Як ліквідували Шехевича

Про те, як було знищено легендарного командарма Шухевича, написано достатньо багато. Мемуари учасників подій написані досить-таки пізно. Тому не висвітлюють всіх подробиць тих подій і часто мають суб’єктивний характер. Одна з версій, нібито за свідченням якогось міфічного офіцера МДБ, в оточення головнокомандувача Шухевича ще 1944 р. було заслано агента «Марію», яка й видала оперативникам місце укриття «головнокомандувача» у с. Білогорща.

Щоправда, не зрозуміло, чим ця «Марія» займалася цілих шість років і чому не навела чекістів на слід вояка одразу. Потім розповідається про те, як Шухевич зі своєю охороною «боронилися до останнього патрона» і «загинули» в нерівному бою аж з кількома дивізіями МГБ. Дехто уточнює, що Шухевич героїчно підірвав себе гранатою у нерівному бою, але вже зі спецгрупою МГБ. Тому не зайве спробувати ще раз прояснити ці події.

З 1944 року НКДБ УССР розгорнув централізований оперативний захід «Берлога», спрямований на пошук членів Центрального Проводу (ЦП) ОУН в Україні та особисто Шухевича, на якого 31 жовтня 1945 р. завели розшукову справу «Вовк». Такі ж розшукові справи було заведено й на інших членів ЦП ОУН — «Криса» (на Д. Клячківського — Клима Савура), «Борсук» (на В. Кука — Лемиша), «Бегемот» (на Р. Кравчука — Петра), «Шакал» (на П. Федуна — Полтаву), «Крот» (на В. Галасу — Орлана). Дублікати цих справ вели УНКДБ — УМДБ західних областей. У цих справах акумулювалися повідомлення від оперативних джерел, інформаційно-аналітичні матеріали стосовно тактики націоналістичного підпілля, діяльності голів ОУН, планово-звітні документи щодо їх розшуку, ліквідації або затримання. Пізніше ці справи передали до спеціально створеного в МДБ УССР (січень 1947 р.) Управління 2-Н, що був головним підрозділом боротьби з націоналістами. Очолював його заступник міністра держбезпеки республіки, він же керував оперативною групою у Львові — координаційному центрі антинаціоналістичних заходів у регіоні. 1-й відділ Управління вів пошук членів ЦП ОУН та основних крайових проводів; 2-й здійснював розробку нижчих проводів та «легальної сітки» ОУН; 3-й протидіяв ОУН у східних областях; 4-й займався ОУН — мельниківцями та іншими націоналістичними організаціями. В управлінні функціонували також підрозділи зв’язку, забезпечення та оперативного обліку. Загалом по Україні в розшуку Шухевича одночасно було задіяно приблизно 700 — 800 оперативних працівників. Тричі надходила ін­фор­мація про лік­відацію «Вовка», однак вона була неточною, тому пошуки про­дов­жувалися.

Заступник міністра держбезпеки УССР генералмайор Дроздов у підсумковій «До­відці про ліквідацію керівника оунівського під­пілля у захід­них областях УССР — ШУХЕВИЧА Р. І.» від 17 березня 1950 р. писав: «Під час проведення органами МДБ заходів з пошуку організаторів та керівників банд оунівського підпілля у західних областях України встановлено, що вони часто підтримують зв’язок з греко-католицьким духовенством та отримують від нього матеріальну під­тримку.

Стосовно священиків на території Станіславської області, то МДБ УССР отримано конкретні дані, які свідчать, що ті переховують зв’язкових бандитських ватажків, забезпечують лінію зв’язку і за завданням підпілля проводять велику націоналістичну роботу серед парафіян.

У зв’язку з цим було посилено агентурну розробку священнослужителів. Як результат, є конкретні дані про зв’язкових Шухевича та місце їхнього перебування... На підставі отриманих даних за вказівкою МДБ УССР у січні цього року проведено одночасну операцію, під час якої арештовано найбільш активних учасників банд оунівського підпілля, які залишилися на уніатських позиціях, але формально перейшли у православ’я. Це такі священики: Паснак, Чайковський, Вергун, Постригач, Головацький та ін.

