Хусейн проти США

Саддам Хусейн Абдель Маджид аль-Тікріті народився 28 квітня 1937 року в поселенні аль-Ауджа в окрузі іракського міста Тікріт в бідній родині селян-сунітів. Свого батька, Хусейна Абдель Маджида, Саддам не знав: ще до народження сина той чи то помер, чи то покинув сім’ю. Хлопчика виховувала мати Суха і вітчим Ібрагім аль-Хассан — за однією з версій, брат батька, який, за мусульманськими звичаями, одружився із вдовою покійного.

Вітчим, колишній військовий, мав невелике господарство і доручав Саддаму пасти худобу. Ібрагім час від часу бив хлопця, і Саддам в пошуках кращої долі 1947 року перебрався до Багдада — під опіку брата матері. Пізніше Саддам намагався вступити до елітної військової академії, але його не прийняли.

Під впливом дядька Саддам захопився ідеями арабського націоналізму і 1956 року вступив до партії Арабського націоналістичного відродження («Баас«). 1959 року він взяв участь у замаху на життя прем’єр-міністра генерала Абдель Керма Касема, який роком пізніше скинув іракську монархію. Згідно з оприлюдненою інформацією, напад на Касема здійснено за підтримки ЦРУ — США не подобалися контакти іракського лідера із СРСР.

Замах провалився, більшість нападників загинули. Саддама було поранено в ногу і він втік, спершу до Тікріта, звідти — до Сирії, і, нарешті, до Єгипету — тодішнього центру арабського націоналістичного руху. З цим епізодом пов’язана легенда: буцімто поранений Саддам сам собі видалив кулю, потім перевдягнувся бедуїном, переплив річку Тигр і, поцупивши осла, подався на ньому до Сирії. У грудні 1961 року іракський військовий трибунал заочно присудив Саддама до смертної кари.

1962 року в Каїрі Саддам увійшов до керівни­цтва єгипетського відділення «Баас«. Після державного перевороту в Іраку, здійсненого «Баас», він повернувся на батьківщину. Наприкінці 1963 року режим бааситів було повалено. Того ж року Саддам увійшов до іракського керівництва партії. У жовтні 1964 року його заарештували за звинуваченням у підготовці повалення режиму нового лідера Іраку Абделя Салама Аріфа. 1965 року, коли Саддам все ще перебував у в’язниці, його обрали членом загальноарабського національного керівництва «Баас», а 1966 року — заступником генерального секретаря іракського відділення партії. 1967 року Саддам з групою однодумців втік з ув’язнення.

17 липня 1968 року в Іраку відбулася баасистська революція, одним з лідерів якої був Саддам. Націоналісти скинули Абдель Рахмана Аріфа, який до того часу змінив свого покійного брата на посту голови держави. Керівником країни став генерал Ахмад Хасан Бакр, а Хусейна обрали заступником голови Ради революційного командування, тобто другою людиною в країні. У липні 1973 року Саддаму надали звання генерал-лейтенанта, а в січні 1976-го він став генералом. До того часу він отримав диплом юриста.

Хусейну доручили очолити розвідку і контррозвідку бааситів — «Джіхаз хамін», і він створив в Іраку потужну і добре продуману систему спецслужб. Йому вдалося нейтралізувати всі внутрішньопартійні угруповання і провести тотальну «баасізацію» армії, державного апарату і суспільних організацій. Крім того, він поступово нарощував свій вплив, висуваючи на важливі пости членів свого клану.

1972 році Саддам здійснив націоналізацію іракської нафтодобувної промисловості. Прибутки від продажу нафти він використав для масштабних реформ у соціальній та економічній сферах та у сфері охорони здоров’я. Стартувала інтенсивна кампанія з боротьби з безграмотністю: неграмотним іракцям могло загрожувати ув’язнення строком до трьох років. За десятиліття кількість грамотних громадян у країні збільшилася з 30% до 70%. Таким чином Ірак став лідером арабського світу за цим показником.

1973 року Саддам виступив ініціатором створення єдиного фронту з іракськими комуністами, що забезпечувало режиму «Баас» взаємовигідну співпрацю з СРСР. Через кілька років, коли влада бааситів зміцніла, компартію було розгромлено, а його лідерів, зокрема Саляма Аділя, знищено.

6 червня 1979 року Бакр оголосив про свою відставку і керівництво країною повністю перейшло до Саддама. У червні його обрали лідером іракського відділення «Баас», головою революційного командування, президентом Республіки Ірак і верховним головнокомандувачем. Того самого року він отримав звання фельдмаршала і був обраний заступником генерального секретаря в панарабському керівництві «Баас«. За повідомленнями у пресі, після його приходу до влади почалися репресії. Він знищив усіх своїх потенційних політичних супротивників, зокрема 22 державних діячів вищого рангу. Нібито сам Саддам брав участь у розстрілах.

