НЕ СТАЛЕ, ТОМУ Й ВІЧНЕ

«Ми з великою цікавістю читаємо матеріали під рубрикою «Наука». Наталя Околітенко заповнює «білу пляму», популяризуючи нові відкриття в царині природознавства.

Вона незмінно висловлює оригінальні думки, що особливо цінно. Нехай і далі отак продовжує. Хоча було б непогано розширити тематичні обрії. Бо ми чуємо по телебаченню, що шиїти чубляться із сунітами, а не розімуємо, що вони не поділили, коли і ті, і ті — мусульмани. В Україні стільки церков і сект! От і у нас в одному кінці вулиці во славу Божу танцюють, здається, харизматики, а в іншому — співають крішнаїти. Кому вони поклоняються, в що вірять? Знаючи ерудицію пані Наталі, впевнені, що вона може багато цікавого розповісти про різні релігії», — пише з Кривого Рогу Микола Осадчук від імені групи шанувальників «Персоналу Плюс».

А в іншому листі — з Полтави — нас просять розповісти про екстрасенсів та чаклунів. Дякуємо за увагу до нашої газети! Відгукуючись на побажання, запроваджуємо дві нові рубрики: «Релігії» та «Кут зору», які чергуватимемо з уже звичною для наших читачів рубрикою «Наука».

Індуїсти доводили місіонерів до відчаю. Вони з вдячністю з’їдали свою чашку рису під час братніх трапез, підтакували кожному слову проповідника, погоджувалися ставати християнами і... жили як звикли. Коли їм показували ікону Божої Матері, то вони благоговійно торкалися її чолом, а потім казали:

— Яке чудове зображення Парваті з маленьким Ганешею на руках!

Коли ж їхню увагу звертали на те, що в божественної дитини голова людська, а не слоняча, як у Ганеші, бо то Ісус Христос, відповідали:

— А яке це має значення? Може бути людська, може бути слоняча...

І ось результат: індуїзм — третя за кількістю прихильників релігія світу, саме вона, а не буддизм, є державною, хоча здавалося б, як у наш час можна вірити в багатоголових, багаторуких богів, іноді з тваринними ознаками та дуже неоднозначними діяннями? І хоча ніхто не може до пуття сказати, що це таке — індуїзм, він ус­пішно завойовує світ.

Культура Індії — одна з найстародавніших, проте першою історичною особою її минувшини є Будда зі своїми наближеними. До того навіть спроб фік­сувати якісь факти, події не було. Чому? Відповідь — у давньоіндійських філософських уявленнях про Всесвіт і місце в ньому людини. Згідно з ними, доля окремої особи не важить нічого, смерть від життя особливо не відрізняється, а готовність до змін — ознака доброчесності. Лише той, хто по-справжньому усвідомить це, спроможний через пізнання істини прилучитися до безсмертя, злившись зі світовою душею. Ніщо в світі не має сталих обрисів, тому й вічне. Відтак, ані окрему особистість, ані хоч скільки визначну подію не варто сприймати серйозно.

Археологічні розкопки свідчать: з 2500 до 1700-х років до нашої ери на величезній території в долині Гангу існувала досить розвинена цивілізація. Там розкопано стародавнє місто Мохенджо-Даро (Пагорб Мертвих) з унікальною системою зрошування та осушування полів, що давало змогу за будь-яких погодних умов забезпечувати великі врожаї. Багаті городяни селилися в дво- й триповерхових будинках навколо цитаделі зі спе­ціальними ворітьми, які не пропускали «низько народжених» у «чисті» квартали. Ця кастовість сус­пільства й досі збереглася в Індії.

