Юдеї, тримайтеся подалі від влади і грошей!

На початку цього року в Дніпродзержинську Дніпропетровської області відновлено випуск раніше популярної місцевої газети «Дзержинець». За цю нелегку справу взялася Маргарита Закора. Вона як приватний під­при­ємець оформила сві­доцтво і налагодила випуск відродженого видання. Звісно, самотужки таку справу осилити нелегко.

 Знайшла спонсора. Кілька місяців співпраця тривала нормально. З часом спонсор В.Брагінський дедалі дужче почав втручатися у редакційну політику — про того не пиши, того не ображай. Бо то все «любі друзі» спонсора видання. Про кого ж тоді писати і що то буде за видання, коли ні слова правди?! Так подумала редактор і вирішила зробити по-своєму.

Яблуком розбрату став спір за право власності місцевого «Дому меблів». Брагінський підтримував сторону, одним з представників якої є фармацевтична фірма «Норма». Закора всупереч його забороні вирішила оприлюднити на сторінках «Дзержинця» думку опонентів. У газеті за 14 червня цього року було опубліковано звернення про допомогу до Генпрокурора України одного з акціонерів місцевої фірми ЗАТ «Меблі» Аркадія Іващенка. Зокрема там зазначалося таке: «Я не раз звертався в усній та письмовій формі до правоохоронних органів перевірити інформацію, що фармацевтична фірма «Норма», яка украла будівлю «Дім меблів» в ЗАТ «Меблі», торгує сама (через свою мережу аптек на території Дніпродзержинська і Дніпропетровської області) і здійснює поставки (зокрема в Донецький регіон) заборонених препаратів наркотичної дії, таких як «Трамадол» та ін. Керівництво та й працівники не приховують, що їхній бізнес (торгівля забороненими наркотичними препаратами) «кришують» самі правоохоронні органи. Ось тому так зухвало і поводяться керівники фірми «Норма» в Дніпродзержинську. Адже у них такий захист! Місцева влада, правоохоронці, органи правосуддя, прокуратура куплені ними гамузом».

З цієї публікації й розпочалася «друга частина марлезонского балета» у короткій, проте дуже насиченій подіями історії відновленого видання. Недавній друг і помічник «Дзержинця» В. Брагінський перетворився на опонента «Дзержинця». Для початку вже колишній спонсор забрав комп’ютер і цифровий фотоапарат. Мовляв, спробуйте без мене. Проте Маргарита Закора не здалася, самостійно знайшовши можливості для подальшого випуску газети.

Та, як виявилося, це була тільки прелюдія тих подій, що розгорнулися навколо газети та її редактора. Для початку у ніч з 17 на 18 червня вікна квартири Закори обстріляли з потужної пневматичної рушниці. За попередніми висновками експертів, стріляли від дороги з відстані близько ста метрів. Кулі пробили одне з двох подвійних вікон п’ятого поверху і залишилися між рамами. Міліція взяла результати експертизи, попередньо кваліфікувавши це правопорушення як хуліганство. Маргарита Закора наполягала на тому, що цей обстріл пов’язаний з її професійною діяльністю, зокрема зі згаданою публікацією, і зажадала, аби їй надали охорону. Останнє побажання було виконано. Редакторку певний час супроводжували охоронці. Проте після того, як органи правопорядку відмовилися перекваліфіковувати справу з «хуліганства» на перешкоджання журналістській професійній діяльності, Закора відмовилася від охоронців. Мовляв, навіщо від хуліганів охороняти. Яким же було здивування редакторки, коли виявилося, що щезли результати експертизи.

Наступною гучною по­дією навколо «Дзержинця» стали розклеєні по місту листівки порнографічного змісту, непристойні зображення, на яких, мовляв, було зображено Маргариту Закору з редакторкою іншої газети Дніпродзержинська. Цю гидоту було розвішено біля будинку Закори та у людних місцях Дніпродзержинська. «Коли це побачила, мені стало зле, — говорить Маргарита Алмасханівна. — Потім сходила до церкви, помолилася, поставила свічку. Після чого відлягло. Невдовзі дзвонить Брагінський, запитує про самопочуття, цікавиться, чи подаватиму до суду. Наче співчуваючи сказав, що цим брудом обклеєний і центр міста, хоча на той час у центрі цих листівок не було». Цей нюанс, на думку Закори, свідчить про причетність колишнього спонсора до цієї брудної «агітації». Оскільки редакторка вирішила не подавати до суду, то ініціативу перебрали у свої руки опоненти. Жінку звинуватили в тому, що начебто… це вона сама розклеїла ці, м’яко кажучи, образи на свою адресу.

Проте такі «вибрики» тільки надихали «Дзержинець» на нові розвінчування і викривання. Ось, зокрема, у випуску за 5 липня читаємо таке: «Спектор має річпорт, забравши його у покійного Карася, акції ресторану «Європейський». За 65 тисяч гривень Спектор придбав великий «Дім меблів», тоді як його вартість, очевидно, могла становити кілька мільйонів гривень та ін. Усі свої «справи» Спектор робить через суддю Гібалюк. А з «Домом меблів» пов’язані живі люди з сім’ями, дітьми».

Надалі основним засобом боротьби з незручним виданням було обрано старий перевірений метод — судові позови з різних приводів. Їх Маргарита Закора нарахувала вісім­надцять. З-поміж інших звинувачень уже набили оскому закиди щодо антисемітизму. Адже серед звинувачених на сторінках «Дзержинця» у корупції, хабарництві та інших правопорушеннях виявилися й представники «богообраних». Зокрема, згаданий діяч Олександр Спектор, який подав позов на газету. Хоча Закора повсякчас наголошує, що її звинувачення не стосуються всього єврейського народу. «Одразу хочу за­уважити, що я не є антисемітом, але зараз йдеться про ницих представників цієї нації. Як кажуть, у сім’ї не без виродка, — зазначає на початку однієї з розвінчувальних публікацій Маргарита Закора. — Я вам кажу про те тому, що товариші євреї, про яких я писатиму, вже із суддею Гібалюк займаються «беспрєдєлом» і стараються зробити все, щоб газету закрили, аби не розголошувати, як за безцінь вони скуповують приватну і державну власність, як за гроші ухвалюються судові рішення та ін.».

Тож, відчувається, назріває тривала й гучна судова тяганина. Щось схоже вже було рік тому в одній зі шкіл Кіровоградщини. Тоді задля розправи з учителем йому «пришили» «антисемітизм». Громадськість стала на його захист і, зокрема, завдяки зусиллям МАУП, УКП ці наклепницькі звинувачення у судовому порядку було знято.

Тепер професійні «борці з антисемітизмом» знову роздмухують жар за згаданим сценарієм. Допоки тривають судові процеси. Проте вже з усього цього напрошуються логічні висновки. А саме: сіоністам слід уникати всіляких керівних посад, загалом подалі триматися від влади і грошей. Бо ж загальновідомо, наскільки такі сфери громадської діяльності замішані з усіляким брудом, порушеннями, зловживаннями та ін. Власне, від усіляких спокус, пов’язаних з владою та грошима, не застраховані й представники інших національностей у різних країнах світу. Але тільки юдеї сприймають пов’язані з цим докори та звинувачення як образу за національною, расовою та ідеологічною ознаками. Тож аби надалі уникати всіляких звинувачень у «антисемітизмі», юдеї мають подалі триматися від владних кабінетів, спокусливих посад, володінь та нагромадження статків.

Марко ДУКА