У вересні 1980 року він, вже почуваючи себе лідером всього арабського світу, оголосив про денонсацію Алжирської угоди, після чого почалася кровопролитна війна з Іраном, яка тривала вісім років і під час якої загинуло приблизно мільйон людей з обох сторін. Загальні матеріальні збитки становили бли­зько 900 млн доларів. Воюючи проти Ірану, де перемогла ісламська революція, Саддам на тривалий час став союзником західних країн. Так США постачали іракцям розвідувальну інформацію і допомагали режиму Хусейна створити хімічну і бактеріологічну зброю, від якої з 1983-го до 1988 року загинули тисячі іракців.

Паралельно з ірано-іракською війною Саддаму довелося мати справу з повстанськими виступами всередині Іраку: курдськими на півночі і шиїтськими на півдні. 1980 року лідера іракських шиїтів Мохаммеда Бакіра аль-Садра привселюдно стратили. У липні 1982 року у відповідь на невдалий замах на життя Саддама у місті аль-Дуджейль, населеному переважно шиїтами, було вбито близько 140 людей.

Для боротьби з населенням власної країни диктатору стала у пригоді створена з допомогою Заходу хімічна зброя. Най­більший розголос отримала газова атака на переважно курдське населення Халабжа. Іракські військові 16 березня 1988 року використали проти курдів гази. Загинуло близько 5 000 людей. У 1980 роки зникли безвісти приблизно 180 000 курдів — схоже, всіх їх було знищено.

У липні 1990 року Саддам висунув цілу низку звинувачень на адресу сусідньої з Іраком країни — Кувейту. Цей невеликий емірат, за словами іракського лідера, незаконно добував нафту в нафтонос­них районах, які використовували інші країни, а також порушував встановлені ОПЕК квоти, занижував ціни на нафту. На початку серпня 1990 року іракські війська вторглися до Кувейту. Країну було оголошено дев’ятнадцятою провінцією Іраку. На вимоги вивести війська з Кувейту іракський лідер відповів відмовою, і 1991 року почалася війна у Перській затоці.

Протягом кількох тижнів США завдавали по території Іраку ракетно-бом­бових ударів. У результаті було знищено практично всю інфраструктуру. За бомбардуваннями настала черга «Бурі в пустелі» — наземній операції з витіснення іракських сил з Кувейту. Іракці втратили тисячі солдатів. Під час відступу військові частини підпалювали нафтові родовища, що завдало серйозних збитків екології регіону. У лютому 1991 року сили очолюваної США коаліції здобули перемогу.

Американський президент Джорж Буш-старший з якихось причин не захотів довести війну до логіч­ного завершення — повалення режиму Хусейна. США підштовхнули до чергового повстання шиїтів на півдні Іраку, проте коли Хусейн заходився придушувати їхні виступи, захід­ні країни ніяк на те не відреагували. На півночі було подавлено повстання курдів, багатьом з яких довелося втікати у гірські райони країни. Для захисту місцевого населення західні країни вимушені були встановити на півночі і півдні Іраку зони, закриті для польотів іракської авіації.

Під тиском Заходу Хусейну довелося погодитися на знищення всіх своїх арсеналів зброї масового враження. Групи інспекторів ООН, які шукали хімічну і біологічну зброю, та спеціалісти МАГАТЕ працювали в Іраку до 1998 року, доки уряд Саддама не звинуватив інспекторів-американців у шпигунстві. Після того інспекційна комісія була вимушена покинути країну.

Попри поразку у війні і всі внутрішні проблеми, Саддам зберігав в Іраку міцну владу. У жовтні 1995 року на президентських виборах він отримав 99,96% голосів. Пізніше, у травні 2001 року, його переобрали на пост генерального секретаря іракського відділення «Баас».

На початку XXI століття у політиці іракського режиму відбувся важливий поворот. Арабський соціалізм мав бути замінений потужнішою і тривкішою ідеологією. Нею став іслам. Під час війни у Перській затоці на гербі Іраку з’явилися слова «Алах Акбар!» Саддам, колись світський правитель, почав дедалі частіше звертатися до релігії. Його антиамериканська риторика була насичена антиамериканськими та релігійними мотивами: протистояння Іраку з США подавалося як протистояння добра зі злом. В Іраку почали застосовувати традиційні шаріатські покарання. Розгорнулося будівництво найбільшої у світі мечеті. З 1997 року протягом трьох років лікарі брали у диктатора кров, якою потім було переписано текст Корану.

Після перемоги на президентських виборах 2000 року у США Джоржа Буша-молодшого, й особливо після терористичних актів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку та Вашингтоні, тиск на Ірак посилився. В Америці відкрито заговорили про необхідність «зміни режиму Хусейна». Своєю чергою, Саддам власну перемогу на президентських виборах 2002 року (цього разу він отримав 100% голосів) назвав демонстрацією протесту народу Іраку проти американських погроз.

