Коли бити на сполох буде запізно

Наявність недержавних громадських організацій, метою діяльності яких є контроль владних структур, так само, як і їхня активна участь у суспільних процесах, — свідчення демократичності та прозорості держави. Цивілізована конкуренція між державними виконавчими органами влади та громадськими об’єднаннями сприяє удосконаленню законодавства й дає можливість громадянам відчувати себе причетними до державотворчих процесів. На жаль, у нашому напівтоталітарному, постколоніальному суспільстві колишня компартійна номенклатура та вихована нею когорта безпринципних «молодих політиків» продовжують послуговуватися традиційною для російського імперіалізму тезою — «я начальник — ти дурень, ти начальник — я дурень». Саме це й стає причиною частих конфліктів між міністерськими та нижчого рангу челядниками, з одного боку, й небайдужими до долі Батьківщини громадянами — з другого. Висвітлити одну з багатьох актуальних проблем погодився голова Руху проти нелегальної міграції Ярослав Дунаєв.

— Ярославе, коли постала організація і що спричинило її виникнення?

— 25 жовтня 2006 року Україна підписала ганебний договір про «реадмісію» з чільниками країн Європейської співдружності. Того ж таки дня цей договір ратифікував Кабінет Міністрів України. Що це означає? Затримані в Європі нелегальні мігранти з країн Азії та Африки депортуватимуть не туди, де їм місце, тобто на батьківщину, а в країну, звідки вони прибули. Європейцям набридло з власної кишені облаштовувати чийсь добробут, тому значний відсоток проблем вирішено перекласти на плечі інших. Згідно з узятими на себе зобов’язаннями, в Україні коштом держави вже створюються табори для нелегалів. Можливо, Європа й виділить щось для прогодування некликаних гостей, але більшість проблем із затриманими Україна вирішуватиме самостійно. Водночас Росія, обстоюючи свої інтереси, не поспішає надавати нелегалам притулок (це попри той факт, що в Україну вони потрапляють переважно звідти), оскільки ані Індія, ані Китай (головні постачальники «м’яса») не бажають бачити своїх громадян вдома.

Що це означає для України? Європа, задихаючись від напливу неосвічених, нахабних вихідців з країн третього світу, вирішила помалу випускати пару, оскільки виплата соціальної допомоги з’їдає левову частку бюджету більшості європейських країн. Створюючи тяжкою працею матеріальні цінності й щороку виплачуючи дедалі більші податки, європейці вимушені проплачувати паразитичний спосіб існування «соці-альних втікачів».

Україні в цьому разі відведено принизливу як для європейської держави роль «вигрібної ями».

Згідно з приблизними підрахунками, протягом п’ятнадцяти років незалежності, теренами України пройшло близько 22,4 млн нелегалів. Окрім того, підписані Україною зобов’язання поставили нас у вкрай нерівне з багатьма країнами становище. Наприклад, достатньо лише усної заяви високопосадовців Польщі або Румунії, що затримана в них особа незаконно перейшла кордон з території України, — й правопорушника негайно ж депортують в нашу державу. Гадаєте, що це божевілля? Помиляєтеся. Це державна політика. Саме цей ненормальний і принизливий для нашого народу стан речей змусив нас зорганізуватися й подати голос протесту проти відвертої зневаги.

— Як на мене, то обивателя ця проблема мало турбує.

— Але це не означає, що проблеми не існує. Байдужого нічого не цікавить до тих пір, доки воно не зачепить його особисто. А потім починаються нарікання на владу, на сусідів, на самих себе, але час втрачено. Хочу нагадати цим людям загальновідому істину: проблему легше (й дешевше) попередити, аніж докладати неймовірних зусиль для її вирішення. Ми маємо обов’язок супроти власних нащадків, тож подбаймо про те, аби спадок, отриманий ними від нас, не був для них тягарем і свідченням нашого ганебного недбальства.

— У Москві є організація з аналогічною назвою. Це дало підстави окремим ура-патріотам наректи вас «рукою Москви». Прокоментуєш цю ситуацію?

— Абсурд. Дехто не знає, як краще проявити себе, тож починають шукати ворогів там, де їх не було і бути не може. Яким чином наші недоброзичливці уявляють собі «втручання в українські вну-трішні справи» за посередництвом громадської організації, а не політичної партії?

