ЧОМУ ВИБРАЛИ НІКОЛАЄНКА ДЛЯ НАПАДУ НА МАУП?

Вибір Ніколаєнка для замовлення негараздів для МАУП американсько-ізраїльським та місцевим хабадсько-сіоністським лобі не був випадковим.

Саме з огляду на його розумові здібності та соці­альну поведінку, які щодня демонструються з численних телеекранів. Психологи давно помітили, що в публічну політику йдуть особи з тією чи ін­шою формою акцентуації характеру. Акцентуація — це певна межа між психічним здоров’ям та його патологією, яка має тенденцію зсуву до патології, тобто психопатії. Патологія характеру (психопатія) визначається практично незворотним виявленням властивостей, які виразно перешкоджають адекват­ній адаптації особи, яка страждає від психопатії, в соціальному середовищі. Серед чинників акцентуації характеру та психології важливу роль відіграють особливості сімейного життя, соціального оточення, професійної діяльності та здоров’я, передусім — морального. А яке моральне здоров’я може бути у Ніколаєнка, якщо Рахункова палата України звинувачує його у систематичному, неправомірному, нецільовому й неефективному використанні коштів майже на 600 000 000 гривень?! Звісно, Ніколаєнко не самотужки шкодив державі, а зі своїм оточенням. Тобто чинники психопатії, за наведеним класичним визначенням, цілком позитивні. Позитивні для психопатії.

«Застряглий» тип

Поведінка та численні публічні виступи Нікола­єнка вказують на їхню подібність до типу акцентуації, яку психологи та психіатри називають «за­стряглим» або параноїдальним типом. Для цього типу акцентуації характерні підвищена підо­зрілість і хвороблива вразливість, стійкість негативних афек­тів, прагнення до домінування, неприйняття думки інших, загострене честолюбство і, як наслідок, висока кон­фліктність. Ці негативні психологічні явища на фізіологічному рівні поєднуються з тривалими запорами, оскільки «застряглий тип» не здатний щось із себе відпускати, звідси й така висока стій­кість негативних афек­тів. Ось як характеризують параноїдальний тип сучасні психологи: «Такій особистості властиві підозрі­лість, недовіра, надчутливість до прихованих погроз і мотивів, часто непередбачуваність, постійна жага влади, контролю над іншими людьми. Політик парноїдального стилю не визнає іншої точки зору, крім особистої, відкидає будь-яку інформацію, що не підтверджує його теорії, установки і переконання, а всіх людей поділяє на «своїх» і «чужих». Як управлінець, він створює напруження серед підлеглих, маніпулюючи ними відповідно до своїх інтересів. Такий стиль часто супроводжується прагненням придушити іншого політика, свого колегу або підлеглого» (див.: Е.Кобменская, Е.Лабковская. Диагноз: деетель // АиФ. — 1993. — № 50).

Ця характеристика, як на мене, просто списана з Ніколаєнка. Справа в тому, що керівництво МАУП вже давно і наполегливо намагається владнати штучно створений сіоністами кон­флікт з керівництвом Міносвіти. Ніколаєнко цього не хоче, не зважаючи на те, що з ним останнім часом розмовляло багато відомих у країні людей, які не поділяють дестабілізаційних дій Ніколаєнка. Понад те, Ніколаєнко поводиться як дрібний та підступний брехун. Наприклад, зранку, в день проведення ДАК зі знищення МАУП, Ніколаєнко у телефонній розмові вдавано щиро обіцяє своєму давньому знайомому, народному депутату, що жодних негативних рішень щодо МАУП не буде прийнято, а ДАК він, мовляв, проводить лише для проформи. Менш як за годину Ніколаєнко робить зовсім протилежне, перетворюючи засідання ДАК на судилище над МАУП у дусі компартійних збіговиськ, які він так полюбляє.

Не тільки брехун, а й матюкальник!

Інший народний депутат, який вирішив поспілкуватися з Ніколаєнком щодо ситуації навколо МАУП, був вражений відбірним матом міністра освіти протягом багатьох хвилин. Після чого цей народний депутат зрозумів, що такий зухвалий матерщинник просто не може бути освітянином. Схожий шок був і в редакції однієї з київських газет, яка надрукувала статтю про Ніколаєнка, де назвала його «міністром руйнації освіти». Нікола­єнко, розповідають, особисто зателефонував у ту нещасну редакцію з відповідними виразами та погрозами. З наведених прикладів зрозуміло, що поведінка Ніколаєнка є, м’яко кажучи, неадекватною йо­го посаді та освітянській діяльності загалом. Так поводяться лише люмпенізовані та маргінальні елементи, які перебувають поза межами публічного життя.