На території Мохенджо-Даро знайдено культові статуетки Богині-Матері — такі й тепер трапляються в індій­ських селищах, а зображення триликого божества ідентифікується з Шівою. Вже тоді було заборонено їсти м’ясо корів, а війни мали за гріховне діяння — тому й не будували споруд вій­ськового призначення. Близько 1500 року до нашої ери прийшли племена світлошкірих людей, які називали себе аріями, що означало «благородні», й оголосили свою зверх­ність над місцевим населенням. Вони при­несли із собою культ богів, які уособлювали природні стихії: води, вогню, повітря... Найшанованішим був бог грому та битви, ідеал арій­ського воїна Індра. Творення епосу про його подвиги розтяглося на багато віків. Він не тільки хоробро переборює численних своїх ворогів, а й обороняє Сонце від нападу демонів, ви­ліплює Місяць, звільняє річки й потоки: під тиском війська з Індрою на чолі динамічні космічні сили перемагають хаос. З тих часів лишилася «Рігведа» — пам’ятка взаємодії двох культур — місцевої й арійської, що стала грандіозним фундаментом, на якому сформувався ін­дуїзм не просто як релігійна доктрина, а й як стиль життя. З плином часу в епос вплітаються нові дійові особи, сюжетні колізії ускладнюються: формуються Упанішади, де найбільшу популярність здобувають «Махабхарата» й «Рамаяна» — оповіді про боротьбу світлих героїв із ворожими силами. Деякі сторінки «Махабхарати» просто-таки вражають. Так, там детально змальовано дію «небесної зброї», такої страшної, що боги благають головного героя — Арджнуну — зупинити її. А той відповідає, що це неможливо, бо ж вона «зародки всередині жінок вразила». От і думай, чи не є це «спогадом про минуле» — вибухом ядерної зброї, що знищила цивілізацію...

 Територією стародавньої Індії прокотилося багато чужорідних культів, та вони мало позначилися на світогляді населення.

Індуїзм виявився непереможним завдяки своїй дивовижній пластичності, готовності без агресії прийняти до свого пантеону все, що траплялося на сповненому трагічних помилок і безглуздих взаємопоборювань загальнолюдському шляху. Христос, Магомет? Чудово! Це — іпостасі Крішни. У світі, де ніщо не є винятковим, де ніхто не може сказати, існує він чи тільки сниться якомусь із божеств, водночас своїм життям творячи сон для когось іншого. Статися може все, бо не стається нічого. Відтак чому б над цим ілюзорним світом не верховодити кільком тисячам божественних, напівбожественних і демонічних сутностей, які постійно підмінюють і дублюють одне одного?

Найголовніші в цьому пантеоні — троє (трисутра): Брахма, Вішну й Шіва.

Перший народився із золотого яйця, що плавало в первісних водах Всесвіту, силою своєї думки розділив те яйце на дві половинки, з однієї сотворив Землю, а з другої — Небо з повітряним простором поміж ними. Далі з’явилося п’ять елементів (вода, земля, повітря, вогонь, ефір) і рівнозначна їм сила — думка; за думкою (згадаймо: «спочатку було Слово») — боги, зірки, час, рівнини, річки, аж потім — люди та їхні пристрасті: гнів, радість, муки, сумління... Розділившись на дві частини — чоловічу й жіночу, Брахма продовжив свої труди, давши життя птахам, тваринам, рослинам, демонам... Народив багато дітей, але радості не зазнав, тому й створив для себе подругу — Парваті. Вона була така чарівна, що в нього, аби більше споглядати її, з’явилося чотири обличчя, й навіть п’яте, коли Парваті піднялася на Небо. Живе Брахма на вершині гори й пересувається верхи на лебеді. У пізніших релігійних уявленнях цей бог відходить на задній план і сприймається як уособлення світової душі, з якою має з’єднатися кожен, хто полишає цей світ.

Брахма — творець, а Вішну береже світ. Відпущений йому час розділяється на періоди — чотири юги. У першій — людей наділено різними чеснотами, живуть вони згідно із законом, поклоняючись єдиному божеству. У другій — з’являються гріхи, однак ще всі ревно дотримуються релігійних ритуалів.. У третій — зло починає долати добро, а людей мордують недуги. У четвертій — каліюга — початок кінця: люди знищують одне одного, правителі грабують народ, праведники бідують, зате процвітають злочинці, людськими стосунками керують злість та жадібність. Вішну як може опирається своєю енергією хаосу, та коли світ стає не вартим божественних зусиль, він проковтує його і засинає, лежачи на змії Шеші, що плаває в світовому океані. Прокинувшись та відчувши в собі творчі сили, Вішну вирощує зі свого тіла лотос, а з нього виникає новий Брахма — безпосередній творець того, що має з’явитися на світ. І так — до нескінченності...

