Багатоликий Фельдман: нардеп, таксист і барахольник

Загибель народного депутата Євгена Кушнарьова, ймовірно, призведе до чергового переділу влади на Харківщині. Принаймні, таку думку дедалі частіше можна почути з вуст людей, які не на словах знають про ситуацію в регіоні. Адже хто б і як ставився до Кушнарьова, Євген Петрович таки був своєрідним «стабілізатором». Принаймні, за його правління діяли свої правила гри. Наскільки вони відповідали інтересам мешканців регіону та Законам України, — питання, яке заслуговує на окрему розмову.

Принаймні, харків’яни вже зрозуміли, що ні мер міста Добкін, ні секретар міськради Кернес, на прізвисько «Гепа», не відзначаються ані особливою законослухняністю, ані піклуванням громадськими інтересами. Утім, як і авторитетом серед городян. А отже, цілком ймо­вірно, що невдовзі на арені з’явиться ще один добре відомий їм «діяч» — нардеп Олександр Фельдман, в особі якого вживаються голова Харківського міського благодійного фонду «АВЕК», президент Єврейського фонду України, президент Асоціації національно-культурних об’єднань України, президент Харківської обласної об’єднаної єврейської громади, почесний президент АТ «Концерн АВЕК і Ко», почесний президент ВАТ «Великобурлукський сироробний завод». Дивно, як у нього ще залишається час для основного місця роботи — Верховної Ради України, де він працює народним депутатом з 2002 року. Утім, його бурхливої енергії і там не бракує.

Принаймні, для бурхливих течій політичного життя. Зокрема, свого часу дуже потішив його перехід з фракції «Демократичні ініціативи» до БЮТ. Тим паче, що під час минулих президентських перегонів Конгрес національних громад України заявляв про спроби схилити союзи громадських організацій національних меншин на підтримку кандидатури Віктора Януковича. До того ж, як заявлялося, таких спроб було дві. І ініціював їх… народний депутат Олександр Фельдман. В одному з інтерв’ю він відкрито заявив: «Я був довіреною особою Віктора Федоровича Януковича. Мені запропонували, а я погодився і чесно відпрацював до останнього дня. Зібрав велику кількість його прихильників, але моя діяльність не супроводжувалася фінансуванням штабів».

 Настали нові часи й Олександр Борисович нині став полум’яним прихильником Юлії Володимирівни. Навіть оце недавно супроводжував її у поїздці до Єрусалима. Чи не під його впливом Тимошенко тоді заявила на зустрічі з депутатами Кнесету, що боротиметься з антисемітизмом в Україні. Якого в країні немає. Але Юлія Володимирівна, вочевидь, так звиклася з методикою говорити «вдячним слухачам» те, що вони хочуть почути, що й цього разу не стрималася. Попри те, що своїми словами завдала шкоди іміджу України. Та повернемося до Фельдмана. Його щиросердність і показова «відданість ідеалам демократії» викликає певні підозри. Свого часу він заявив, що бізнес його вже не цікавить, і подальшу свою долю він бачить тільки в законотворчому органі. Та всім вже добре відомо, що депутатський мандат для багатьох — це лиш спосіб збільшити свої статки. Ну і невеличкий, але приємний бонус — депутатський імунітет. А він дорогого коштує. Тим часом Олександр Борисович любить грати наввипередки. Тому свого часу і з’явилася його заява — мовляв, «тепер звинувачуватимуть у корупції не лише народних депутатів фракції БЮТ, а й чиновників, які симпатизують Тимошенко. По соратниках б’ють, бо знають: Тимошенко не залишить людей зі своєї команди і не закриватиме очі на такі звинувачення».

Чи не це є однією з причин, чому раптом Олександр Борисович став палким прихильником Юлії Володимирівни? Щоб згодом усю критику на його адресу він спокійнісінько міг перевести в «політичний чорний піар»? Тим паче, що своїх скелетів у шафі, тобто у бізнес-діяльності, у Фельдмана не бракує.

