ВІЧНИЙ В ПАМ’ЯТІ НАРОДУ...

Нещодавно в МАУП відбулася конференція, присвячена проблемі геноциду української нації — Голодомору 1932-1933 рр. Як і кожне соціально важливе явище в Україні, ця проблема активно обговорювалася членами літературної студії МАУП «Слово». Пропонуємо Вашій увазі матеріал члена студії першокурсниці Інституту лінгвістики Наталі Ісаєвої.

Голодомор 1932 — 1933 років — безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу, який спричинив національну катастрофу. Кон-фіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброю масового знищення населення. За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн осіб, понад третина — діти.

З цього приводу в стінах нашої Академії відбувся Міжнародний форум з Голодомору в Україні на тему «Каральні органи єврейсько-більшовицького режиму», на якому було порушено питання суспільного значення та визнання Голодомору в Україні 1932 — 1933 років.

Про цю трагедію України ще з 1933 року знали і писали на Заході. Конгрес США 1988 року офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. Такого ж висновку дійшла й Міжнародна комісія юристів.

Однак у радянський період про голод офіційно не згадували. Робилися навіть спроби заперечити цю чорну сторінку вітчизняної історії.

Уперше проблема Голодомору об’єктивно була висвітлена лише у 1992 — 1993 роках, уже у незалежній Україні.

Проте, на думку політичного дисидента Петра Рубана: «Ми й сьогодні, в незалежній Україні, топчемося на одному місці з приводу катів нашого народу».

За даними істориків, у 1932 — 1933 роках жертвами голоду, який виник внаслідок адміністративних заходів московської влади, в Україні, за різними оцінками, стали від 7 до 10 млн людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна не дорахувалася від 10 до 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч осіб щодня, по тисячі — за годину, по 17 — щохвилини.

Учені дійшли висновку, що тривалість життя українців 1933 року в середньому в чоловіків становила 7,3 року, в жінок — 10,9 року. Наслідки 1930 років, на думку експертів, Україна відчуває й донині. Як стверджують фахівці, якби Україна не пережила голодомори, її населення нині було б удвічі більше — до 100 млн.

Плани хлібозаготівель ніколи не були економічно обгрунтованими, вони, по суті, означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.

1931 року майже третину урожаю було втрачено під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. 1932 року площа посівів в Україні зменшилася на одну п’яту, а план хлібозаготівель збільшили на 44 %. 1932 року було прийнято постанову «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля на селян чекав розстріл або концтабір. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги не було. Понад те, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі направили комісію на чолі з В.Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.

«Є докази вини сталінського керівництва — листування владних осіб, архіви. Сталін маніакально боявся втратити Україну. Це була спроба подолати український сепаратизм. Допоки українське керівництво виконувало забаганки Сталіна, — все було добре, тільки-но українці почали проявляти непослух, — починалися репресії» (доктор історичних наук М.Дорошко).

Але найжахливішим було те, що серед цих мільйонів безневинних жертв сталінського терору численну групу померлих становили діти — майбутнє нації.

«Чим українці так завинили перед більшовицькою партією? Даремно РФ побоюється визнання Голодомору геноцидом. Адже українці не будуть вимагати грошової компенсації, нехай Росія вибачається перед своїм народом. РФ треба переконати, що Голодомор — це наша спільна біда» (доктор історичних наук М.Дорошко).

Офіційно День пам’яті жертв Голодомору і полі-тичних репресій в Україні відзначається щорічно в четверту суботу листопада.

«Історія має здатність повторюватися, якщо вчасно не зробити висновків. Наша пам’ять полягає в дослідженні українського геноциду» (Г.Щокін).