ПІД СОНЦЕМ ПОЛЬСЬКОЇ БАЛТИКИ

Весна не поспішає сюди, літо не спокушає надмірною спекою, а осінь настає раніше — разом із виснажливими вітрами і сувоями низьких сірих хмар. І все-таки Балтійське узбережжя Польщі запам’ятовується особливим шармом. Невеличкі міста зачаровують вишуканою західною архітектурою, віковічні сосни зберігають пам’ять про минуле, слідів якого не відшукати на морському піску, самотні маяки навівають романтичні думки про інші світи, а галасливі птахи, ніби уважні гіди, віддано супроводжують вашу подорож північним краєм сусідньої держави.

Вітри тут справжні. Рвучко відкидають назад чайок, тріпотять прапорами і рекламними плакатами. З гуркотом перемовляються хвилі, активно накочуючись на берег. Невідомі білі птахи пильнують у воді здобич, вперто перечікуючи годинами у хвилях, що накочуються на берег. На піску залишаються їхні чіткі сліди і пір’я, втрачене у боротьбі з вітром. Море інколи засіває берег непотрібними йому предметами — різноманітними монетками та іншим дріб’язком, однак бурштином ділиться неохоче. А може, ми просто не надто пильно дивилися під ноги, адже погляду куди вільніше в синьому небі і в далеких гребенях хвиль...

Цей край довше був німецьким, ніж польським. Німецький стиль тут легко прочитуєш у будівлях з червоної цегли. Сільські будиночки вирізняються простотою, своєрідною «казематною» кладкою стін, високими двоскатними дахами, нефарбованими дверима, почорнілими від часу і дощів, висушеними солоними вітрами.

Тут багато соборів. Вони також цегляні, їхні обриси чітко геометричні, позбавлені будь-якого скульптурного декору — інакше вони вступали б у дисонанс із цегляною клад­кою. Польська готика близька до архітектури східних і північних ремісничих і торгових німецьких міст. Впадають в око і вежі ратуш, які тут часто здіймаються вище за вежі костелів. Вочевидь, раніше це символізувало могутність міст.

Голос бруківки

Гданськ, Сопот, Гдиня — три міста, що плавно перетікають одне в одне. З другого боку, їх справедливо вважають одним великим містом, оскільки адміністративні кордони між цими населеними пунктами досить умовні. Польське Труймясто простяглося вздовж Гданської затоки на 30 кілометрів, нині тут близько 800 тисяч меш­кан­ців.

Мандрівники, які мають багатий вантаж вражень для порівнянь, стверджують, що Гданськ перевершує за вишуканістю Амстердам. У будь-якому разі колорит міста справді особ­ливий. Старовинний Гданськ ретельно відреставровано, нині він має первозданний вигляд. Його історичний комплекс — гданську Старувку — знають не тільки в Польщі, а й у всьому світі. Найпопулярніша тут серед туристів — королівська дорога, яку становлять вулиці Длуга і Длугий Тарг. На останній в часи Середньовіччя був базар, куди стікався люд з усіх навколишніх земель. Колись цими вуличками до Гданська врочисто в’їжджали королі. Здається, і сьогодні, якщо добре прислухатися, можна почути відгомін бруківки, якою їдуть позолочені карети... На стику вулиць — ратуша Головного міста, поляки зараховують її до найцінніших пам’яток архітектури. Її готична вежа піднімається на вісімдесят метрів. Щоб помилуватися неповторною панорамою міста, яка відкривається з цієї точки, ми без надмірних зусиль здолали кілька сотень сходинок.

Тут, у ратуші, розмістив­ся Музей історії. Серед безлічі експонатів привер­тають увагу витвори мистецтва й історичні раритети. Звернувши з Длугої, виходимо на Калетничу вуличку, яка приводить до костелу Пресвятої Діви Марії. Його грандіозність вражає. За масштабністю цей костел — другий у Європі, поступається тільки Кельнському собору. А як цегляний храм він найбільший у світі. Цей 105-метровий гігант будували ретельно й довго — півтора століття. Сьогодні в ньому може розміститися 25 тисяч людей.

