З’їзд минув. Проблеми залишилися

Минулої суботи в Україні відбулася геть не історична подія. Штучне (навіть не ситуативне) об’єднання паразитуючих на патріотичних ідеях олігархів і вимушених танцювати під їхню дудку представників кількох політичних партій вкотре зібралися, щоб продовжити власну агонію.

Збіговисько мазохістів, нарцисистів, недолугих горлопанів гучно нарекли Другим етапом ІІІ З’їзду Народного Союзу «Наша Україна». Напередодні цієї цілком непримітної для загалу події політологи й оглядачі майже всіх газет подавали прогнози й власні бачення подальшої діяльності цього середовища. Деякі «пророцтва» вражали оригінальністю й свідчили про неабияку фантазію авторів. Одні стверджували, що Президент через небажання втрачати контроль над прихильним до нього середовищем запропонує (а точніше безальтернативно нав’яже) когось із Секретаріату (наприклад, Арсенія Яценюка або навіть колишнього соціал-демократа Віктора Балогу), інші прогнозували на цю посаду керівника МВС Юрія Луценка, треті вірили в спроможність «любих друзів» домовитися й знайти між собою спільну мову. Ваші помилки, панове ворожбити (пробачте — політологи), зайвий раз засвідчили вашу неспроможність надавати реальну оцінку подіям. Про ціну оприлюднених вами пророцтв (знову пробачте — політичних передбачень) свідчать ваші рахунки в банках й марки машин, якими ви пересуваєтеся. Невблаганний час ще скаже своє слово, і наші нащадки жахнуться від розмірів і наслідків злочинної діяльності сатанинського й масонського проекту під назвою «Наша Україна». Навіть незрячим зрозуміло, що головна мета цього «надпартійного союзу» — поглинути й скерувати у вигідне для самих проектувальників русло діяльність всіх патріотичних партій центристського і навіть націоналістичного спрямування. Зрозуміло, люди, які цей злочинний процес очолюють, керуються геть не патріотичними міркуваннями. Тож варто зрозуміти: виконавці чужої волі, корисними Батьківщині бути не можуть. Діяльність Порошенка, колишнього комсомольського апаратника Третьякова, безпринципного кар’єриста Безсмертного — зайве тому свідчення. (Опонентам з Партії регіонів потирати руки від задоволення не раджу, позаяк ви також не самодостатня політична сила — ви ще один «проект». Прикро, боляче, соромно визнавати, що дві найчисельніші політичні потуги в Україні клонують нинішні англосаксонські політичні устрої. Але копія завжди гірша за оригінал.)

Беззмістовні, але не позбавлені показової емоційності виступи керівництва НУ не врятували його від заслуженої критики рядових членів. Шістсот тридцять чотирма голосами з’їзд визнав роботу власних чільників незадовільною. Вітаю непозбавлених здорового глузду. Певно, намагаючись уникнути ганьби, ще напередодні зібрання Роман Зварич подав заяву про вихід з НУ. Формальна причина — призначення його представником президента у ВР. Протореним шляхом йдеш, Романе. Колись з опозиційної до тогочасної влади УРП вийшов геть невідомий широкому загалу твій тезка Безсмертний, який, ставши представником Кучми у ВР, лаяв усіх, хто не погоджувався з обраним курсом. Згодом назвав діяльність партії, речником якої був, кримінальною й окупаційною.

З’їзд виявився не лише тривалим, а й напруженим. Після тривалих дебатів, сварок, взаємних звинувачень, декламації нерифмованих віршів (яких маразмів у світі не буває?) ухвалили резолюцію про опозиційність до уряду й цілковиту підтримку лінії президента. На голосування було поставлено й зміни до Статуту щодо обрання голови партії делегатами з’їзду, але ця пропозиція не зібрала необхідної кількості голосів. «За» проголосувало 660 делегатів, проти — 294, утрималося 57. Задля проходження цієї пропозиції необхідно було 2/3 присутніх на з’їзді, тобто 849 делегатів. Ідея про перейменування партії на «Нашу Україну» також не пройшла. З’їзд ухвалив рішення про зміни до Статуту, які мають редакційно-технічний характер і оптимізують роботу партійних структур. «За» проголосували 1041 делегат, проти — 70, утрималося — 73 делегата. До розширеної аж до 214 осіб ради партії увійшов і заступник голови Секретаріату Президента Віктор Бондар.

З’їзд одностайно підтримав ідею «об’єднання всіх помаранчевих сил». Зрозуміло, що чільники НУ бачать себе й надалі в кріслах «лідерів Майдану».

Вартий уваги той факт, що конфлікт у партії відбувся передусім між прихильниками Миколи Катеринчука, який вимагав радикального оновлення керівних органів партії, та іншими представниками керівництва. (Незадовільною роботу ради партії з’їзд на його вимогу визнав аж з третього разу.) Водночас речник «Нашої України» Тетяна Мокріді заявила, що голосуванням визнано незадовільною роботу Ради партії, а не її голови Романа Безсмертного.

Дозволю собі поділитися власними роздумами. Варто зрозуміти, що дійство, яке увійшло в підручники історії під назвою Помаранчева революція, свідчило про небажання загалу жити в тих умовах, які нав’язувала постокупаційна кучмівська система. Люди, які вийшли на Майдан, щиро прагнули змін. Обов’язок тих, хто здобув владу після Помаранчевої революції, — задовольнити вимоги народу. Час засвідчив, що особи, які скористалися плодами Помаранчевої революції, змін не бажали. Єдине їхнє прагнення — мати змогу самим розподіляти, перерозподіляти й вирішувати долю інших. Не дивуйтеся й не ображайтеся, але вами скористалися. Єдиний позитивний наслідок тих гарячих зимових днів — усвідомлення загалом власної спроможності впливати на прийняття законодавчим органом необхідних нормативних актів. Етнічних чужинців (Жванія, Червоненко, Третьяков, Терьохін) вкупі з зденаціоналізованими кар’єристами доля України жодним чином не цікавить. Для них це територія наживи, а нас вони сприймають як знаряддя задоволення власних амбіцій. Не сподівайтеся на довічність цього ненормального стану. Голосування про недовіру керівництву НУ — зайве свідчення, що і в «Нашій Україні» ще не всі позбавлені здорового глузду.

Наступний з’їзд заплановано провести навесні. Не гнівіть Бога, панове.

P.S. Згідно з повідомленням ЗМІ, 13.11.06 з лав Народного Союзу «Наша Україна» вийшов член політради Микола Катеринчук. Про це він заявив на прес-конференції у Києві. Водночас депутат наголосив, що це рішення не означає завершення його політичної кар’єри. Він запевнив, що бачить своє майбутнє у новій демократичній(!?) партії поруч з такими політиками, як Луценко, Кириленко, Яценюк, Стецьків та інші. Тому передусім саме їх запрошує до створення нового «по­літичного проекту». Водночас частина «Нашої України» хоче бачити Катеринчука на посаді нового чільника партії у разі оновлення її керівних органів.