Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Путін вчить Захід верховенству права

Кінець минулого тижня. Новий виток у протистоянні Москви і Заходу, саме Заходу, а не Великої Британії. 18.07.2007 р. всі без винятку світові ЗМІ забили на сполох: «З авіабази ВПС Британії піднято за сигналом тривоги винищувачі Tornado сил швидкого реагування для перехоплення російських стратегічних бомбардувальників «Ту-95», які безпосередньо наблизилися до повітряного простору країни».

Військові бомбардувальники РФ постійно патрулюють узбережжя Норвегії, і, як правило, не наближаються до Шотландії. Немає жодних доказів, що цей інцидент, пов’язаний із загостренням відносин між Росією і Великою Британією, є наслідком протистояння у справі Литвиненка — Лугового, однак усі саме так це сприймають. Главком ВПС Росії генерал-полковник Олександр Зелін заявляє: «Наші літаки виконували планові польоти у нейтральних водах. Такі польоти виконувалися і виконуватимуться за планом підготовки екіпажів дальньої авіації».

Наступного дня винищувачі ВПС Великої Британії і Норвегії вже чотири рази піднімалися в повітря назустріч російським стратегічним бомбардувальникам, що виконували польоти над нейтральними водами в акваторії Північно-льодовитого й Атлантичного океанів біля берегів Англії, Норвегії, Данії, Ісландії. Польоти виконували два стратегічних бомбардувальники «Ту-95МС», два ракетоносці «Ту-160» і два літаки-заправники «Мул-78», які ранком у п’ятницю злетіли з аеродрому під Воркутою.

Цим подіям передували вимоги Лондона до Москви і відмова останньої щодо екстрадиції Андрія Лугового, якого британці звинувачують у вбивстві Олександра Литвиненка, та заява глави МЗС Великої Британії про видворення, у відповідь на це, чотирьох російських дипломатів.

Як і зазначали експерти, видворення російських дипломатів, що мало винятково ритуальний характер, викликало дзеркальну відповідь Кремля — було заявлено про намір вислати чотирьох дипломатів її Королівської Величності. Окрім того, офіційна Москва припинила видачу віз урядовим чиновникам Великої Британії до з’ясування обставин щодо зміни порядку видачі британських віз російським офіційним особам. МЗС Росії також заявило, що співпраця між британськими і російськими структурами у сфері боротьби з тероризмом віднині стала неможливою.

«Чи справді Кремль відкрив «сезон полювання» на громаду російських дисидентів у Лондоні?» — запитує Independent. Так вважають Борис Березовський і колишній чеченський польовий командир Ахмед Закаєв. І, здається, керівники британських служб безпеки поділяють їх побоювання.

Сам пан Березовський, який ще донедавна, звертаючи увагу на слова загиблого Литвиненка, звинувачував російського президента у вбивстві перебіжчика, сьогодні інкримінує Володимиру Путіну замах на себе. Мовляв, у нього є офіційне підтвердження. Заарештованого російського громадянина депортовано з Британії у зв’язку з підозрою у замаху на вбивство Бориса Березовського.

Такі «нерозсудливі дії» свого візаві, першої особи Росії, Березовський пояснює дуже просто: «Я один з найважливіших свідків у справі про вбивство Литвиненка. Вони хочуть мене дістати, бо я зібрав групу, що являє собою справжню опозицію … і маю достатньо потуги для підтримки цієї опозиції».

Daily Telegraph відверто заявляє, що «британська столиця стала головною базою супротивників Володимира Путіна за межами Росії, і в центрі цієї розрізненої групи — Борис Березовський». А Times закликає до єдності і принциповості у протистоянні з Росією, покладаючи особливі надії на «нове і краще керівництво» Франції і Німеччини.

Велика Британія ставить під сумнів здатність російського правосуддя дотримуватися букви закону? Ні! Можна висловити лише одну реальну причину зацікавленості офіційного Лондона у роздмухуванні ситуації зі «шпигунськими розбірками» — тиск США і відповідні зобов’язання, взяті на себе новим прем’єр-міністром Великої Британії Гордоном Брауном перед Адміністрацією Джорджа Буша-молодшого.