Суміш архітектурних стилів Гданська вражає. Одразу важко визначити, яку країну більше нагадує це тисячолітнє місто. Відчутний настрій скандинавських міст, особливо Стокгольма. Вузенькі фасади з трьома вікнами, високі фронтони зі скульптурами угорі. Барельєфи і малюн­ки на стінах, позолота ліпнини... Прямолінійні будівлі без особливих «сентиментів» стилю. Вулички старого міста зберігають середньовічну велич і красу. Одна з найживописніших — Марьяцька, забудована спорудами ХVІІ століття. Вона приводить на набережну річки Мотлава, на якій стоїть Гданськ. Під прицілами фотокамер туристів — Журав, що здіймається над набережною. Ця споруда ХV століття одночасно виконувала роль і міських воріт, і оборонної вежі, і портового крана, до того ж її використовували для встановлювання щогл на кораблі.

Гданськ залишався німецьким аж до Другої світової війни, і Польща отримала його у результаті відомого «перекроювання» карти Європи. Тоді в авральному порядку корінних німців звідси переселяли на землі переможеної Німеччини, а балтійське помор’я поповнювали жителі Східної Польщі. Таким чином сюди потрапило багато українців. В університеті Гданська ми познайомилися з привітною Данутою Ткач. Данута — з української родини, яка живе в цьому балтійському польському місті. Дівчина студіює українську в стінах альма-матер, охоче розповідає про своє українське коріння і мріє, щоб зв’язки між Україною і Польщею дедалі міцніли. Цілком можливо, що майбутня кар’єра Данути та її однокурсників з факультету української філології залежатиме саме від цих зв’язків.

У сучасній історії Польщі Гданськ посідає особливе місце. Адже саме тут у 1980-х на суднобудівних підприємствах відбулися відомі виступи протесту, які серйозно похитнули позиції комуністичної влади. У серпні 1980-го у Гданську одночасно застрайкували робітники 149 підприємств, зупинився міський транспорт. Головні події відбувалися на корабельні ім. Леніна. Створений тут страйковий комітет на чолі з Лехом Валенсою зміг забезпечити громадський порядок, послідовно домагався переговорів з урядом для вирішення конфлікту політичними засобами. Згодом страйк охопив Гдиню, Щецин, Ельблонз та інші міста. Саме ці події стали поштовхом до створення незалежної профспілки «Солідарність», яка не приховувала своєї антикомуністичної спрямованості і поєднувала інтереси робітничого руху з опозиційними настроями значної частини інтелігенції та молоді. Попри те, що реакцією на масові акції протесту стало запровадження військового стану в державі, до якого вдалася всерйоз налякана влада, підтримувана Радянським Союзом, гданські події висмикнули наріжний камінь з підмурівку комуністичного режиму в Польщі.

Сьогодні про ті історичні події в Гданську нагадує велетенська стела на площі перед корабельнею, яка свого часу була названа ім’ям вождя світового пролетаріату. Колишній електрик цього підприємства Валенса став першим президентом посткомуністичної Республіки Польщі. Сьогодні екс-керівник РП живе в Гданську й очолює інститут власного імені, офіс якого розмістився на центральній вулиці Длугий Тарг. Саме тут нам назначено зустріч. У жовтні 1981 року на першому з’їзді «Солідарності» її лідер заявив: «Ми зробимо Польщу такою, про яку мріємо, оскільки іншою бути вона не може». Чи збулася ця мрія, ми мали намір запитати у самого Леха Валенси.

Рання пора — дев’ята ранку. В офісі Інституту Валенси кипить робота. «Пан президент просить зачекати кілька хвилин. А наразі я заварю вам чай». Ввічлива секретарка Дорота вміло «розвантажує» ситуацію.

Факс у приймальні працює без перепочинку. Конференція в Америці, лекції в Канаді, термінова зустріч у Варшаві. Схоже, на Дороту чекає чимало роботи... Доки в просторій вітальні «під пальмою» ми знайомимося з настінними фотографіями, в центрі яких — «сертифікат» лауреата Нобелівської премії за мир — на порозі несподівано з’являється наш герой — усміхнений, у сірому костюмі і білосніжній сорочці. «Проше барздзо», — запрошує до свого кабінету.

Валенсі було лише 37, коли він очолив знаменитий страйк на гданській корабельні. Хвилювання, що охопили всю країну, зрештою призвели до краху соціалізму. Однак про свою історичну місію наш співрозмовник говорить доволі стримано. «Просто я вчасно опинився в потрібному місці в потрібний час... Людина приречена бути вільною. Це не лозунг, це правда. Дехто довго злився, що розпався Радянський Союз. Але навіщо побиватися за СРСР, який різко відкидав необхідність свободи окремої особистості?» — щиро дивувався Валенса.