Отже, колишній харківський таксист, моторолерист, робітник радгоспу, кочегар в одній особі водночас став відомим рідному місту 1 червня 1996 року, коли міськвиконком під головуванням тодішнього голови Євгена Кушнарьова вирішив перенести всю торгівлю з Центрального ринку на досі невідомий Барабашовський. Розпорядження досить суворе, оскільки усім контролюючим інстанціям було наказано знайти вади в роботі ринку. Звісно, не всім торгівцям таке рішення сподобалося. Однак страйк ні до чого не призвів, і частина підприємців змушена була перебратися на Барабашівку, яку назвали одним з найбільших речових ринків України. І незабаром він починає приносити чималий прибуток його власнику — Олександру Фельдману. Власне, «базарний бізнес» ніколи не відзначався особливою прозорістю. Навпаки — незрідка це була одна зі схем відмивання незаконно отриманих коштів. Однак про це у Харкові воліли не говорити — собі ж дорожче. Натомість Олександр Фельдман постійно наголошував на створенні нових робочих місць і забезпеченні населення дешевою продукцією. Про те, що вона здебільшого контрабандна, він волів не поширюватися. А також не особливо любив говорити про те, що з розширенням базару в людей, які мешкали поряд, з’явилося чимало проблем. Адже базар, замість обживати територію пустирища, насувався на приватні садиби. Їхнім власникам в обмін на приватні будинки з садом, гаражем та погребом ненав’язливо пропонували «грошову компенсацію», за яку можна було купити хіба що 2 — 3-х кімнатну квартиру в хрущовці. Це за половину «компенсації». Іншу ж половину необхідно було витратити на ремонт практично зруйнованих халуп. Хто не одразу погоджувався з «пропозицією, від якої неможливо відмовитися», до того вночі приходили гості, які... ні, не погрожували, а просто констатували ймовірність випадкової пожежі, яка може знищити не лише будинок, а і його мешканців. Як пові­до­мляли ЗМІ, і справді один будинок, який залишився і був заставлений торговими контейнерами, згорів. Однак, за офіційною версією, від рук самого власника, який спочатку вбив матір, а потім підпалив будинок і наклав на себе руки.

Тим часом творіння Фельдмана — концерн «АВЕК» (повна назва — «Автоекспрес конструкція») за підтримки тодішньої влади розростався. Того ж таки далекого 1996 року міськвиконком виділив безвідсоткову (!) позику, еквівалентну чверті мільйона доларів, та звільнив від сплати ринкового збору до бюджету міста. Звісно, кредит віддали вчасно. Однак без врахування інфляції. А ще міськвиконком віддавав концерну двоповерховий будинок у центрі міста аж… за 6 доларів! Хтозна, з якого дива (а це «диво» мали б розслідувати відповідні органи) та за які такі рішення полум’яно агітував депутатів Євген Кушнарьов. Чим йому так сподобався Фельдман — можна лише здогадуватися. Наразі скарга мешканців району Тюринка (де, власне, й розміщено ринок Барабашівка) про безчинство працівників концерну «АВЕК» просто не розглядали. Принаймні, жодних заходів не було вжито. Незабаром після відкриття базару на вулицях цього району з’явилися люди, які, представившись охоронцями концерну «АВЕК», збирали данину з проїжджих машин — начебто оплату за паркування біля ринку. Чи не нагадує це ситуацію з «12 стільців», коли Бендер збирав гроші, щоб пройти до провалля? Згодом місцевим жителям запропонували… спеціальні перепустки. На початку 2002 року правоохоронці затримали охоронців базару — ті вимагали данину в меш­канців, що надавали послуги стоянки і складу. Утім, як уже зазначалося раніше, базарний бізнес ніколи не був чистим. Як зазначають місцеві журналісти, прихід Олександра Фельдмана на посаду президента ФК «Металіст» був пов’язаний не з бажанням підняти улюблену команду до рівня київського «Динамо» чи донецького «Шахтаря», а з комерційними інтересами. Як стверджують ЗМІ, клуб підім’яв під себе всі ринки, які становлять інтерес. Щоправда, президентство у футбольному клубі він невдовзі передав іншому харківському олігарху і колезі по парламенту Олександру Ярославському. Та факт залишається фактом — дуже вже цікавить базарний бізнес Фельдмана. Адже він дає чималий прибуток. Такий, що його воліють не оголошувати.

До речі, вбивство 28 березня 2003 року друга і помічника Олександра Фельдмана Володимира Копила й досі не розкрито. Голову спостережної ради Богодухівського заводу з переробки шкіри вбили за кілька днів до того, як він мав підготувати доповідь про роботу Барабашівського ринку, офіційні прибутки якого начебто були значно менші, ніж кошти, зібрані з підприємців. Утім, встановлювати істину мають слідчі органи. Сам же Олександр Фельдман заявляв, що вбивство його помічника — «трагедія, спрямована на його ослаблення...»