Заарештовано Вергуна — довірену особу Шухевича, який систематично переховував у себе най­ближчих помічників Шухевича — Дідик Галину (оунів­ська кличка — Анна), Гусяк Дарину (оунівська кличка — Нюся) та інших зв’язкових Центрального проводу ОУН.

Отримано свідчення від заарештованих про те, що у селі Дугова Рогатинського району у священика Лопатинського переховується нелегалка, мати особистої зв’язкової Шухевича — Нюсі (Гусяк Марія).

Одночасно з використанням агентури виявлено всі конспіративні квартири Нюсі і взято під оперативний нагляд, а в деяких квартирах залишено засади з метою захоплення Нюсі у разі її появи у Львові…».

3 березня 1950 р. в УМДБ у Львівській області зателефонували. Дзвонила Поліна — агент Львівського УМДБ, у минулому активна учасниця націоналістичного підпілля, яка добровільно прийшла з повинною та в обмін на звільнення свого брата запропонувала допомогу МДБ у затриманні Д. Гусяк (Нюсі, Дарки). Поліна повідомила своєму куратору, що невдовзі Гусяк має відвідати дім на вул. Леніна. Негайно за вказаною адресою виїхали співробітники оперативної групи МДБ УССР у Львові, відділу 2-Н та відділення розвідки 5-го (оперативного) відділу УМДБ. Навпроти будинку, на агітаційній ділянці, було устатковано спостережний пост. Розвідниця, лейтенант К., одягнена під домогосподарку, з пакунком у руках прогулювалася перед парадним входом. Близько 15.40 у дім увійшла жінка, прикмети якої збігалися з прикметами Д.Гусяк.

Приблизно через годину вона вийшла разом з Поліною. Потім обидві зайшли у магазин трикотажу на площі Міц­кевича, попрощалися, і Гусяк трамваєм №2 поїхала в бік вокзалу, зійшла на вулиці Набайки. Близько 18.30 її схопили четверо оперативників.

Генерал-майор Дроздов так описував у своїй «довідці» подальші події: «При Нюсі були пістолет «ТТ», ампула з отрутою, яку вона намагалася проковтнути.

Під час активного допиту 3 та 4 березня цього року Нюся відмовилася вказати місце, де переховується Шухевич, і дезорієнтувала оперативних працівників у пошуках. У зв’язку з цим було розроблено та проведено складну агентурну комбінацію, в результаті якої стало відомо, що у селі Білогорща Брюховецького району, що у передмісті Львова, ховається Шухевич та його найближча помічниця Дідик Галина...».

У чому полягала ця «складна агентурна ком­бінація»? Виходячи з того, що Гусяк водила оперативників за ніс і замість інформації про місцезнаходження Шухевича називала адреси знайомих їй львівських торгівців, увечері того самого дня її помістили у «лазарет» (під нього було переоблаштовано тюремну камеру).

Там Нюсю вже очікувала досвідчений агент Роза (колишній співробітник гестапо, яка після арешту МДБ погодилася на співпрацю. Завдяки їй було ліквідовано одного із «зверхників» ОУН О. Дякова). Роза була вимазана зеленкою, нібито «після побоїв». Трохи «прийшовши до тями», вона почала вистукувати азбукою Морзе «повідомлення в сусідню камеру», а потім написала «захованим» огризком олівця записку. Коли заінтригована Гусяк спробувала зазирнути в текст записки, Роза її сховала. Нарешті Гусяк не витримала і прямо спитала, чи має «подруга по нещастю» зв’язок з підпіллям? Та довго мовчала, а потім спитала: «Чи знаєте ви Монету? Це була кличка К. Зарицької, коханки Шухевича, яка одночасно координувала роботу особистих зв’язкових головнокомандувача.