Американське керівництво ставилося до іракського лідера з підозрою. Буш стверджував, що Ірак продовжує створювати зброю масового враження, щоб добитися домінування на Ближньому Сході і загрожувати цивілізованому світу. Хоча головний інспектор ООН із озброєння Хан Бікс заявив, що Ірак виявив велику готовність до співпраці і в країні немає доказів наявності нових військових програм, США і Велика Британія не захотіли відмовитися від своїх підозр і оголосили про завершення дипломатичного процесу.

18 березня 2003 року Буш висунув ультиматум: він обіцяв розпочати військову операцію, якщо Саддам із синами протягом 24 годин не покинуть Ірак. Іракська сторона вимоги США відхилила. 20 березня коаліція напала на Ірак без відповідної санкції Ради безпеки ООН, попри протести Росії, Німеччини, Франції і КНР. Що ж до Росії, то пізніше, 2006 року, з’явилися повідомлення, ще до початку і вже під час конфлікту Москва допомагала іракському режиму, надаючи йому розвідувальну інформацію. Існує також інформація, що частина архівів уряду Саддама могла бути вивезена до Москви.

Офіційним приводом для нападу на Ірак стали британські та американські розвідувальні дані, у яких вказувалося, що режим Саддама володіє зброєю масового враження і розробляє програми з її створення. Крім того, заявлялося про існування зв’язку між Саддамом та організаторами терористичних актів 11 вересня. З літа 2003 року достовірність цих розвідданих почала активно піддавати сумніву. До вересня 2003 року було підготовано офіційні доповіді, де говорилося, що Білий дім перебільшив небезпеку, яку являв собою Ірак. До аналогічних висновків дійшла американська комісія з розслідування терактів 11 вересня («Комісія 9/11»), а також інспектори, які працювали в Іраку і які так і не знайшли в країні запасів або хоча б залишків хімічної чи бактеріологічної зброї. У підсумковій доповіді комісії йшлося про відсутність доказів причетності Іраку до терористичних актів, що не дивно, враховуючи ідеологічну ворожнечу між Саддамом та Осамою бен Ладеном.

Війна в Іраку тривала більше двох тижнів. 9 квітня було захоплено Багдад. 1 травня 2003 року на борту авіаносця «Авраам Лінкольн», який повертався з Перської затоки, президент Буш повідомив про завершення бойової фази іракської операції. Сам колишній диктатор опинився поза законом, але протягом наступних місяців продовжував керувати лояльними до нього силами.

13 грудня 2003 року американські сили знайшли диктатора у підземному сховку в 15-ти кілометрах від Тікріта. Хоча звістку про його арешт лояльно зустріли багато світових лідерів та значна частина іракців, у регіоні навколо Тікріта відбулися численні акції протесту. Саме лідери п’яти сунітських кланів з «трикутника» відігравали головну роль у русі опору окупаційним силам.

Після того, як тимчасовий уряд Іраку на чолі з Ільядом Аллаві отримав від окупаційної влади тимчасові повноваження, Хусейна передали іракській владі. Наступного дня він постав перед судом у Багдаді.

У липні 2005 року Хусейну було пред’явлене перше обвинувачення — у злочинах проти людяності в аль-Дуджейлі. На думку обвинувачення, саме цей злочин найлегше було довести. Разом з колишнім диктатором перед судом постали й інші представники поваленого режиму, зокрема його брат — колишній керівник іракської розвідки Барзан Ібрагім аль-Тікріті, колишній віце-прем’єр Таха Яссін Рамазан і колишній керівник революційного суду Авад Хама аль-Бандар аль-Саадун.

Саддам заявляв про незаконність процесу, який ініціювали загарбники і який слугував інтересам США. У лютому 2006 року Саддам заявив, що він разом з іншими підсудними почав голодування. Процес ускладнювався — адвокати підсудних бойкотували засідання суду, добиваючись усунення судді Рауфа Абдель Рахмана, до того ж багато свідків відмовлялися давати свідчення проти колишнього диктатора. У липні 2006 року підсудні оголосили про ще одне голодування.

5 листопада 2006 року суддя Іракського верховного кримінального суду Рауф Абдель Рахман за результатами розгляду справи про масове вбивство жителів аль-Дуджейля виніс Саддаму вирок — смертна кара через повішення.

Саддама Хусейна повісили 30 грудня 2006 року в штаб-квартирі військової розвідки Іраку, що в шиїтському кварталі Багдада Аль-Хадернія. Біля ешафоту було обмежене коло осіб: члени американського військового командування, іракські чиновники, кілька суддів та представники ісламського духівництва, а також лікар та оператор.

У своєму передсмертному зверненні до нації Хусейн закликав іракців «відмовитися від ненависті, оскільки ненависть не дає змоги людині діяти чесно, вона засліплює її і заважає мислити». А також закликав до джіхаду — священної війни проти окупантів. «Хай живе джіхад! Хай живе Палестина! Хай живуть моджахеди! Аллах великий!» — говорилося в листі.