Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗМОВА ЛЕГІОНЕРІВ

Упродовж останніх століть сучасної історії конспірологічні мотиви в історіографії, культурографії, політиці відіграють значну роль, а в деяких випадках навіть стають дуже вагомим аргументом, який змушує уважно дослідити «феномен змови».

Її класична модель має такий вигляд: у центрі змови — люди з прихованими намірами, ці наміри дефектні в своїй основі, мета змови — створення «антиреальності», яка відповідає «антинормальності» самих змовників, негативна мета змови — знищення природного, нормального порядку речей, тобто підкорення нормальної реальності. Так визначають науковці.

Спеціальні проекти, фінансовані американським Центральним розвідувальним управління (СІА), протягом тривалого часу по закінченні Другої світової війни були спрямовані на вивчення за допомогою психоаналізу різних прихованих психологічних комплексів. У результаті було знайдено ключ до пізнання соціальних загадок і парадоксів. А саме: коли так звані легіонери (змовники) становлять в країні одну третю — чекай біди. Також було доведено, що саме легіонери за умови досягнення цієї критичної маси стають правлячою партією у будь-якій державі незалежно від назви партії, від того, єдина вона чи розбивається на кілька, ворогують ті партії між собою чи дружать.

Хто ж такі легіонери? «Ісус запитав: «Як твоє ім’я?» Він сказав: «Легіон». Бо багато бісів увійшло до нього» (Лука. 8:30). Легіонізацію раніше називали справою рук диявола, а тепер — виродженням або дегенерацією. Це коли системою цінностей слугує прагнення в усьому зна­йти власну вигоду за рахунок інших, тобто коли домінує споживацько-гедо­ністична свідомість, яка цькує альтруїстичну, аскетичну, жертовну свідомість. Спостерігається тенденція персоніфікації цих типів свідомості етнічними групами. Споживацько-гедоністична свідомість, як свідчать дослідження, найбільш характерна для єврейського етносу. З позиції дослідження моделі змови саме споживацько-гедоністична свідомість становить ту дефектив­ність, навколо якої вибудовується анти­реаль­ність за стратегією керованого хаосу. Це ліберальна репресія, ідеологічна за формою. І геноцидна стосовно інших народів за своїм змістом.

Саме на євреїв та поріднених з ними робить свою ставку зловісна секта Хабад. Наприклад, понад 70% керівників Сполучених Штатів Америки становлять євреї, якими, безперечно, керує Хабад. І ми чітко бачимо, як їхнє сприйняття реальності відбивається на світових процесах.

Не обминув керований хаос і Україну загалом та її збройні сили зокрема. Про це свідчать і зв’язки військово-політичного керівництва нашої держави з єврейством, Ізраїлем та Сполученими Штатами Америки. Контакти саме з цими країнами, а не з якимись іншими, дали змогу чиновникам в Україні зробити тут неабиякий кар’єр­ний злет.

Першим військовим аташе до США прибув Ігор Смєшко — єврей по матері, одружений на єврейці. Яким чином упав на нього цей вибір?

Смєшко мав тісний контакт з таким собі Юрі­єм Прокоф’євим. 2003 року останнього було зві­льнено з посади в РНБО, а на початку 90-х він був співробітником Головного управління розвідки Мі­ністерства оборони України. Ще в Україні він познайомився з Семеном Фрадіним, ізраїльським бізнесменом українського походження. Фрадін познайомив Прокоф’єва з кількома впливовими ізра­їльськими бізнесменами. Одним з них був Тухман. Свого часу всі ці євреї разом намагалися отримати контракт на виготовлення нових українських паспортів. Контракт під номером 10/82 оцінювався у 17 млрд дол. США. Кажуть, саме завдяки контактам з Фрадіним і Тухманом Прокоф’єва 1995 року було призначено на посаду вій­ськового аташе в Ізраїлі. Є дані, що діяльність Прокоф’єва там почалася з боргової розписки. Він позичив гроші у громадянина Ізраїлю, який виявився, кажуть, співробітником вій­ськової розвідки. За боргову розписку, напевно,  довелося розрахуватися… Саме з подачі Прокоф’єва і потрапив потім Смєшко в посольство.

