Протоколи іспанських мудреців

«Біжіть звідси, і біжіть негайно, юдеї».

Напис на пам’ятнику св. Петру Арбуесу, головному інквізитору Арагону

ВСТУП. 1480 року для боротьби з таємними юдеями-євреями, які прийняли християнство, але продовжували таємно дотримуватися колишньої віри, — в Іспанії за наказом короля Фердинанда V, узгодженим з Римом, було запроваджено інквізицію.

Інквізитори отримали велику владу. За підозри в таємному юдаїзмі звинувачення висували, не звертаючи уваги на ранги і посади — єпископам, архієпископам, міністрам, секретарям, радникам короля.

Впливова і багата юдейська громада Іспанії з самого початку діяльності інквізиції відчула для себе смертельну небезпеку.

Інквізиторів та осіб, які з ними співпрацювали, піддавали залякуванню, погрозам, шантажу. 1485 року було вбито головного інквізитора Арагону доктора Педро Арбуеса; до того ж гроші на найманого вбивцю відкрито збирала вся єврейська громада Арагону. 1492 року «новохристияни» запропонували королю Фердинанду 30 000 золотих за скасування інквізиції.

Король хоч і відчував значні фінансові труднощі через війну в Гранаді, однак не пішов на таку оборудку. Минуло зовсім небагато часу і «ціна» інквізиції «новохристияни» запропонували уряду 600 000 золотих з однією умовою: щоб інквізиторські процеси стали відкритими. Прохання було відхилено. 1517 року «ново християни» запропонували 800 000 золотих за відкритість інквізиторських процесів. Прохання знову-таки відхилили.

Вплив інквізиції ще більше посилився за короля КарлаV (роки правління — 1519 — 56 рр.), «за Дон Кіхота віри», який категорично вимагав, щоб жодні посади і місце в суспільстві не впливали на результати інквізиторського слідства. «Сорок років владарювання Карла V так зміцнили трибунал інквізиції, що й годі було передбачити 1516 року». Такої самої політики дотримувався і послідовник Карла V король Філіп ІІ (роки правління — 1556 — 98 рр.).

Поле діяльності інкві­зиції розширилося з появою у Європі в 1520-х рр.. протестантизму, а також інших активних християнських сект, що їх підтримували євреї.

Іспанська інквізиція

В останній чверті ХV ст. перед іспанськими королівствами Кастилією та Арагоном, об’єднаними в результаті шлюбу Ізабелли Кастильської і Фердинанда V Арагонського в єдину державу, гостро постало питання протидії фінансово-політичній мафії, яка мала міцні позиції в країні.

Основна боротьба між державою і єврейською мафією розгорнулася у сфері релігії: чимало євреїв, які прийняли християнство формально, аби тільки полегшити собі кар’єрне сходження, й надалі таємно дотримувалися юдаїзму. Він згуртував їх і єдину громаду. 1 листопада 1478 року, за проханням сіонських мудреців, Папа римський Сікст ІV видав буллу, яка давала дозвіл на надзвичайний трибунал в Іспанії, інквізицію.

Важливу роль у такому дозволі відіграв Т.Торквемада (1420—98 рр.), духовник і радник Ізабелли. 1480 року король Фердинанд видав наказ про створення інквізиції. 27 вересня 1480 року було призначено двох інквізиторів. У лютому 1483 року призначили ще сім інквізиторів. 17 жовтня 1483 року утворили раду («Суп рема) — вища інстанція інквізиції. Першим генеральним інквізитором призначили Торквемаду. 1 квітня 1484 року король Фердинанд представив кортесам в Арагоні Торквемаду, і той призначив двох інквізиторів: Педро Арбуеса і Гас пара Хуглара. З 1492 року трибунали інквізиції діяли у восьми містах Іспанії. Після завоювання Гранади (1492 р.) там також було запроваджено інквізицію. 1510 року Фердинанд відправив інквізиторів до Неаполя, який він приєднав до своїх володінь.

