ДЕРЖАВНА МОВА — захисник добробуту

І нині «добродії різних мастей» продовжують розмови про статус російської мови, обдурюючи російськомовне населення «патріотизмом», щоб відволікти його від питання пограбування трударя і поглибше вмоститися у вла­д­них кріслах. Та обдурювати дедалі важче, народ стає розумнішим, і це підтвердила Помаранчева революція.

Звернімося до історії. Українська мова як основний чинник ідентичності нації, її культури й духовності зазнавала всіляко­го гноблення протягом століть. Імперіалісти, грабіжники знають, що з втратою мови народ втрачає національну гідність, пере­творюється в глину, з якої можна зліпити зрадника, раба, стає дешевим гарматним м’ясом, бо патріотич­но свідома людина може віддати життя тільки за родину чи Батьківщину.

Після підписання Переяславської угоди з Московією верхівка, яка жила за рахунок грабування праці трударів, в Україні накладає заборону на українську мову в навчальних закладах, церквах, державних установах. Фактично з мовою нищиться пісня, звичаї і культура цілого народу. Для цього було видано понад 170 царських указів і постанов ЦК КПРС. 1718 року спалено бібліотеку Києво-Печерської Лаври, де зберігалася історія України, а 1964 року Москва вчинила підпали ще приміщень Бібліотеки АН УРСР та інших бібліотек, де зберігалися архівні довідки, щоб остаточно знищити і згадку про корені української нації.

Навіть звертання «пан» замінили словом «товариш», щоб воно не об’єднувало людей. Першому надали значення «експлуататор», другому — «друг», хоч предки вкладали в них інший зміст.

Пан — ім’я бога природи в Стародавній Греції. Коли культ бога Пана прийшов в Україну, він став богом землеробства. З пошаною батьки давали імена синам з ім’ям бога Пана, які і сьогодні вживаємо: Панас, Степан, Пантелеймон, Панкрат. Врожаями бог Пан ніби пестив людей. Залишився вираз «мати панькається з дітьми». Коли був град, заморозки, вважали, що Пан лякає голодом — звідси панічний жах, паніка. З початком християнства хтось розумний зробив ім’я бога Пана звертанням, щоб воно робило божу справу. Коли так звертаємося до людини, то ставимо її в ранг бога, обожнюємо. Після такого звертання, хоч би в якому поганому стані та людина перебувала, від неї не почуємо у відповідь матюка. Звертання «пан» виховувало високі моральні якості, інтелігентність. Раніше і батьків називали на «Ви», а тепер можна почути на їхню адресу матерщину. Українці ніколи не матюкалися, адже мати-земля, мати, яка дала життя, — це святе. Товариш — похідне від російського слова «товар», яке походить від тюрк­ського «давар», що означає гурт худоби, виставленої на продаж.

Мова нищилася і висиланням українців за межі України. З 1917 до 1946 року було знищено 29 млн українців, зокрема письменників, працівників культури, освіти, науки. Навіть Голодомор був вико­ристано для нищення носія української мови. Ще не вивітрився сопух в українських хатах, як з Росії до Одеської, Донецької, Харківської і Дніпропетровської області тільки в грудні 1933 року примусово переселили 21 736 родин.

За наказом №0078 від 22.06.44 року, підписаним Берією і Жуковим, усіх українців висилали з України «в отдаленные края СССР» . Цей план не здійснили за­вдяки УПА, яку більш як десять років не могли здолати ні фашисти, ні дивізії НКВД — злякалися загальноукраїнського повстання.

 Але згодом щорічно виселяли до 2 мільйонів моло­дих людей — хитро, непомітно для загалу: відправляли новобранців подалі за межі України, примусо­во розподіляли спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів аж до Тихого океану, щоб там вони створювали сім’ї і забували свою рідну мову. За переписом 1983 року, тільки в Магадані проживало 15,4% українців. Але ці дані занижені, багато українців записано росіянами. Немає даних про українців на їхніх корінних територіях, що відійшли до Курської і Воронезької областей (Слобожанщина), Краснодарського та Ставропольського країв (Малиновий край). Таким же чи­ном надсилали в Україну росіян і відставників армії, флоту, КГБ, НКВД. Саме тому нині в Україні на плечах тих, хто працює, удвічі більше пенсіонерів, ніж у Росії, до того ж з більшою пенсією, ніж зарплата працюючого. Про це писали вчені й політики багатьох країн світу.

