Вулиця імені Жозефіни Шварц

На єврейських сайтах поминають давно забутого радянського дипломата і журналіста Вацлава Воровського. Щоправда, у своєрідному контексті. 4 липня Агенція єврейських новин оприлюднила зміст протестного листа мешканців київської вулиці імені Вацлава Воровського, які категорично не згодні з її перейменуванням на вулицю «імені Шухевича».

Швидкість, з якою цей протест розлетівся іншими єврейськими ЗМІ, привернула наш допитливий погляд до самої постаті товариша Вацлава. Тим більше, що не було жодних рішень про перейменування вулиці. Є лише ініціатива лідера «Свободи» Олега Тягнибока і, здається, відповідне звернення до Київської мерії.

Перший натяк ми знайшли в енциклопедії, де перераховано партійні псевдоніми полум’яного і незламного революціонера: Жозефіна, Шварц, Фавн. Запам’ятаємо ці лесбійсько-еротичні уподобання з єврейським присмаком, бо псевдоніми, як відомо, часто-густо говорять про людину більше, ніж її офіційна біографія.

Зо два слова про офіціоз. І радянські, і нинішні довідники дають стандартний набір кліше: «Народився 1871 року в Москві в родині польських шляхтичів, до більшовиків потрапив з романтичних міркувань, відзначався високою моральністю, глибокою ерудицією, непересіч­ною інтелігентністю, яскравим талантом публіциста і літературного критика. Працював у газетах «Правда» та «Іскра», з 1902 року — близький друг і вірний соратник Леніна. З 1917-го — радянський дипломат. Зокрема, готував одіозний договір між більшовицьким урядом та Німеччиною, підписаний 1918 року в Бресті. Вбитий у травні 1923 року в Лозанні (Швейцарія), куди приїхав для участі у Міжнародній конференції з Близького Сходу.

А тепер — жменька неофіціозу. Італійський дипломат першої половини ХХ століття граф Скорца залишив спогади про свою зустріч і розмову з послом РРФСР у Швейцарії на початку 20-х років.

Граф запитав у романтичного більшовика і високого мораліста, як він оцінює нинішню ситуацію в Росії. Відповідь Воровського:

Та, власне, всі ми падлюки.

Граф отетерів. Радянський посол спокійно продовжив:

— Росія — країна падлюк. А ще — дурнів. Я тут недовго керував Держвидавом. Що вам сказати — російські мавпи!

Граф Скорца прийшов до тями і почав говорити щось про грандіозний соціальний експеримент більшовиків, які звалили прогнилий царський режим, про його значення для всього людства… Воровський неінтелігентно перебив співрозмовника:

— Що? Це ви про кого? Про марксистських напівпридурків?

Скорца знову в шоці. Воровський зверхньо пояснює:

— Це ідіоти, які хочуть одразу взяти касу. А в політиці так не буває. До речі, не раджу вам мати з ними серйозних справ. Не вийде, замість аналізувати обстановку вони шукають відповідь у марксистських підручниках.

— А конкретно про кого з ваших колег ви такої невисокої думки?

— Та про всіх. І перший кретин — Ленін. Власне, хто він такий? Рівень типового німецького сільського вчителя. Його згубив сифіліс, нагородивши, щоправда, перед смертю іскорками геніальності.

Думаємо — досить. Лише два маленькі уточнення. На Лозанську конференцію Воровський і два його помічники — як з’ясувалося потім, агенти ОДПУ — прибули непрошеними. Тож убивця — громадянин Швейцарії і колишній капітан російської армії Моріс Конраді мимоволі допоміг організаторам конференції, які ламали голову, що їм робити з цим фантом. Тобто — Фавном, Жозефіною, Шварцем. Моріс Конраді не тікав. Добивши Воровського і важко поранивши його супутників, спокійно дочекався поліції. На суді він і свідки захисту розповіли, в який спосіб радянські чекісти закатували в Совдепії всю сім’ю Конраді. Присяжні дев’ятьма голосами проти трьох виправдали вбивцю. Невдовзі він завербувався в Іноземний легіон і загинув на боці Франції під час Другої світової війни.

Дружина Воровського Дора, польська єврейка, пережила його на два тижні.

За інформацією інтернет-видання «Акценти»