Згадування про Монету справило на Гусяк враження. «Вона у сусідній камері», — додала Роза і попередила, — «Тримай язик за зубами. Якщо видаси — вночі задушу!» І Гусяк, забувши оунівські інструкції, «попливла»… Наступного дня, 4 березня, Роза повідомила Гусяк, що доказів проти неї у слідства немає і її змушені відпустити, і запропонувала сусідці передати записку «на волю». Гусяк погодилася. У записці вона написала: «Майте на увазі, що я потрапила до більшовицької в’язниці, де немає людини, яка б пройшла те, що на мене чекає, і не зламалася. Після першої стадії я тримаюся, але не знаю, що буде далі… Про мене дуже багато знають, а основне питання — це про ШУ і ДІ (тобто про Шухевича і Дідик). Мене захопили шестеро і не було можливості покінчити з собою. Знали, що у мене є пістолет і отрута». Написавши записку, Гусяк попросила Розу передати її Наталії Хробак у с. Білогорщі, і детально описала, як знайти її дім.

На думку енкаведистів (які могли застосувати і методи фізичного впливу, але ж хто в цьому зізнається), безпечність зв’язкової уможливила встановлення точного місцезнаходження Р. Шухевича. На під­ставі отриманої інформації, заступником начальника Управління 2-Н МДБ УССР підполковником Шорубалком, начальником УМДБ Львівської області полковником Майструком та начальником ВВ МДБ Українського округу, генерал-майором Фадеєвим негайно було розроблено «План чекістсько-військової операції із захоплення або ліквідації Вовка».

План операції, надрукований в єдиному примірнику, затвердили генерал-лейтенант П.Судоплатов та заступник міністра держбезпеки УССР генерал-майор В.Дроздов.

У ньому говорилося: «Для реалізації даних, що надійшли з метою захоплення або ліквідації Вовка на світанку 5 березня цього року провести в селі Білогорщі та прилеглому до нього лісовому масиву, а також на західній околиці села Левандувка чекістсько-військову операцію.

а) Зібрати всі наявні у Львові оперативні резерви 62 СД ВВ МДБ, штабу українського прикордонного округу та Управління міліції Львова.

б) Зняти за сигналом тривоги військові сили, які беруть участь в операції на адміністративних кордонах Глинянського, Перемишлянського та Бобриківського районів Львівської області, в кількості 600 осіб та зібрати до 5-ої години 5 березня цього року у дворі УМДБ Львівської області.

в) Операцію провести методом блокування села Білогорща, найближчих до нього хуторів, західної околиці селища Левандувка та лісового масиву».

А ось, до речі, як подають цей документ «свідомі дослідники»:

Загалом до операції було залучено 60 оперативників, 376 солдат Внутрішніх та Прикордонних військ МДБ для оточення району дій за чотирма ділянками. 170 — для огляду об’єктів та 320 — резерву.

За планом восьма рота десятого стрілецького полку 62-ої дивізії ВВ під командуванням досвідченого капітана Пікмана блокувала не один дім, на який вказала Д.Гусяк, а кілька, де міг бути Шухевич.

Зненацька з дому Наталії Хробак вийшов її син Данило. Він розповів оперативникам, що в центрі села є дім сестри його матері Ганни Конюшек, домробітниця якої схожа на помічницю Шухевича Галину Дідик.

А що ж сам Шухевич? Про те, що відбувалося цього дня у схованці Вовка, залишила свої спогади сама Г. Дідик, яка після звільнення жила у Чернігівській області. Перед смертю 1979 року вона надиктувала спогади на магнітофонну плівку. Ось що вона розповіла: «1950 року заарештували Одарку (Дарина Гусяк). А саме перед арештом я мала з нею зустріч. Усі захвилювалися, бо зустрічалася я з Одаркою у п’ятницю (тобто 3 березня), а в суботу нам стало відомо про арешт. Вирішили в понеділок залишити цю хату. В неділю у Білогорщі мали відбуватися якісь вибори. У сільраду приїхала комісія, щоб подивитися, як будуть проходити вибори…».