Так, соціолог Ф.Опен­гаймер пише: «Народ, що бореться за свою мову й окремішність, бореться вкупі з тим за культуру й щастя цілого людства. Тому нехай вам, українці, світить у вашій боротьбі зоря щастя!»

Навіть патріот Poсії A.Герцен 1851 року застерігав: «Якщо вона (Росія) надалі прямуватиме петербурзьким шляхом, або якщо повернеться до московських традицій, — вона не матиме іншого призначення, ніж нападати на Європу як напівварварська, напіврозбещена орда, руйнувати цивілізовані країни й нарешті загинути серед загального спустошення». Говорив ніби сьогодні.

Нині ті, хто вимагає запровадження другої державної мови, мотивуючи тим, що у Канаді, наприклад, існує дві державні мови, просто обманюють довірливих громадян. Во­ни «забувають» додати, що в Ка­наді кожен на державній посаді повинен знати і англійську, і французь­ку, щоб не принижувати гідності жодної нації. І, головне, «забувають», що англійці і французи прибули в Канаду на неосвоєну землю. Робиться це для того, щоб українець і росіянин ворогували між собою, а «тим часом у мутній воді добре рибка ловиться».

І перш ніж порушувати питання про надання російській мові статусу, слід до паспорта повернути графу «національність» — згадати, чиї ми діти, і подивитися, яка національність порушує ці питання і з якою метою, бо для росіянина і українця немає мовної проблеми, вони добре розуміють одне одного. В Україні (і в Росії) немає мовної проблеми, а є проблема звільнення від грабіжників, корупціонерів і хабарників. Кожен має право, не ховаючись, пишатися своєю національністю. Нині в Україні є російські, єврейські, угорські, українські… партії і громадські організації, а чи вони справді такі, якщо їхні члени не ідентифіковані в паспорті за національністю? У такі організації можуть затесатися провокатори, шпигуни та інші пройдисвіти і злочинці. Є в Україні українські, російські, угорські, єврейські школи, де вивчають юдаїзм, а національностей немає. Це безглуздя, яке використовується для створення в державі напруження.

Зневага до української мови — то зневага до ук­раїнця. Якщо це не так, то чи може існувати проблема мови? Поляк, чех, словак нині знає 2—3 іноземні мови. Певен, кожний сло­в’янин, який хоче злагоди на українській землі, може вивчити будь-яку із слов’янських мов за 3—4 місяці. Прикро, що за імперських амбіцій в Росії не створено жодної української школи, хоч понад 10 мільйонів українців своєю працею роблять потуж­ний внесок у бюджет Російської Феде­рації. Такий спадок Україні залишено в Криму — споконвічній ук­ра­їнській землі (Володимир Великий прийняв хрещення 987 р. в Корсуні — так називався Севастополь), де на 700 тисяч укра­їнців — одна українська школа. Не краща ситуація у східних областях України. Брехня — головний інструмент грабіжників. Вони навіть змінюють прізвиська під українців або росіян, щоб брехня сприймалася як турбота про громадян України.

Українська мова давня і багата. Весь світ знає, що вона старша за грецьку і латинську. В санскриті — понад тисячу українських слів, які вживаємо й сьогодні. Відомо, що тільки вивчення староукраїнської мови дало змогу Ж.Шам­польону прочитати єгипетське письмо і відкрити культуру Стародавнього Єгипту. 1975 року болгарин-поліглот Джон Стойко розшифрував рукопис «Листи до ока Божого» — пам’ятку української мови VІІ — VІ ст. до Різдва Христового. У ній згадується Мідія, цар Ор, Русь. За класифікацією ЮНЕСКО, українська мова за точністю передачі образу, дії, мелодійністю посідає третє місце серед мов світу.

Мова — це засіб спілкування, передачі інформації. Державна ж мова не тільки інструмент спілкування — це ка­тегорія економічна і виховна. Це ін­стру­мент злагоди, єднання всіх громадян держави навколо загальнодер­жавних проблем, інструмент добробуту й захисту інтересів громадян держави. Про це знає кожен у цивілізованих країнах. Громадянином Ізраїлю може стати єврей, який вивчив єдину державну мову іврит, хоч ще є єврейська мова ідиш. Навіть США, де мешкають десятки мільйонів нігерійців, китайців, мексиканців, поляків та ін., зрозуміли, що в державі повинна бути одна державна мова — оберіг держави і добробуту її громадян. Тому недавно в США був ухвалений закон про єдину державну мову — англійську. І в Російській Федерації є єдина загальнодержавна російська мова. Отже, ті, хто за другу державну мову, завуальовано працюють проти України і проти Росії.

