слова, бачу тільки душу Софії Ротару, таку ж загадкову, збентежену й прекрасну, як і ця пісня». Батько не пригадує, чи тоді Володя підійшов до співачки, але їхня творча співпраця, що почалася через кілька років, ознаменувала яскравий період в історії сучасної української пісні.

Цікаво, що Ротару не думала, що співатиме на естраді. Сама з пісенної родини — вона народилася в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області — Софія знала багато народних пісень — і українських, і мол­давських, і російських. У школі співала, перемагала на районних конкурсах художньої самодіяльності. Її називали «буковинським соловейком». 1964-го бу­ла блискуча перемога на республіканському фестивалі народних талантів, а 1968 року буковинка отримала золоту медаль на Світовому фестивалі молоді і студентів у Софії (Болгарія). Майже всі газети колишнього Союзу вийшли тоді із заголовками: «Софія підкорила Софію».

Вихована на народних піснях, вона довго розмірковувала над пропозицією Анатолія Євдокименка стати солісткою естрадного молодіжного оркестру Чернівецького університету. Зрештою погодилася і, як виявилося, це рішення історично спрямувало долю. Відповідаючи на запитання журналістів, співачка так говорила про свій вибір: «Я вихована на народних піснях, у них — мій корінь. А тут раптом потягло на естраду. Я боялася, три роки чогось чекала. І ось він з’явився, мій композитор Володимир Івасюк із «Червоною рутою». У своїх естрадних піснях він зберіг народний колорит... І тоді я наважилася, у піснях Івасюка, здається, я знайшла себе, свою інтонацію...»

В її репертуарі пісні Івасюка займали і досі займають особливе місце. «Червона рута», «Водограй», «У долі своя весна», «Пісня буде поміж нас», «Тільки раз цвіте любов», «Кленовий вогонь», «Балада про мальви», «Я — твоє крило»... Ці твори непрості для виконання. Не всі молоді співаки спроможні взяти їх до свого репертуару. На пісенному фестивалі імені Івасюка, який нині, на жаль, з різних причин не проводиться, творчу естафету буковинського тандему прагнули підхопити юні таланти не лише з України, а з інших країн світу. Але одиниці з них впоралися з цією місією бездоганно. Пісні Володимира Івасюка завжди залишатимуться візитівкою Софії Ротару.

Після трагічної смерті композитора співачка співпрацювала з багатьма цікавими авторами пісень. Але «другого Івасюка» Софія Михайлівна так і не зустріла. Можливо, саме тому, якось зізналася співачка, у неї майже немає нових українських творів. Однак хотілося б, аби народна артистка України, Герой України і просто улюблениця мільйонів шанувальників пісні частіше зверталася до української пісні. Звісно, успіху «Червоної рути» не повторити: на це був свій час і своя потужна хвиля натхнення. Але Софія Ротару завжди залишатиметься справді народною, не залежно від звань і регалій, ювілейних дат і невмолимого часу, який залишає спогади і «Пісню поміж нас»...

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com