Відтак шпигунська історія, у центрі якої опинилися колишні і нинішні співробітники секретних служб Росії, Британії і, вірогідно, не тільки цих держав, набула масштабу «великої політики», а кримінальна справа — політичного забарвлення.

Сполучені Штати закликали Москву здійснити екстрадицію Лугового. Держсекретар США Кондоліза Райс наголосила: «Росія повинна виконати запит на екстрадицію і в повному обсязі співпрацювати». ЄС також закликав Кремль до негайної і конструктивної співпраці з Лондоном.

З самого початку всім акторам цього дійства було зрозуміло: Росія не віддасть Андрія Лугового, і не тільки тому, що, згідно з Конституцією РФ, це неможливо — просто Кремль не сприйматиме ультиматумів. Однак, попри презумпцію невинуватості, Лугового вже оголосили вбивцею, хоча версій загибелі Литвтненка дуже багато. Насправді особа фігуранта, хоч і доволі неоднозначна, мало що важить. Окрім одного, вельми значущого: Андрій Луговий — колишній співробітник КДБ, ФСБ. Його призначили отруювачем іншого співробітника спецслужб, подвійного агента і поплічника опального російського олігарха Бориса Березовського, в країні, яка є уособленням історичних традицій права, адже дуже привабливою є схема: 1. Луговий, колишній співробітник російських спецслужб, так би мовити, колега російського президента, визнається терористом; 2. Володимир Путін, відмовившись від видачі терориста, автоматично стає на бік терориста, тобто виступає захисником тероризму; 3. Росія є уособленням тероризму.

Вірогідно, що все інше — лише метушня довкола трагедії: і звинувачення Лугового у вербуванні британською розвідкою його, загиблого і Бориса Березовського, і відповідь йому іншого перебіжчика Олега Гордієвського, в якій останній відверто висміює ці одкровення Андрія Лугового.

До речі, про шпигунські скандали… Олег Гордієвський у 80-х роках досліджував найсекретніші документи про діяльність КДБ у Великій Британії та інших західних країнах. До втечі до Англії він був полковником КДБ і обіймав посаду легального резидента КДБ у Лондоні. За його особистими свідченнями, він з 1974 року співпрацював з анг­лійською розвідкою як агент британських спецслужб у КДБ. Нещодавно нагороджений з нагоди дня народження Королеви Об’єднаного Королівства за заслуги перед Великою Британією орденом Святого Михаїла і Святого Георгія (такої ж нагороди Ян Флемінг удостоїв свого Джеймса Бонда).

Однак залишимо за рамками статті і шпигунські пристрасті, і особу Бориса Березовського, його особливі стосунки з небіжчиком і звинувачуваним (як і те, що під час перебування Березовського на посаді глави Ради Нацбезу Росії, та й опісля, вони співпрацювали один з одним по всій Росії, зокрема у Чечні, і по всьому світу).

Безумовно, вбивцю Олександра Литвиненка треба знайти і судити. Зрозуміло, що британці стурбовані тим, що росіяни зводять рахунки поміж собою у Лондоні, що спосіб вбивства (отруєння радіоактивним ізотопом) піддав загрозі здоров’я сторонніх людей. Однак більш ніж неприйнятною є теза, що прозвучала з вуст новопризначеного міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Мілібенда: «Якщо Росія хоче бути добропорядною європейською країною, то їй слід дотримуватися домовленості про екстрадицію, що діє на території ЄС». Тоді як він добре розуміє, що РФ не є ні членом ЄС, ні кандидатом на вступ до Європейського Союзу, а її конституція забороняє видачу російських громадян іншим державам.

Здавалося б, на поверхні розроблення комбінації, мета якої — в площині нагнітання загального напруження навколо Росії напередодні виборів. Однак така спроба впливу на Кремль навряд чи може бути дієвою. Отже, питання в іншому. Спланований запуск механізму дестабілізації відносин ЄС і Росії, який має за мету перешкодити зростаючому впливу Росії на країни Європейського Союзу і організацію тиску на Росію через ЄС, — лише перший етап у вишуканій стратегічній грі на випередження, що її розпочали США.

