Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Інформаційна отрута задля прибутку

Чи бажаєте, шановні, гострих відчуттів? Скажімо, побачити, як люди ефектно гинуть на болідах, літаках та іншій техніці, як їх розчавлюють вантажі, а чи вражає електричний струм? І не просто побачити ці документальні кадри, що холодять душу, а й почути безпристрасний коментар до них? Тоді вмикайте свій телевізор — і видовище вам гарантовано. Тим більше, що час для перегляду вибрано найзручніший — близько дев’ятої вечора, коли більшість з нас відпочиває-розслаблюється вдома після напруженого робочого дня, коли душа просить чогось такого, аби хоч трохи забутися.

Теле-садо

Аби зайве не популяризувати, не називаю цю передачу і телеканал, керівництво якого у гонитві за дешевою видовищною сенсацією щиро мутузить психіку глядача, намагаючись у будь-який спосіб отримати прибуток від телереклами, яка незмінно і чималими порціями супроводжує пропоновані нам екстрим-кадри.

Дивує не тільки те, що бачимо, а й те, як це видовище подається у коментарі — начебто йдеться про якісь невинні трюки з «хепі ендом», у яких задіяно акторів-каскадерів на буденних зйомках, а не звичайних людей у повсякденному житті, які у кращому разі стають інвалідами на все життя… До речі, коментатор з лагідним, безпристрасним голосом передбачливо ховається за кадром — мабуть, щоб глядач зайве не відволікався на зовнішність та міміку ведучого.

Ще недавно йшла телепередача, де показували всілякі побутові комедійні трюки спритників з народу (які, зазвичай, свідомо демонстрували себе перед камерою — можна було отримати приз від редакції і, звичайно, щирого спонсора передачі). Її вів такий собі рудий бородатий симпатяга, який застерігав після кожного епізоду, аби глядачі в жодному разі не намагалися відтворити щойно побачене. Нині такого вже нема — бач, занадто все прісно, правильно, «не зворушує». Мабуть, продюсерам та сценаристам-постановникам нинішньої передачі закортіло додати до видовища «перчинку» — максимуму реалістичного трагізму, аби спіймати біля телеекранів якомога біль-ше телеглядачів — потенційних споживачів реклами. Шкода тільки, що ці ділки не переймалися, що за каліцтвами й смертю бідолах спостерігатимуть не тільки дорослі, а й допитливі діти. А то на вельми шановному і видовищному телеканалі мандрів і пригод серед білого дня демонстрували справжню шкуродерню. Мабуть, телевізійники розраховували, що ця інквізиція потішить учнів, які щойно повернулися зі школи (передача була близько 16-ї год.). Спочатку начебто все було досить безневинно — загублене у джунглях плем’я здобувало собі здобич. Мисливці в набедрених пов’язках хвилин з десять струшували з височезного дерева малесеньку мавпочку, потім, аж доки та, знесилена, падала додолу, 10-15 хвилин нам детально показували, як величезним ножем трощать цю бідолашну закривавлену тварину, яку після падіння з дерева передбачливо закололи списами. Продемонстрували, як виймають з неї нутрощі, знімають шкірку, а відтак підсмажують на вогнищі. Звичайно, ці кадри переривалися рекламою. Отака в нас сучасна телекомерція!

 

Реклама-аморале

До речі, щодо реклами, яку більшість нас цілком слушно сприймає, як настирливу, клозетну мушню. Просто гидко споглядати відверте глузування її виробників над нашими моральними підвалинами, коли, скажімо, у рекламному ролику відомого оператора мобільного зв’язку парочка молодят на дискотеці натякає, як можна вгамувати свої плотські бажання у тамтешньому біотуалеті, або коли нам пропонують рекламний «шедевр», наприкінці якого здихає безневинне миле собача — і це задля реклами якогось кондвиробу… Так і хочеться після такого перегляду вимкнути «ящик» і вийти на балкон — дихнути свіжим повітрям. А ж ні — і тут на тебе чекає рекламна інтервенція. Та ще й яка! Просто перед очима яскравою червоною плямою світиться на біг-борді, встановленому на найжвавішій окружній дорозі, здоровезна плящина оковитої відомої торговельної марки! Попереджувальний текст про шкідливість цього зілля для нашого здоров’я, звісно, виписано тонесеньким-світлесеньким шрифтом, якого зовсім не помітно на білому тлі. А якщо пройтися трохи далі, до метро «Академмістечко», то можна побачити ще один щитовий рекламний «супер», на якому красується яскрава пляшка слабоалкогольного напою (дотепно названого у народі «викруткою») із зухвалим текстом англійською (!), який у перекладі звучить приблизно так: «Ну ж бо, дитинко, встряхнемося!». Ще б для більшої переконливості поруч написали — «Будьмо!», як це було кілька років тому. Тоді після численних протестів громадськості їх прибрали.

Куди ж дивляться наші провладні мужі? Запитання більш ніж риторичне. Позаяк та комерція так чи інакше слугує інтересам високопосадовців, з якими спритні рекламодавці щиро діляться своїм прибутком… Запитання це, радше, до нас з вами, до свідомої патріотично налаштованої громадськості, яка повинна дати відсіч такому свавіллю, вимести з вітчизняного інформаційного простору це сміття й протиставити йому наші споконвічні моральні цінності.

Віталій Коломієць
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com