Обережно, бруд!

Мені невідомий повний перелік досліджених науковцями психічних захворювань. Не тому, що неграмотний, а тому, що ніколи не ставив перед собою за мету детально дослідити це явище. Але зі слів знайомого лікаря-психіатра знаю, що психічні розлади проявляють себе в найрізноманітніших формах. Одна з найпоширеніших форм психічного за­хворювання — «комплекс Наполеона». Деякі люди не можуть дати реальної оцінки своїм вчинкам, проте свято вірять у свою місійну роль і, не маючи жодної освіти або здібностей, прагнуть «посісти чільні місця», беруться повчати загал. Зовні вони нічим не вирізняються
з-поміж звичайнісіньких громадян. Їм притаманна надмірна активність, хоча їхні дії позбавлені сенсу.

Є речі, згадка про які викликає якщо не блювання, то принаймні спльовування. Як і контакти, після яких хочеться вимити руки з милом. Соромно зізнатися, але виконання професійних обов’язків змусило мене вдатися до вкрай неприємних для мене дій. (Для цього я попередньо купив гумові рукавички.) Переборюючи огиду, я вимушений був узяти до рук так. зв. есе не шанованого жодною порядною людиною Семена Авербуха. Увесь набір беззмістовних фраз він назвав «Новий антисемітизм в Україні».

Здогадуюся про характер запитань більшості читачів. Мовляв, якщо гидко, то навіщо братися. Воно то так, але є одне АЛЕ. На обкладинці книжки — Державний герб України, вставлений в мінору (юдейський семисвічник). А це вже наруга над державним символом, і кримінальний кодекс передбачає за ці речі карну відповідальність.

Ви, непане Авербух, не перший, хто захлинається слиною, складаючи про українців найрізноманітнішу ахінею. Знаєте, скільки бруду вилили ваші спів­племінники на адресу Івана Франка? Певно, більше ніж води в Чорному морі. А ви можете назвати їхні імена? Їхні могили (як і імена) стерлися з лиця землі, а Франком зачитуються, на ньому виховуються цілі покоління. Розумію, що тяжко, але подумайте про наслідки. Про ті, які на вас чекають у цьому дочасному житті (борони Боже, я жодним чином не погрожую і не залякую), й про ті, які очікують на Вас після фізичної смерті. Господь за все спитає.

Моє нелицемірне почуття обов’язку перед Батьківщиною зобов’язує мене здійснити невеликий екскурс сторінками хворобливої уяви, чи то свідомого оббріхування.

Перший розділ — це суцільна лайка на адресу МАУП. На мою думку, автор свідомо вдається до брехні й перекручування фактів. Треба ж грант відпрацьовувати. У жодному програмовому документі чи то опублікованому матеріалі (це не раз визнавали найрізноманітніші експертні комісії й судові розслідування) керівництво ані УКП, ані найбільшого недержавного закладу в Україні не закликали до антисемітизму. Знаючи про це, автор свідомо вдається до перекручування фактів або висунення нічим не аргументованих звинувачень. Значний відсоток поданих у книжці «аргументів» — це вирвані з контексту або й довільно переказані автором матеріали з виданої в МАУП літератури. Далі — список «антисемітів». Майже всіх звинувачено якщо не в кримінальній діяльності, то в психічних розладах. Вибачте, непане Семене, але перекладання з хворої голови на здорову нічого не змінить. Усвідомлюючи, що за наклепи можуть притягти до відповідальності, автор одразу залишає за собою право лаятися й брехати: «Я можу собі дозволити емоційні й навіть знущальні вислови, метафори, чорний гумор. Лексикон застосованих мною слів суттєво ширший, аніж у зашореного історика».

Зізнавшись у хамстві, автор свідомо відштовхнув від себе охочих дискутувати, а його писанина вкотре засвідчила цілковиту безвартісність. Можливо, воно й на краще. Але з Вас, н./п. Авербух, дві гривні й сорок копійок. За гумові рукавички. Чек обов’язково пред’явлю. Не хочу, аби в моїй чесності навіть такі як ви сумнівалися.