Знати державну мову, шанувати і захищати її — життєва необхідність для кожного громадянина України тому, що мова обслуговує потужний ринок інформаційно-інтелектуальних товарів, вартість яких вже зрівнялася з вартістю всіх інших товарів (літаків, вагонів, зерна тощо). Якщо суспільство не користується в повному обсязі державною мо­вою, воно зазнає колосальних економічних, політичних, духовних та інтелектуальних втрат. Тому всі документи, прийняті парламентом Євросоюзу, видаються на мовах держав, що входять до його складу.

Якщо врахувати, що у нас продають тисячі найменувань іноземних газет, журналів, книжок, радіо, телебачення, то нешанування державної мови сприяє відпливу величезної кількості грошей в інші країни і робить щорічно 300 — 400 тисяч безробітними. Таким чином, ті, хто кричить про надання російській мові державного статусу, фактично працюють проти вітчизняного товаровиробника, проти добробуту народу, проти держави. Таке не допускається в жодній цивілізованій країні, там навіть школяр знає, що знання іноземних мов повинно приносити прибуток, а не збитки.

Так усі разом (хто несвідомо, хто зумисне) заохочуємо до не­хтування державною мовою, до порушення законів цивілі­зовано­го світу. У ВНЗ й на­далі викладають російською. Безперечно, в середній школі можна навчати дітей в російській, угорській, болгарській, єврейській… школі з вивченням державної української мо­ви. А у ВНЗ готують спеціалістів для України та інших держав, спеціалісти яких співпрацюватимуть з нашою державою, а отже, викладання повин­но бути тільки державною мовою, з вивченням на високому рівні іноземних мов, передусім англійської (бо сьогодні 90% науково-технічної літератури у світі — англомовної, тільки 10% припадає на китайську, японську, німецьку, французьку, італійську, іспанську, російську та ін. мови). Часом чуємо, що українську важко вивчити. Я вважаю, якщо протягом десятка років людина не може оволодіти спорідненою слов’янською, то чи може вона, маючи такі нікчемні здібності, працювати в парламенті, державних установах, армії, міліції, СБУ, банках?!

Усе сказане не означає, що ми, громадяни вільної України, повинні нехтувати російською чи іншими мовами. Наприклад, якби сьогодні комерсанти запропонували японський підручник «Теорія сучасного товарознавства», за нього з чистою совістю віддав би великі гроші. Бо передані студентам нові знання окупили б витрати більш кваліфікованою працею випускників економічних ВНЗ, таке вкладання коштів у інформаційний товар вигідне. Однак купувати на втіху непотріб, призначений для руйнування культури, не шануючи свого товаровиробника, щоб потому твої співвітчизники залишилися без роботи, без шматка хліба, — аморально. Купувати імпортний товар виправдано тільки в тому разі, коли його не можна створити у власній державі. Потрібно бути патріотом своєї держави, як і добрим сім’янином.

У Франції за порушення закону про державну французьку мову від 4 серпня 1994 року порушник карається штрафом в еквіваленті до 9000 доларів, ув’язненням — до шести місяців. Там парламентарі знають, як захищати інтереси своїх громадян. Відповідні закони вже ухвалили парламентарі Польщі, Молдови.

Слід всім усвідомити, що вже ХХІ ст. Зникли імперії, зникають й імперські амбіції. І Універсал треба виконувати, щоб не було біди, інакше, шановні олігархи, можна все згубити. За прикладом далеко не ходити. Імперська політика ізраїльських політиків коштувала життя понад сотні молодих людей, а ще більше — калік. На кожну дію є протидія. Основою боротьби з тероризмом є чесність і справедливість політичних рішень.

 Росіяни, які живуть в Україні, ще раз повторюся, повинні усвідомити — ті, хто кричить за другу державну мову, працюють і проти України, і проти Росії, і зрозуміти, що, розбудовуючи демократичну Україну, сприяють розбудові справжніх братерських відносин з Росією. Не забуваймо народну мудрість: «Де двоє чубляться — виграє третій».

Юрій ЖУК,
заслужений діяч науки і техніки України,
доктор технічних наук