Загальновідомим є і хворобливе ставлення Ніколаєнка до будь-якої критики його особи або його дій. Наприклад, його неправомірні рішення щодо МАУП привернули увагу Національної служби посередництва та примирення (НСПП) — державного органу, рекомендації та висновки якого є обов’язковими для всіх інших державних органів в царині трудових спорів. НСПП виніс рішення на користь МАУП, але Ніколаєнко та його підлеглі зухвало їх ігнорують. Понад те, головною вимогою представників Міносвіти Степка, Бурлакова та Шинкарука було припинення оприлюднення матеріалів у виданнях МАУП на адресу Міносвіти. Тобто чиновники від освіти так знахабніли в своїй безкарності, що відкрито вимагають обмеження свободи слова, гарантованої Конституцією України та відповідною Декларацією ООН. Очевидно, певна «застряглість» Ніколаєнка поширюється і на його підлеглих.

До речі, багато підлеглих Ніколаєнка теж помічають неадекватність свого люмпенізованого керівника. Наприклад, напередодні Дня Конституції України цей горе-міністр зібрав, як розповідають, всіх своїх міністерських підлеглих і понад годину самозакохано розповідав їм про свій, особистий, внесок у прийняття Конституції. Таку маніакальність власної величі не могли не помітити люди з вищою освітою та науковим ступенем, які не вживають нецензурних слів, намагаються не брехати, не розбазарювати держбюджет та не прагнуть вдавати із себе маргінальних «шоу-менів».

Ще однією характерною особливістю поведінки випадкового міністра Ніколаєнка є його схиль­ність до доносів у правоохоронні органи на своїх опонентів. Наприклад, на мою статтю «Сіоно-соціалістична контрреволюція в Україні та її наслідки в освіті», де йшлося про єврейсько-більшовицький режим та його сучасних апологетів на кшталт перефарбованих соціалістів, Ніколаєнко написав донос у Генпрокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу (увага!) «за розпалювання міжнаціональної ворожнечі». Тобто Ніколаєнко зізнався, що він не українець, а оприлюднення злочинів єврейсько-більшовицького режиму сприйняв як особисту образу за національною ознакою? Мабуть, що так.

Співробітники Генпрокуратури та МВС розповідали, що Ніколаєнко міг годинами ходити всіма кабінетами, в кожному з яких наполягав на порушенні кримінальних справ проти керівників МАУП. І для цього вигадував будь-які підстави. Наприклад, в одному з доносів, до яких він долучив і своїх заступників Б.Жебровського та Степка, стверджувалося, що на території МАУП діє — уявіть собі! — нелегальне казино. Прикметно, що ці походеньки міністра високими і не дуже кабінетами правоохоронців відбувалися у робочий час, який оплачує Ніколаєнку наша держава з коштів платників податків, серед яких одним з найбільших є саме МАУП.

Інший приклад: наслав Ніколаєнко на МАУП комісію з перевіркою. Працювала та комісія протягом двох тижнів, так і не спромігшись скласти довідку, яка, очевидно, задовольнила б Ніколаєнка. Тоді він направляє ще одну комісію з 20 (!) перевіряльників, яка також протягом двох тижнів шукала щонайменші порушення. По закінченні голова цієї комісії заявив ректору МАУП у присутності першого проректора: мовляв, я кращого закладу освіти в Україні не бачив, але оскільки я державний службовець, то вимушений виконувати вказівки керівництва. І виконав. Висновки зробили негативні, хоча вони і не випливали зі змісту довід­ки. Шкода, що в нашій державі такі державні службовці разом з міністром освіти!

Наостанок ще один характерний приклад: Ніколаєнко таємно виводить зі складу ДАК ректора МАУП М.Головатого, та призначає замість нього керівника і власника іншого недержавного закладу П.Таланчука. Того самого, в університеті якого «Україна» діє 320(!) філій без відповідних ліцензій, де починають навчати «студентів» ще з 10(!) класу середньої школи. І це не корупція?

* * *

Перебування Ніколаєнка на посаді міністра освіти і науки України — це ганьба для всієї української інтелігенції, це обмеження перспектив для української молоді, це неприпустиме явище для державної влади. Нікола­єнко має бути відправлений у відставку. Він мусить відповісти за все ним скоєне. Йому треба бути на тому місці, яке відповідає його особистим здібностям та вадам. І він там обов’язково опиниться!

Георгій ЩОКІН,
голова Наглядової ради МАУП