Згідно з Конституцією України, лише політичні партії мають право і можливість бути причетними до формування законодавчих органів влади. Виконавча гілка влади їм цілковито підконтрольна (згоджуюся, що це не правильно, але це сумна реальність). Якби наше середовище нарекло б себе «Партією політики Путіна», то висунуті звинувачення були б більш, ніж доречними. Громадські ж орга-нізації об’єднують громадян за функціональною ознакою, і не більше. Якщо ж членство організації, або й відповідні органи контролю й нагляду переконаються, що, окрім декларованих гасел, ми втручаємося в політику, або, паразитуючи на ідеї, облаштовуємо особисті справи, — нас покарають забороною діяльності.

— А якими методами ви послуговуєтеся в своїй діяльності? Чи не переходять вони часом межі Конституції й Карного Кодексу?

— Ми завжди виступали за цілковиту легалізацію нашої діяльності й досягаємо запланованого тільки легальними методами.

Наші тематичні листівки й матеріали розходяться тисячними накладами. Рух проти нелегальної міграції організовує масові заходи (конференції, пікети, випуск літератури).

Приємно зазначити, що наші погляди й проблема, до якої ми намагаємося привернути увагу, знаходить розуміння в загалу. Люди самі цікавляться нашими бюлетенями, сприяють поширенню інформації, інформують про конкретні випадки. Ми намагаємося займатися й правозахисною діяльністю. Випадків, коли наші спів-громадяни, боячись звинувачень у ксенофобії, замовчують факти несправедливого ставлення до них чужинців, — більш ніж достатньо. У планах — подати в прокуратуру скаргу з вимогою порушити кримінальну справу проти так званого Міжнародного центру міграції (Київ, бульв. Лесі Українки, 9). Беручи великі кошти з наших «заробітчан» за свої послуги, «Центр» видає їм фіктивні документи, по суті, роблячи їх нелегалами в країні перебування. Наголошую: ми законослухняна організація, наше гасло — «Закон й порядок», тож, дотримуючись чинного законодавства, ми інформуємо відповідні органи громадського порядку про заплановані заходи. Запевняю, звинувачення в екстремізмі нелогічні й безпідставні.

— А не боїтеся звинувачень у «расизмі» й «ксенофобії»? Здається, цими нині модними лайками встигли й вас «затаврувати».

— Давай для початку візьмемо «класичне» визначення терміну «расизм»: «Сукупність концепцій, в основу яких покладено тезу про фізичну й психіч-ну нерівність людських рас, а також намагання обгрунтувати тезу про вирішальний вплив расових відмінностей на історію та культуру цивілізації, поділ людей на вищі й нижчі раси, сповідування ідей, згідно з якими перші є єдиними носіями культури, покликаними до керування, а інші, згідно з притаманними їм расовими ознаками, нездатні навіть на інтелектуальне засвоєння інформації, і з цієї причини приречені бути лише експлуатованою кастою». Ми не сповідуємо цих ідей. Кожен народ має історичну батьківщину. Жити вдома згідно з власними національними традиціями — це одна справа, і зовсім інша — опинившись поза її межами, зневажати культуру й традиції інших народів.

Практика свідчить: у разі засилля чужинців, автохтонів починають турбувати кілька проблем. Перша — проблема працевлаштування. І легальні, і нелегальні мігранти погоджуються працювати за суттєво нижчими розцінками. Тим самим вони збивають ціни за надання послуг, і на догоду нечесним і позбавленим патріотичних почуттів працедавцям нівелюють виборені трудівниками і профспілками здобутки. Окрім того, практика свідчить, що переважна більшість нелегалів працює у криміналь-ній або близькій до кримінальної сферах. Торгівля контрабандою й квітками не належить до прибуткових для держави й громадян видів діяльності. Міль-йони українців вимушені шукати заробітків на чужині, оскільки працедавцю в Україні вигідніше взяти на будівництво турка або китайця й заплатити йому менше, аніж за цю саму працю отримав би українець. Згідно зі статистикою. Щомісяця більшість іноземних громадян (формально вони належать до сезонних заробітчан) відсилають рід-ним близько двохсот доларів. Порахуйте суму, яка щомісяця виходить з України. Такі реінвестиції суттєво зменшують кількість надходжень до державної скарбниці.

