Мехліс і... децимація

На війні траплялося і таке — розстрілювали своїх. Навіть посланців партії, комуністів-політпрацівників.

Таку криваву акцію здійснив, зокрема, член військової ради Закавказького фронту, армійський комісар 1-го рангу Мехліс Лев Захарович, якого перед цим за щось зняли з посади начальника Головного політуправління Радянської Армії.

Коли восени 1942 року на Таманському півострові, що в Краснодарському краї, під натиском німців відступив наш стрілецький корпус, сюди згодом прибув з військовим трибуналом згаданий Мехліс. Він звинуватив зібраний політсклад з’єднання в боягузтві, невиконанні наказу наркома оборони СРСР Йосипа Сталіна №227. Однак він промовчав, що насамперед командування фронту й армії не забезпечило наші виснажені боями війська необхідним бойовим спорядженням, артилерійським і авіаційним прикриттям, продуктами та ін. Стримувати ворога доводилося буквально грудьми. З такою масою людей не змогли нічого вдіяти ні командири, ні партполітапарат, ні передбачені наказом Сталіна згороджувальні загони.

Але ж необхідно було, щоб не втрапити в опалу, звітувати перед ставкою про заходи, вжиті до «винуватців». Мехліс вдався до заручництва. Для цього, вишикувавши більш як сто політруків і комісарів рот, батарей, батальйонів, одібрали кожного десятого, підвели до столу трибуналу, переписали й оголосили вирок — «іменем СРСР… розстріляти». Їх було більше десяти. Волання нещасних про помилування, про відправку на передову тощо перекрив тріск автоматних черг. Честь мундиру високопосадовець зберіг. І всіх інших на фронті залякав.

Про цей жахливий випадок мені стало відомо від політпрацівника п’ятого кор­пусу Петра Цвєткова, який стояв у тій шерензі шостим. Його згодом перевели на Західний Фронт. З ним ми разом 1943 року навчалися на курсах перепідготовки старшого політскладу, щоб стати заступниками командирів стрілецьких батальйонів з політчастини. Що ж до мене, то вже через тиждень після закінчення курсів — 28 серпня 1943 року, — коли я очолював батальйон під містом Ельня Смоленської обл., я був поранений ворожою кулеметною чергою. Це було моє четверте поранення.

Майже 65 років бентежила мою душу розповідь мого бойового друга Петра. Тепер я виношу її на людський загал — хай довідаються люди, як далася та перемога фронтовикам.

Михайло Шпаківський,
політрук-замполіт фронтових років,
полковник у відставці, 1918 р. народження
м. Бровари Київської обл.