Однак Г. Дідик жодним словом не згадує, куди поділася охорона Шухевича. У кожного більш-менш значущого провідника була своя охорона з кількох осіб. Що ж тоді казати про самого керівника ЦП ОУН та головнокомандувача УПА, якого повинні були охороняти особливо ретельно. Тим часом у селі з Шухевичем залишилася тільки Г. Дідик. Деяку інформацію з цього приводу озвучив наступник Шухевича на посту «зверхника» ОУН-УПА В. Кук (Леміш): «Командир відправляє тієї ж ночі, у п’ятницю, Зенка й Левка організувати нове приміщення. Такі запасні «хати» у розпорядженні командира були, але попередньо необхідно було перевірити їхню надійність. Перехід мав відбутися вночі в неділю 5 березня. Цього дня мали бути якісь місцеві вибори, тому сподівалися, що в неділю буде ще спокійно. Саме цим і пояснюється те, чому в критичний момент командир був сам, без охорони».

Проте, як відомо, під час виборів охорону сіл завжди посилювали, побоюючись терактів з боку «бандерівців», особливо ретельно перевіряли найближчі будинки. Тому розраховувати на те, що цього дня все буде спокійно, певно, безглуздо. Особливо в контексті того, що чекісти вже могли отримати інформацію від Гусяк про криївку в Білогорщі (як вказувалося вище, Шухевич про арешт зв’язкової знав наступного дня). До того ж, як стверджують деякі дослідники, охоронців було не двоє, а одинадцять осіб. Зрештою, щоб перевірити запасне сховище, достатньо послати одного бойовика, або ж усім разом того самого дня залишити Білогорщу. Як могли вояки, порушуючи всі інструкції СБ, залишити «зверхника» одного, та ще й незадовго до ймовірного нападу чекістів?.. Тим часом Михайло Заєць (Кук помилково, називає його Зенком, хоча насправді кличка у М.Зайця була Владко) й надалі благополучно перебував у підпіллі — щонайменше до 1953 р. його ім’я згадувалося у розшукових документах МДБ. Учасники підпілля дізналися про смерть Шухевича далеко не одразу, тоді як Кук отримав цю інформацію вже через кілька днів, і не від кого іншого, а від самого Владка. Якщо ж врахувати, що стосунки між Куком та Шухевичем були на межі відвертої ворожнечі, то питання про те, куди поділася охорона, лишається риторичним…

Отже, близько 8-ої години ранку 5 березня начальник УМДБ Львівської області полковник Майструк та його заступник полковник Фокін у супроводі групи оперативників та солдат ВВ підійшли до будинку 76-А, на який вказав син Наталки Хробак.

Це була двоповерхова будівля навпроти школи. На першому поверсі мешкав голова сільради, у боковому приміщені був невеликий кооперативний магазин. На другому поверсі було дві кімнати та кухня, а також досить велике горище.

Галина Дідик згадує: «Раптом хтось дуже сильно стукає до дверей. Провідник одразу заскочив до криївки, а я пішла відчиняти двері. Побачила, що там стоять озброєні люди, один — із наставленим до дверей дулом. Стало зрозуміло, що справа погана. У нас із провідником було домовлено: якщо якась неясна ситуація, я йду відчиняти двері, а він за цей час матиме можливість вискочити. Я подумала: якщо їх один-два, то поки вони увійдуть, поки будуть обшукувати хату, то провідник зможе зникнути чи сховатися. Але мене одразу взяли за руки. Коли мене вели сходами вгору, я почала одразу голосно говорити: «Що ви тут хочете, чого шукаєте?» Я спеціально майже кричала, щоб дати знати провідникові, хто сюди увірвався. Мене запхали в кімнату, посадили на табуретку і вимагали сказати, хто ще є у хаті. Спочатку їх було тільки двоє. Але, чую, що сходами йде їх більше — справа погана!...»