… У лютому 2002 року Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу проти найближчих людей Смєшка — Прокоф’єва, Сарнацького і Галаки за контрабанду і завезення в Україну короткоствольної зброї. У справі фігурували факти підроблення документів, факти, що підривали репутацію України як держави. Люди, які представляли Україну на міжнародній арені, за­для власного збагачення контрабандою вивозили з країн перебування зброю. З Ізраїлю — пістолети сис­тем «Еріхо», зі США — «Кольти», «Сміт-Весони» та ін. Цю зброю передавали «потрібним» людям. Для легалізації зброї посвідчення штампував Прокоф’єв. Смєшко, зрозумівши, що можуть прихопити не лише його соратників, а і його самого, звернувся за допомогою безпосередньо до тодішнього керівника Президент­ської Адміністрації Віктора Медведчука (стверджують, полковника КГБ — так, ще радянського КГБ), який для стабільної ділової та бізнесової кар’єри одружився на молодій єврейці Оксані Марченко. Справу закрили у грудні 2002 року.

Працівникам СБУ вдалося домогтися звільнення Смєшка і Прокоф’єва зі своїх посад. Прокоф’єв працював тоді в РНБО. Але пізніше, після багатоходових інтриг, Медведчуку вдалося поставити Смєшка на пост голови СБУ. На цій посаді Смєшко почав ціле­спрямовану роботу з її знищення. Одним з кроків на цьому шляху стало виокремлення з її складу Служби зовнішньої роз­від­ки. Разом з СЗР було відокремлено і кілька технічних служб, які внаслідок того поділу й досі важко використовувати — і в СБУ, і в СЗР. Під час виокремлення СЗР відбувся продаж бази в Балаклавській бухті. Гроші ж від оборудки зникли. Наступним кроком з розвалу СБУ мало стати знищення військової контррозвідки і передача її в Міністерство оборони. У цьому разі військова контррозвідка перетворилася б на малоефективну військову поліцію. Планував Смєшко «реорганізувати» і під­розділ боротьби з корупцією.

За Смєшка та його заступника Сацюка продано силу-силенну приміщень СБУ. Ще одна оборудка стосується закупівлі м’яса в Молдові та виготовлення тушонки для розвідників. Ціна такої тушонки виявилася вдвічі вищою за магазинну. Але військовиків змусили її купувати. Завод, який виготовив цю тушонку, належить сестрі по матері Смєшка — єврейці Інесі Щупаків­ській.

Смєшко причетний до створення численних біз­нес-структур, якими володіє «сім’я», передусім його сестра Інеса Щупа­ків­ська, її співмешканець, фірми «Біз­нес Консалтинг Центр», засновниками якої є дружина Смєшка Юлія Михайлівна, дружина його колишнього першого заступника Сацюка Світлана Григорівна та молодший син Галаки — Сергій Олександрович (по матері — єврей). Схема отримання великих сум грошей проста: керівництво СБУ лобіює перед Київ­ською держадміністрацією питання надання земельних ділянок і, щоб «вороги не здогадалися», передає їх не відомству на Володимирській, а сімей­ній фірмі. Так було отримано під забудову ділянку в Голосієві. Якщо порахувати, що вар­тість ділянки сягає кількох мільйонів доларів, а таких «спецоперацій» було бли­зько десяти, то розмір чистого доходу може бути просто астрономічний.

Тепер щодо Галаки. Олександр Галака — друг Смєшка ще з курсантських років. На початку 90-х він був першим секретарем неприродного для МЗС Управління з контролю над армією та роззброєнням. Шукати початок незвичайної конверсії в Україні треба саме там. Незвичайність її в тому, що ліквідовують не надлишок застарілого озброєння та боєприпасів, а найкращі зразки військової техніки, найкращі військові навчальні заклади. Через безглузді кадрові перестановки з армії йдуть найкращі професіонали. І все це супроводжується ін­фор­маційними атаками на військовослужбовців, у су­спільстві цілеспрямовано формується негативне ста­влення до людей у погонах, активно пропагується теза надмірно чисельної армії: ніхто не збирається нападати на Україну — то й нема чого годувати «дармоїдів».