«Я спостерігач життя», — каже пан Лех. Зізнався, що аналізував ситуацію і бачив слабкість соціалістичної системи в багатьох аспектах. Хоча до спроб її «ремонту» ставився вельми скептично: «Горбачов ніби ефективно розпочав реконструкцію комунізму, а в результаті все те обвалилося йому на голову». Валенса цінує тонкий гумор. «Зверніть увагу, — каже він, — у Михайла Сергійовича не склалося з «ремонтом». І за це він отримав Нобелівську премію. А нам вдалося розвалити комунізм. І за це я також отримав ту саму нагороду!»

Запитуємо, чи здійснилася мрія Леха Валенси, яку він озвучив під час руху опору. Чи стала Польща такою, про яку мріяли учасники гданських подій 1980-х. «Я мав своє уявлення про політичну й економічну свободу, — говорить він, — і в цьому сенсі, звісно, мої мрії збулися. Однак ефект демократії — річ не завжди прогнозована. Ще маємо переконатися, що цією «дорогою» можна, образно кажучи, спокійно їхати... А від того шляху, який ми вибрали, ефект ще не дуже великий. Однак це вже не тільки від мене залежить...»

Власне, його боротьба з комуністичним режимом розпочалася ще в 1970-х, коли під час протесту робітників, незадоволених різким зростанням цін на продукти, гданський електрик Валенса вибрався на телефонну будку і почав закликати людей до спокою. Ті події стали для нього рубіконом, перейшовши який, він назавжди залишився «по цей бік барикад». На запитання, з якими почуттями згадує роки боротьби, Лех Валенса усміхається: «Ностальгую... Адже то були часи... перших поцілунків, перших закоханостей... Шкода, що все минуло так швидко. Жили тоді хоч і бідно, але мали достатньо сили. А ось думати особливої потреби не було».

На одне покоління випало занадто багато змін, вважає Валенса. І воно нині розплачується за всіма рахунками. Але інше житиме в достойних умовах, переконаний він. Інститут Валенси нині займається моніторингом реформ у Польщі і Східній Європі, а також опікується збереженням історичних пам’яток польського народу.

«Монте-Карло півночі»

З іншими містами Труймяста Гданськ зв’язує лінія швидкісної залізниці. Зручна електричка спершу доставляє в Сопот — популярний польський курорт. До числа найвідоміших здравниць місто потрапило 1823 року, коли Ян Хаффнер — колишній лікар Наполеона — спорудив тут лікувальні ванни. Ми із задоволення прогулялися півкілометровим дерев’яним молом — найдовшим у Європі. Вздовж пляжу розкинувся Північний парк, який розбили в 1970-х на місці осушених боліт. Ми шукали знамениту Лісову оперу (Опера лешна, як кажуть поляки). Кожен житель Сопота пишається цим місцем, адже саме завдяки опері місто здобуло славу центру музичного життя. 1961 року тут вперше відбувся Міжнародний фестиваль пісні. (Саму ж оперу відкрили 1909 року — як театр під відкритим небом). Нині театр модернізували і накрили «синтетичним небом». Наприкінці серпня на фестиваль з’їжджаються тисячі гостей. Місто часто називають «Монте-Карло півночі», тут любить відпочивати польська еліта. А ще Сопот — батьківщина Івана Вазова, патріарха болгарської літератури. На центральній міській площі розміщено його музей.

Гдиня сьогодні — один з найбільших портів Балтійського моря, центр судноремонтної і кораблебудівної промисловості По­льщі, хоча до 20-х років минулого століття це було лише невеличке рибальське село. Нині тут зосереджено багато культурних і наукових закладів та центрів. І хоча пам’ятників старовини тут немає, туристів приваблює безліч музеїв, з-поміж яких — Океанографічний з морським акваріумом і Музей міста. Варто зазирнути і до Морського музею, де є відділ на військовому кораблі «Блискавиця», який брав участь у морських боях Другої світової війни. А ще в порту стоїть екзотичний вітрильник, який нині перетворено на музей. Гдиню добре знають прихильники кіномистецтва — щороку тут відбувається фестиваль польських художніх фільмів. Разом з іншими колегами-туристами ми із задоволенням оглянули навколишній світ з висоти пташиного польоту — з Кам’яної гори, звідки відкривається захоплюючий вид на затоку, порт і центр міста.

Юлія Косинська,
Олег Крук
Київ — Гданськ — Сопот — Гдиня