Криголам на імення «Тарасюк»

Україна — це земля чудес. Дива постійно оточують нас. Ми майже звикли до цих див. Ми звикли до того, що норма вважається збоченням, а збочення — нормою. Лицарі дискриміновані, а дракони — в пошані. Тому такі дрібниці, як скандали довкола призначень або відставок міністрів у ни­ніш­ньому уряді взагалі могли б і не привернути нашої уваги, якби не одна цікава дрібниця.

Упродовж двох-трьох останніх тижнів головним клоуном на політичній арені став головний дипломат України, який взагалі-то за правилами мав би бути взірцем гарної поведінки та вишуканих манер. Дипломат все ж таки, а не алкоголік дядя Вася із сусіднього під’їзду. Проте живемо в країні див.

Пан Тарасюк став своєрідною жертовною твариною у складній візан­тійській грі, яка називається чомусь «українською політикою». Принагідно зазначимо, що Борис Іванович не перший рік, так би мовити, активно тусується з політичною братвою і, власне, мав би вже затямити правила поведінки у згаданих підкилимових бойовищах, головне з яких можна приблизно окреслити так — не цвенькай, коли сидиш у лайні. Під орудою Тарасюка МЗС працює не те щоб погано, а якось незграбно — неначе слон танцює на столі, переповненому порцеляновим посудом. Тому перти проти течії не варто, Борисе Івановичу.

Але та затятість, з якою проривався після відставки головний дипломат, озброєний судовим рішенням та помаранчевими депутатами на засідання Кабміну, викликала асоціації щонайменше з відомим американським філь­мом «Кінг-Конг». Або імідж (зокрема державі) — ніщо, спрага до влади — все або головний дипломат просто погано вихована людина.

Звичайно ж, можна робити з довколополітичної боротьби цирк і реготати, споглядаючи, скажімо, засідання ВРУ не менше, аніж «За двома зайцями». Проте саме ця видовищна «Тарасюкіада» викликає сум. Якщо вже головний дипломат так хвацько працює ліктями, то не можна обурюватися хамством у громадському транспорті. Якщо голова МЗС полюбляє силовий стиль спілкування, то повноцінної еліти в нас не має. Але тут не до сміху.