Основним завданням інквізиції була боротьба з новонаверненими євреями («новохистиянами», «маранами»), які й надалі таємно дотримувалися юдаїзму. Хоча суд інквізиції цікавився тільки єретиками, содомітами та ін., одначе найбільше — євреями. Так, у 1488 — 1505 рр. з усіх засуджених інквізицією у Барселоні 99,3% були євреями; у Валенсії в 1484 — 1530 рр. вони становили 91,6%.

Боротьба євреїв проти інквізиції

Юдейська громада Ізраїлю ХV ст. Була дуже впливовою. Наприклад, п’ять найбільших чиновників Арагону за походженням були євреями. У Кастилії було не менше чотирьох єпископів-євреїв, троє секретарів королеви Ізабелли. Більшість знаті Кордови і Каталонії, як стверджував прокурор інквізиції Лукеро, були таємними юдаїстами.

Наказ короля наштовхнувся на різкий спротив. Інквізитори ій особи, які співпрацювали з ними, зазнали погроз і шантажу єврейської мафії. Влітку 1485 року було отруєно інквізитора Арагону Гас пара Хуглара. Його колега, доктор Педро Арбуес, боячись замаху на життя, носив під одягом залізну кольчугу, остерігався отрут. Тоді єврейська громада Арагону організувала збір добровільних пожертв, аби винайняти вбивцю. Керував вбивством Хуан де ла Абадіа, арагонський дворянин, єврей по матері. 17 вересня 1485 року Педро Арбуеса було вбито.

Однак результати терору єврейської мафії проти інквізиції виявилися несподіваними: було призначено трьох нових інквізиторів, їм дали оззброєну охорону. Безпосередніх виконавців убивства Педро Арбуеса заарештували і стратили.

Тоді, щоб збавитися від інквізиції, таємні юда їсти звернулися безпосередньо до уряду. 1492 року «новохристияни» запропонували королю Фердинанду 30 000 золотих за скасування інквізиції. Король, у якого були фінансові труднощі в зв’язку з війною у Гранаді, завагався. Тоді Иорквемада прийшов до Фердинанда та Ізабелли і, знявши з шиї хрест сказав: «Юда продав Його за 30 срібних — ви можете продати за 30 000». І король відмовив євреям.

У 1490-х рр. боротьба інквізиції з євреями-«новохристиянами» мала змінний успіх для обох сторін. Наприклад, коли голова інквізиції Торквемада висунув звинувачення в таємному юдаїзмі Хуану де Авілі, єпископу Сеговії, сину єврея, той зумів втекти до Риму, де підкупив Папу римського Олександра VІ Борджіа й обійняв посаду мажордому папського двору. Було розпочато процес із звинувачення в таємному юдаїзмі (посмертно) проти о. Хуана де Авіли. Однак він не був успішним. 1494 року Папа відправив Хуана де Авілу посланцем у Венецію. Проте пізніше Авілу таки було засуджено. 1500 року прокурор інквізиції Лукеро висунув звинувачення в таємному юдаїзмі архієпископу Толедо де Талавері, з родини «ново християн». Євреї ледь не підняли повстання проти інквізитора. 1507 року вони домоглися дозволу Папи Юлія ІІ на арешт Лусера. Прокурора заарештували, оголосили про конфіскацію його майна. Одначе згодом заарештували його супротивників, окрім Талавери. Слідство з цієї справи, яким керував архієпископ Сиснерос, завершилося для прокурора інквізиції поразкою: його зняли з посади і назначили учителем у духовній школі.

Особливо хворобливо явні й таємні юда їсти сприймали конфіскацію свого майна. Адже це була втрата для всієї громади.

Основні зусилля євреї спрямовували на порятунок майна. Його переводили на підставних осіб, вивозили через фінансових агентів в інші країни та ін. Спротив чиновників, підкуплених єврейською громадою, діяльності інквізиції полегшувало цей процес. «Більшість купців Барселони за три роки спротиву влади цього міста запровадженню інквізиції встигли ліквідувати своє майно і вивезти капітали».