Нинішній рівень безробіття сягає 7%, а то й 2%. Це за офіційними даними, а вони завжди суттєво занижуються. Практично кожен десятий українець через брак роботи позбавлений змоги працевлаштуватися, завести й прогодувати родину. Значний відсоток цих проблем лежить на нелегалах мігрантах.

Проблема помешкання. Засилля мігрантів призводить до підвищення цін на житло (більшість з «втікачів», до речі, не бідні). Київ активно забудовується, кількість населення в Україні катастрофічно зменшується. Хто купує елітне й дороге житло? Гадаєш багатодітні українські родини або кияни, які десятиліттями очікують розселення із сталінських комуналок? Якби ж то! Селяться в них ізраїльтяни-втікачі від арабської антифади з Ізраїлю, багаті мігранти з Кавказу, Середньої Азії й Африки. Українцям діста-ється мізер. Погляньте на деякі нецентральні райони Києва. Років десять — і ми матимемо проблему, від якої вже котрий рік не знають, куди подітися, парижани.

Проблема криміналу. Недавно міліція озвучила цифру — до 80% злочинів у Києві й області скоюють «прибульці»! Мало своїх злочинців, то ми ще толеруємо заїжджих?! Вони, вчинивши злочин, швидко змінюють місце перебування. Їх тут нічого не тримає й жодних норм моралі для них не існує.

Проблема змішаних шлюбів. Значний відсоток нелегалів становлять чоловіки віком від 18 до 50 років. Можеш уявити, кіль-ка сотень тисяч неодружених чоловіків? Про яке збереження національної ідентичності може йтися? Можливо, хтось прагне, аби Україна була якимось аморфним географічним терміном, але нас цей ненормальний стан речей не влаштовує.

Проблема санітарна (тісно пов’язана з попередньою). Найнятих для торгівлі громадянок України працівники санепідемнагляду зобов’язані перевірити на наявність хвороб, зокрема венеричних. Але хіба ця норма виконується? Тим більше, хто перевірятиме їхніх темношкірих працедавців? А наркотрафік? Найпоширеніші різновиди наркотичних речовин завозяться в Україну з колишніх серед-ньо-азійських республік (Таджикистан, Узбекистан, Туркменія, Казахстан). В Україні безпосереднім продажем займаються злочинні етнічні угруповання! Сказане мною — не маячня шові-ніста, а малоприємна для багатьох правда.

— А які, на твій погляд, шляхи вирішення проблеми?

— Жодній громадській організації (хоч би якою численною та була) самостійно вирішити ці проблеми неможливо. Тут потрібна національна свідомість. Це означає:

Навіть за умов привабливо меншої ціни не варто купувати контрабандний і суттєво гірший за якістю (хоча, можливо, й краще упакований) товар у чужинців-мігрантів. Надавайте перевагу продукції вітчизняного виробництва або законно ліцензійованій відповідними державними чинниками.

 — Вимагати від депутатів усіх рівнів, а також правоохоронців, звіту про проведені ними заходи, спрямовані на зменшення кількості небажаних гостей.

 — Якщо у вашому будинку оселилися чужинці, вимагайте в дільничного міліціонера перевірки документів новоприбулих. Окрім того, ви маєте право повідомити податкову інспекцію, що ваші сусіди отримують незадекларований прибуток.

Підприємцям:

— Беручи робітників, керуватися не меркантильними міркуваннями, а усві-домленням відповідальності перед нацією.

— Займаючись підприємницькою діяльністю, обирати партнерів з-поміж національно мислячих.

— Якщо ви не маєте змоги займатися політикою — підтримуйте тих, хто, займаючись громадською діяльністю, потребує вашої підтримки.

Працівникам правоохоронних органів:

— Ставтесь з відповідним розумінням до представників патріотичних середовищ, в яких виникли конфліктні ситуації з нелегалами-мігрантами.

— Посильте боротьбу з представниками етнічних кримінальних угруповань.

Розмовляв Олесь Вахній

Від редакції.
Позицію нашого співрозмовника Я.Дунаєва не завжди можна оцінити однозначно. Проте, в тім числі й радикальні погляди існують в суспільстві. Як і проблеми, порушені в інтерв’ю. Вони потребуть публічного обговорення та вирішення.