Варто пригадати ще одну трагедію. 22 січня 2001 року за загадкових обставин загинув народний депутат України, харків’янин Юрій Кононенко. Офіційна версія — необережне поводження зі зброєю. Однак тодішній нардеп, лідер партії «Яблуко» Михайло Бродський висловив сумніви у випадковості цієї смерті: «Юрій Савич Кононенко вийшов з фракції НДП і 19 жовтня 2000 року приєднався до фракції «ЯБЛУКО». У приватній розмові зі мною він розповів, що один з лідерів НДП Євген Кушнарьов особисто погрожував його життю. Через тиждень Юрій Кононенко, вибачившись перед членами фракції «ЯБЛУКО», знову повернувся до фракції НДП. Він це зробив попри те, що координатор більшості О. Карпов образливо висловлювався на його адресу. З огляду на це я маю серйозні підстави сумніватися у версії самогубства мого колеги». Вар­то додати, що творінням Юрія Кононенка — харківським авторинком «Лоск» — давно вже цікавилися певні особи, і йому не раз пропонували його продати. На що отримували відмову. А після похорону народного депутата цей ринок почали посилено перевіряти різні контролюючі органи, після чого там з’явився Олександр Фельдман зі своєю пропозицією купівлі. Утім, власником «Лоску» стала зовсім інша людина.

Та Олександра Фельдмана цікавив не лише базарний бізнес. Свого часу він був власником фармацевтичної фабрики «Здоров’я», об’єднання «Харків­хліб» та ін. Проте цей бізнес його не особливо цікавив — потрібно докладати багато зусиль, а «підйом» порівняно з базарами — мізерний.

Інша справа — нерухомість й антикваріат. Зокрема, як стверджують ЗМІ, свого часу з якоюсь дивною постійністю вогонь охоплював обласну філармонію. До того ж так часто, що якось пожежникам не вдалося його загасити. У результаті чого руїни знесли. А землю, як і слід було очікувати, передали компанії «АВЕК» під автостоянку.

Ще про один цікавий напрям бізнесу розповів відомий харківський публіцист Едуард Ходос. З’ясовується, не чужий Олександру Борисовичу і потяг до прекрасного. Щоправда, в якійсь дивній формі. Він швидко розібрався у високому мистецтві — взяв під контроль антикварний ринок і почав … «парити лохів». Серед багатіїв пішла мода дарувати своїм бізнес-патртнерам та просто «потрібним людям» предмети мистецтва. Бажано — антикваріату. Попит породжує пропозицію. І 1999 року Фельдман відкрив у Харкові шикарний магазин «Стара колекція», а незабаром у Києві ще один — «Антикваріат», розташований якраз навпроти Національного банку України. Глибоко законспірувавшись під «особу незацікавлену», він пропонував багатіям купувати «предмети старовини» саме в цих магазинах. Хитрість полягала в тому, що із Західної Європи його «емісари» привозять підробки під старовину — або, на сленгу антикварів, «новороб», «фальшак» і «фуфляндію». Згодом це рекламується (і що головне — продається) як старовинні зразки справжнього мистецтва. Звісно, за відповідну ціну, яка вдесятеро вища за реальну вартість! Цікаво, що це захоплення і заняття Олександр Борисович і досі не полишив. Зокрема, він подав на розгляд Верховної Ради законопроект «Про внесення змін у деякі закони України з питань ввезення культурних цінностей». Цим документом передбачалося надання фізичним особам, які ввозять на територію України культурні цінності, податкових пільг, звільнення їх від сплати ПДВ та мита. Думаю, коментувати таку ініціативу Фельдмана не варто — і так все добре зрозуміло.

Утім, мистецтвом самопіару Фельдман оволодів бездоганно. Особливо, що стосується благодійної діяльності. Тут доречний свого часу популярний хар­ківський анекдот: «У зоопарку помер слон. Благодійний фонд «АВЕК» під гаслом «Купимо місту слона» закликав громадян зробити перекази на придбання нового слона. Громадяни скинулися, тварину купили. І фонд гордо заявив, що відомий філантроп Олександр Фельдман подарував місту слона». Тож якщо ви десь побачите чи почуєте інтерв’ю цього «діяча», як кажуть, діліть почуте на 64.