Помічниця Шухевича намагалася видати себе за Стефанію Кулик, переселенку з Польщі, але оперативники одразу ж її впізнали. Як писав у згаданій вище довідці заступник міністра держбезпеки УССР генерал-майор Дроздов, далі Г. Дідик було «категорично запропоновано, щоб Шухевич Роман, який ховається разом з нею, здався і щоб вона допомогла цьому, тоді їм буде збережено життя». Дідик: «А я кричу, що нікого не знаю, що нікого тут більше нема. Без сумніву, провідник зрозумів, що діється. Я почула один постріл. Вирвалася з рук, кинулася у другу кімнату з криком: «Ой лягаймо!.. Зараз будуть стріляти!» Ось тепер, лежачи, я почала розжовувати ампулу з отрутою, яку взяла під язик ще тоді, коли йшла сходами відчиняти двері. Я відчула, що вже непритомнію… Я ще чула постріл, один, другий, третій... Постріли були десь на вулиці. Я зрозуміла, що це вже кінець».

Шухевич на той час був у спеціально устаткованій криївці — відгородженій дерев’яною перегородкою невеликій частині коридору другого поверху з двома розсувними простінками та виходом на сходи, який було прикрито килимом.

Генерал-майор Дроздов так описував подальші події: «Під час обшуку із-за дерев’яної перегородки на площадці сходинок було зроблено постріли. У цей час сходами підіймалися начальник відділення Управління 2-Н МДБ УССР майор Ревенко та заступник начальника УМДБ Львівської області полковник Фокін.

У перестрілці на сходах було вбито Ревенка. Під час стрілянини зі сховку вискочив чоловік з пістолетом та гранатою в руці й кинувся вниз сходами, де наштовхнувся на полковника Фокіна, який спускався вниз. У цей час сержант Поліщук, який стояв у дворі, підбіг і автоматною чергою розстріляв невідомого. У вбитому було впізнано керівника оунівського підпілля у західних областях УССР Шухевича Романа Йосиповича, відомого за кличками генерал Тарас Чупринка, Тур, Білий, Старий та ін. О 8-й год. 30 хв. операцію було завершено».

Таким чином відбулася чекістська операція, в результаті якої Шухевича було знищено. Деякі дослідники звертають увагу, що під час огляду тіла Шухевича, окрім трьох кульових отворів від автоматної черги в ділянці грудей, було виявлено ще один отвір від кулі праворуч біля скроні та крововилив із вуха з протилежного боку. Ці спостереження дають змогу дослідникам зробити висновок, що однією автоматною чергою сержант Поліщук не міг нанести Шухевичу таких поранень. Схоже, смертельно поранений Шухевич сам пустив кулю у скроню.

Дослідники ставлять під сумнів успіх операції, мотивуючи це тим, що Шухевича не вдалося захопити живим. Звісно, оперативникам бажано було саме так закінчити операцію, однак і ліквідація Шухевича була перемогою органів держбезпеки.

До того ж оперативникам вдалося захопити живою Г. Дідик. Її, після спроби отруєння (стрихніном, а не ціанідом, як іноді пишуть), негайно відправили до реанімації. Там зв’язкову вдалося врятувати, і вона разом з К. Зарицькою (Монетою) та Д. Гусяк (Нусею) видали чекістам адреси 105 явочних квартир, тридцять з яких були львівськими. На підставі їхніх свідчень до серпня 1950 р. було заарештовано 93, завербовано 14 і «поставлено в розробку» 39 підпільників.