Очолював відділ Управління контролю над армією та роззброєнням Міністерства збройних справ Костянтин Грищенко — єврей по матері. Він провів майже половину свого життя за кордоном: Бельгія, Ні­дерланди, Люксембург, Франція, Канада, США, працював у Секретаріаті ООН, обожнює американських мормонів. Грищенко активно пропагував вступ до НАТО, але після звільнення з посади міністра закордонних справ різко змінив тактику і став, заперечуючи вступ до НАТО, пропагувати Євразійський союз — новий проект Хабаду.

Та повернімося до Галаки. У середині 90-х років він проходить спеці­альну підготовку у вій­ськових закладах Італії та Нідерландів, співпрацює з НАТО за програмою «Пар­тнерство заради миру», після чого від’їжджає до Сполучених Штатів Америки, де працює в українському посольстві. Разом з ним і його дружина Тетяна Михайлівна (єврейка за походженням, донька високопосадового кадебіста). 1998 року подружжя повертається в Україну. Їхній старший син Андрій теж працює в Міністерстві закордонних справ, зараз перебуває в Посольстві України у Франції. Можливість вільного виїзду за кордон у службових справах дружини і сина дають Галаці можливість підтримувати зв’язок зі своїми американськими друзями.

Упродовж 1998—2000 рр. Галака очолює одне з управлінь Головного упра­в­ління розвідки. Начальником ГУР в цей час є Смєшко. За повідомленнями ЗМІ, в цей час Смє­шка і Галаку підозрюють у причетності до контрабанди зброї. Нібито саме за це 2000 року їх звільняють з посад.

Щоб прибрати свого «кривдника» Радченка, тоді голову СБУ, і повернутися на полишені посади, Смє­шко і Галака організовують скандал навколо нелегального продажу зброї Іраку 2001—2002 рр. («кольчужна справа»). У цій схемі був задіяний і Посол України у США Костянтин Грищенко, який доносив у потрібному світлі події до чільників США. Гасять скандал самі організатори. За це 2003 року вони за під­тримки Медведчука отримують по посаді: Галака стає начальником Головного управління розвідки МОУ, а Смєшко — головою СБУ. Усе це робилося задля власних інтересів, на шкоду міжнародному імі­джу України.

Галака мав стосунки і з президентом Hares Group Holding GMBH Юсефом Харесом, причетним до виробництва зброї, який тривалий час був радником Президента України Ющенка. Харес був єдиним, хто супроводжував Ющенка на Світовий економічний форум у Давосі в січні 2005 року. Є інформація, що Юсеф Харес тривалий час допомагав президентській родині, зокрема брав участь у проектах під патронатом Катерини Ющенко. Він має стійкі бізнес-зв’язки з Григорієм Суркісом.

Смєшко і Галака теж підтримують активні стосунки з групою Медведчук — Суркіси, перспективою якої є збереження через засилання козачків до оточення Ющенка вирішального впливу на СБУ. Це дасть їм можливість пережити без значних бізнес-втрат тяжкі часи й зробити політичний і фінансовий реванш. Наприклад, Олександра Скіпальського, який був начальником ГУР ще до Смєшка, а в період «помаранчевих» подій очолював Службу безпеки Ющенка, Смєшко використовує для підтримки зв’язку з «Нашою Україною». Зараз Смєшко обіймає посаду радника голови СБУ.

Керівник військової розвідки Олександр Галака підозрюється не лише в корупційних діях, а і в незаконному використанні службової посади з політичною метою. Звернімося до газети «Сегодня», №264 (2206) за 19.11.05. У статті «Александр Галака: «Начальник Генштаба дважды пожелал, чтобы нам Бог помог». Шеф Главного управления разведки Минобороны — о том, кто был в кабинете вечером 28 ноября 2004-го, чем они там занимались и как управляли процессом». У статті чітко розписано, як «острів», так називають ГУР МОУ, став штабом для організаторів «помаранчевих» заворушень. На знімку, на всю нижню частину сторінки, відзнятому в приймальні начальника ГУР МОУ О.Галаки, — штабісти. Підпис такий: «Все участники событий 28 ноября месяц спустя. Справа налево — Сергей Нечипоренко, Виталий Романенко, Роман Зварич, Александр Турчинов, Николай Петрук, Александр Зинченко, Евгений Добряк, Александр Кихтенко, Юлия Тимошенко, Александр Галака, Валерий Кондратюк, Алексей Ивченко, Михаил Лысенко, Николай Мельник, Игорь Дрижчаный, Александр Таранюк». Більшість із зазначених осіб пройшли підготовку в навчальних закладах країн НАТО, тому цілком ймовір­ними є їхні безпосеред­ні контакти з Хабадом. Існує інформація, що під час «помаранчевих» подій сам Галака узгоджував по телефону усі дії з американським посольством.