Та ось, нарешті, «новохристияни» вирішили, що інквізиція дуже їм шкодить. 1512 року вони запропонували уряду 600 000 золотих знову з тією самою умовою: щоб інквізиторські процеси були відкритими.

Закритість процесів була важливою умовою успішної діяльності інквізиції. Якби процеси були відкритими, то, очевидно, більшість справ розвалювалася б ще до суду, через підкупи, шантажі, залякування або вбивства свідків. Адже спис інквізиції був спрямований проти наймогутнішої мафії Іспанії, тайні представники і покровителі якої обіймали посади в державному й церковному апаратах управління країною і, на додаток, мали колосальні фінансові можливості, не кажучи вже про міжнародні зв’язки. Тому пропозиція «зробити інквізиторські процеси відкритими» була фактично рівнозначна пропозиції скасувати їх взагалі і, отримавши хабар, капітулювати перед мафією. Король на це не пішов.

1517 року «новохристияни» знову зробили пропозицію, тепер уже за 800 000 золотих. Її знову було відхилено. Тоді запропонували 400 000 золотих, щоб майно осіб, звинувачених у таємному юдаїзмі, не конфісковували. І це відхилено.

Посилення інквізиції

За імператора Карла V вплив інквізиції значно посилився. Король особисто заявив: «Щоб єретиків переслідувати й карати з усією суворістю і щоб не дозволяти робити винятки для жодного винного, незважаючи на будь-які прохання, ранг або сан. «Сорок років правління Карла V зміцнили трибунал інквізиції, що й годі було чекати 1516 року».

Син Карла V і його спадкоємець на посту іспанського короля Філіпа ІІ продовжив політику активної боротьби з єврейською мафією. Поле діяльності інквізиції розширилось з появою в Європі у 1520-х рр. протестантизму та інших активних християнських сект, що їх підтримували євреї. Король Філіп ІІ знав, що релігійна, політична і пропагандистська війна проти його країни була інспірована єврейськими колами: «У сі єресі, поширені у Німеччині та Франції, беруть початок від нащадків євреїв, точнісінько так само, як ми це бачили і нині бачимо в Іспанії».

Зрештою, інквізиція виконала поставлене перед нею завдання: на території Іспанії єврейська громада припинила свою підривну і грабіжницьку діяльність, а її фінансові і політичні можливості стали суттєво обмежилися.

Примітка до протоколу №1

1. Євреї в Іспанії. Євреї поселилися в Іспанії з античних часів. Вони займалися там, як і в інших країнах, в основному лихварством і спекуляцією. Після християнізації країни в VI столітті їхню діяльність обмежили. Становище змінилося після арабського завоювання Іспанії. «Євреї підтримували арабів… Гранада колись називалася містом євреїв, позаяк її населяли євреї». Незрідка євреї досягали високих посад на службі в іспанських емірів (халіфів). Наприклад, Хасдай ібн Шапрут (917-77 рр.) з родини бен Езри був міністром іноземних справ за Абдаррахмана ІІ. Самуїл бен Нагребла був міністром Гранадського емірату (ХІ ст.). Однак у місцевих жителів фінансові махінації євреїв викликали гнів. У гранаді за правління міністра Іосифа, сина Нагребли, спалахнуло повстання. «1066 року через привілеї, які він дав співплемінникам, відбувся бунт, єврейські будинки розграбували. Євреї Гранади переселилися в інші міста». На відвойованій іспанцями в арабів території ситуація була така ж. «1450 р. майже всі збирачі податків у Талавері — євреї… 1449 року в Толедо їхні співплемінники, хоча й новонавернені, займалися тими ж справами». Відповідно, у християнській частині середньовічної Іспанії також траплялися єврейські погроми. 1391 року відбулися погроми євреїв у Севільї, Кордові, Толедо, Барселоні. 1391 року в Севільї вбили більш як 5 тисяч євреїв.

Газета «Дуэль» (№41(489))

(Закінчення буде)