Завинив, безумовно, президент Російської Федерації Володимир Путін, проте лише в тому, що своїми активними діями прискорив події — змусив англо-американський тандем виявити себе передчасно, доки останній ще не поставив світову громадськість і всі зацікавлені сторони перед фактом, що вже відбувся, як то: вирішення за американським сценарієм «питання Косово», «дострокові вибори НАТО» в Україні, події навколо розміщення систем американських систем ПРО у Східній Європі. Отже, віднині порядок денний російсько-американських відносин пов’язаний не тільки з «ядерними питаннями».

Мюнхенська промова Володимира Путіна знаходить своє підкріплення і набуває розвитку. Заокеанська риболовля у США в резиденції сім’ї Бушів… Джордж Буш-старший, як власник ранчо, особисто зустрічав російського президента в аеропорту Портсмута, а президент США Буш-молодший гостя очікував у Кеннебанкпорту. Зустріч «без краваток» не змінює позицію Володимира Путіна, він підписує указ про призупинення Договору про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЄ). Усі напружені, адже пішов відлік від тих 150 днів, які необхідні для оголошення виходу з Договору. «Можливо, це і є початок тих «симетричних» і «асиметричних відповідей», якими Москва вже багато років поспіль погрожує у відповідь на ляпаси Заходу. Від розширення НАТО на Схід, розміщення біля кордонів Росії військових баз блоку, виходу США з Договору про ПРО, намагань втягти в тенета ПРО Європу до дрібних нападок старої цереушної структури Freedom House з приводу свободи слова і прав людини», — визначає Росбалт.

Згодом з’ясовується, що розмову про ДЗЗСЄ ще не закінчено. Про це говорять голова Комітету із закордонних справ сенату США Річард Лугар і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. І це ще раз підтверджує, що Путін добре розуміє: проти нього, проти Росії здійснюється політика, від якої публічному загалу для обговорення залишаються крихти.

«Війна між Росією і США можлива вже у найближчі 10 — 15 років», — робить гучне припущення віце-президент російської Колегії військових експертів генерал-майор Олександр Владіміров. За його словами, мета Сполучених Штатів «очевидна вже зараз — це знищення найпотужнішого геополітичного супротивника, який за 30 хвилин може стерти США».

У дискусії, коли і чому США почнуть війну проти Росії, і чи почнуть взагалі, в якій, окрім генерала Владімірова, брали участь російські експерти: колишній заступник начальника Генштабу генерал-полковник Леонід Івашов (президент Академії геополітичних проблем), Олександр Шаравін (директор Інституту політичного і військового аналізу), генерал-полковник Віктор Єсін (перший віце-президент Російської академії безпеки, оборони і правопорядку), лише останній вважає війну чимось невірогідним, і то лише з причин можливих наслід­ків — «світового апокаліпсису».

На думку російських експертів, зокрема генерала Івашова, «Сполучені Штати готують і ситуацію, і військовий потенціал до війни з Росією, це реалізація Штатами вікової мрії про світове панування». Усі говорять про намагання США встановити цілковитий контроль над Євразією, про зазіхання на природні ресурси, нафту і газ Росії. Генерал Івашов припускає, що США може вимагати передати нафтогазовий комплекс Росії під транснаціональний контроль, а ядерних сил — під міжнародний чи натовський нагляд.

На шляху США в утвердженні однополярного світу постала Росія. Зростаюче усвідомлення національних інтересів у світі, передусім у таких країнах, як Росія і Китай (попри можливості контролювати ці процеси, скажімо, як у Франції з приходом Ніколя Саркозі, готовим виявляти завжди і всюди «демократичну солідарність» із США), викликає крайнє занепокоєння у Білому Домі.

Здавалося б, як не крути, отруйна для Росії історія з Литвиненком. Хоч би хто її планував, Росії він добряче підгадив. Однак не завжди отрута — це смерть (від організму і дози залежить), а подекуди — це саме те, що рятує життя. Як у цьому випадку, за Росію хвилюватися нічого. Володимир Путін вчитиме Захід верховенству права.

Віктор Вірний, політолог, «Фундація Аналітичної Думки»
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com