Найскладніший за суттю своєю Шіва: в шкурі тигра, зі змією на шиї замість намиста він разом зі своєю дружиною Деві на тілі переможеного демона виконує танок, регулюючи ним космічний лад. Коли надходить кінець світу, він стає руйнівником: тому його почт — злі духи та перевертні, які живляться люд­ським м’ясом.

Посеред ло­ба Шіви — третє око, воно з’явилося після того, як дружина Парваті зненацька затулила своїми руками очі могутнього чоловіка. Полум’ям цього ока Шіва спалив бога любові Каму за те, що той спробував відволікти його від аскетичних подвигів. Від дружини, в якої багато імен і суперечливих іпостасей (Деві, Парваті, Дурга, Калі, Ума), Шіва мав двох синів, зокрема бога війни Сканду і слоноподібного Ганешу. Імена ж самого Шіви перелічити важко.

З дружиною Шіви Дургою — десятирукою воїтелькою, яка втілює руй­нівні сили природи, часом ототожнюється Майя: обман, ілюзія. Це може бути чудова метаморфоза, яка стосується сюжетів з божественного життя, або ж магічна підміна — коли йде­ться про людей. Покривало Майї засліплює, змушуючи людину гнатися за насолодами та почестями, хоча насправді все те не більш як омана.

Окрім трисутри, велике місце в божественному пантеоні займає Крішна — бог, природа якого люд­ським нормам не підкоряється. Він кольором нагадує дощову хмару, яка несе звільнення від спеки, уособлює добрі сили природи, любить пасти овечок і грати на сопілці, зачаровуючи всіх, хто чує цю музику. Нестримний потяг пастухів і пастушок до юного Крішни символізує прагнення людини якомога швидше злитися з божественним. Однак бог недосяжний, його юність минає: покинувши своїх шанувальників, Крішна бореться з тираном Кансу, перетворюється на воїна й політика, лишає по собі численне потомство від тисяч дружин, аж доки не гине від стріли мисливця, який приймає його за оленя. Попри всі подвиги, є щось недобре в цьому образі, бо в буддистській міфології Крішна — головний ворог Будди — поводир чорних демонів.

Великого значення в індуїзмі надають культу Великої Богині-матері, в ролі якої виступають дружини різних верховних божеств. Вона ховає свій лик від людини, а з нею — й великі таємниці буття.

Індуїзм має храми, складну систему ритуалів, у центрі духовної діяльності — пуджа: пошановування бога у вигляді статуетки, ікони чи символу. Але церкви як об’єднання єдиновірців не існує: кожна сім’я, селище, громада, край мають свої ритуали. Через право належності до вищої касти («двічі народжених») обов’язки жерців виконують брахмани, які зазвичай одружуються, працюють та й просто ведуть нормальний спосіб життя. Не існує ані церковної ієрархії, ані з’їздів прибічників культу — соборів. Великого значення надають інституту вчителів — гуру, яких особливо вшановують. Титулу «шрі» — святий — може удостоїтися не лише відомий своїми подвигами аскет, а й, наприклад, поет, який зажив великої популярності.

Єресі, як відхилення від якихось ортодоксальних канонів, неможливі через відсутність таких канонів: дотримуйся ритуальних та етичних норм, освячених стародавніми міфами й підтверджених авторитетними текстами, — та й годі. Вибирай сам, яким богам молитися і як їх уявляти.

Індуїзм — не просто релігія, а сукупність правових, етичних, світоглядних, міфологічних та філософ­ських уявлень. Ніхто не може сказати, який зміст цього поняття — стільки за ним суперечливого та невизначеного. Але факт залишається фактом: культ тварин, дерев, священних річок, ритуальні жертво­приношення та омовіння, народившись багато тисячоліть тому, дійшли до нас майже незмінними. Інду­їзм відіграв велику роль під час боротьби за незалежність Індії.

Попри свою химерність індуїзм живе й перемагає, бо орієнтується не на те, що роз’єднує людей, а на те, що їх єднає.

Наталя ОКОЛІТЕНКО