Пістолети «Вальтер» Шухевича і Дідик. Годинник і друкарська машинка Шухевича

Печатки і штампи, якими користувався Шухевич для підробки документів

Під час обшуку в будинку, де переховувався Шухевич і Дідик, було знайдено особисту зброю, радіоприймач, фототехніку, фальшиві печатки, штампи та інструменти для їхнього виготовлення, шифри й коди, література, фальшиві документи Шухевича на ім’я Польового та Дідик на ім’я Кулик, понад 16 000 крб., секретну інструкцію «Оса-1», вказівки для легалізованих учасників оунівського підпілля, записки Шухевича, де йшлося про розбіжності між закордонним Проводом та керівництвом підпілля на Західній Україні. Наостанок наведемо ще один документ, складений за результатом операції того ж дня — 5 березня 1950 року.

За повідомленнями інтернет-видань

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
ЗАПИСКА ПО «ВЧ»

МИНИСТЕРСТВО ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСТНОСТИ СОЮЗА ССР
товарищу Абакумову Н. С.

МИНИСТРУ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСТНОСТИ УССР ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТУ
товарищу Ковальчуку Н. К.

Докладываем, что в результате ряда агентурно-оперативных мероприятий и проведенной чекистско-войсковой операции 5 марта с.г. в 8.30 утра в селе Белогорща Брюховецкого района Львовской области при попытке захвата оказал вооруженное сопротивление и был убит известный организатор и главарь банд оуновского подполья в западных областях УССР Шухевич Роман, известный под кличками «Генерал Тарас Чупринка», «Тур», «Белый», «Старый», «Отец» и др., и захвачена живой его ближайшая помощница в подполье Дидык Галина, которая имела в подполье клички «Липа», «Гася» и др.

Кроме того, 3 марта с.г. в 19 часов в г. Львове захвачена личная связная Р. Шухевича Гусяк Дарина, кличка «Дарка».

В ходе активного допроса 3 и 4 марта с.г. «Дарка» отказалась указать места укрытия Шухевича и уводила наше внимание в другую сторону.

В связи с этим была разработана и проведена комбинация и в 22.00 4 марта с.г. стало известно село, где скрываются Шухевич и Дидык.

В 8.00 5 марта с.г. село Белогорща было окружено, а дома переселенки Хробак Наталии и ее сестры Анны были блокированы.

В 8.30 у жительницы села Белогорща Хробак Анны Шухевич и Дидык были обнаружены.

Наша группа, которая вошла в дом, приступила к операции, в ходе которой Шухевичу было предложено сдаться.

В ответ на это Шухевич оказал вооруженное сопротивление, открыл огонь из автомата, которым убил майора Ревенко — начальника отделения Управления 2-Н МГБ УССР, и, несмотря на принятые меры к захвату его живым, во время перестрелки был убит сержантом 8 СР 10 СП ВВ МДБ.

Во время операции Дидык проглотила ампулу с ядом, которая находилась у нее во рту, но благодаря принятым мерам была спасена.

В доме, где проживал Шухевич, было обнаружено большое количество документов, имеющих большое оперативное значение: шрифты и коды для связи с главарями оуновского подполья, паспорт, военный билет и др. документы на имя Полевого Ярослава.

Труп Шухевича был предъявлен для опознания: его сыну Юрию, который содержится во внутренней тюрьме УМГБ во Львовской области; его бывшей сожительнице, одной из активных участниц оуновского подполья Зарицкой Екатерине и бывшему хозяйственному референту Центрального «Провода» ОУН — Благий Зиновию.

Все они сразу и без всяких колебаний опознали в трупе Шухевича.

Генерал-лейтенант Судоплатов
Генерал-майор Дроздов
Полковник Майструк

Передано 5 марта 1950 р.

Передал Дроздов

Приняли: в МГБ СССР Начальник 2-го Главного Управления Генерал-майор т. Питовранов в 13.00 ч. в МГБ УССР Министр Госбезопастности УССР Генерал-лейтенант т. Ковальчук в 14.00 ч.