Окремо слід зупинитися на центральних фігурах, зображених на знімку: Галака і Тимошенко. Вони стоять обійнявшись. Він її підтримує в усьому. Ретельний аналіз публікацій наприкінці 2005-го — початку 2006 р. свідчить: для проведення парламентської передвиборної кампа­нії Тимошенко Галака задля неї організував — як знавець в організації скандалів — через військових аташе в Росії та інших країнах інформаційні течії з питання газового конфлікту між Росією та Україною. Іншої виграшної теми у Тимошенко просто не було.

Перші публікації про Смєшка і Галаку як активних організаторів «помаранчевих» подій, які так підтримали Сполучені Шта­­­ти, з’явилася в американських медіа у лютому 2005 р. Таке враження, що тісне переплетіння східних і західних напрямів роботи Смєшка і Галаки має за мету розхитати і Україну, і Росію, щоб підготувати підгрунтя для побудови нового геополітичного утворення, вигідного Сполученим Штатам Америки та Ізраїлю.

Упродовж усього часу перебування Галаки на посаді начальника ГУР МОУ спостерігається за­планований занепад розвідувальної структури. Професіонали не витримали такого ставлення керівництва до забезпечення обороноздатності держави, залишили ГУР. Їхні місця зайняли діти та близькі родичі чиновників — і в погонах, і без них, які не встигли пройти навчання за кордоном. Обій­няти будь-яку керівну посаду в ГУР можна лише з закордонною освітою.

Під час керівництва Галаки різко збільшилась кількість маргінальних угруповань у ГУР, між якими триває справжня штабна війна. Структура розкладається зсередини, йде штучно створений занепад. На такий перебіг речей Галака як керівник не реагує, всі його виступи у засобах масової інформації переповнені фразами про правильний розвиток розвідки. Але окремі факти, опубліковані в ЗМІ, свідчать, що ГУР як структура Збройних Сил України може взагалі припинити своє існування через «відсутність потреби» в ній. Ліквідувати ГУР можуть і природним шляхом, обґрунтувавши це необ­хідністю, скажімо, звільнити територію для будівництва мосту через Дні­про.

Результати проведеного аналізу свідчать, що перебування Галаки на посаді начальника Головного управління розвідки вигідне для сил, що прагнуть розвалу Збройних Сил України. Під час урядових «розбірок» Галаку звільнили з посади у травні 2005 р. Повернувся Галака на свою посаду у серпні 2005 р. завдяки дзвінку з Брюсселю, куди терміново літав в останні дні свого перебування на посаді.

Тепер розглянемо зв’я­зки Олександра Турчинова, який теж зображений на знімку і після «помаранчевих» подій став головою СБУ. Є свідчення, що єврей Олександр Валентинович Турчинов спів­працював з КДБ. Ще під час навчання на технологічному факультеті Дні­пропетровського металургійного інституту. Пі­зніше, очоливши СБУ, він свої опуси і всі матеріали про себе намагався знищити, але працівникам вдалося відстояти картотеку. Турчинов крім політичної проводить активну релігійну роботу та має чималий власний бізнес.

Секта, в якій Турчинов є пастором, «Движение Веры» сягає корінням у Сполучені Штати Америки і є деструктивним культом псевдохристиянської спрямованості з окультним спрямуванням. Ця секта внесена як тоталітарна до списку, який складено Міжнародною науково-практичною конференцією «Тоталітарні секти — загроза релігійного екстремізму». Секта «Движение Веры» в Україні характеризується своїм втручанням у політичне життя країни. Зокрема одна з її гілок у 1998 році публічно «помазала» на президентство П.Лазаренка. Найвпливовіший сектант «Посол Божий» Сандей Аделаджа під час брифінгу під егідою організації «Генерали ходатаї» у Вашингтоні, на якому були присутні конгресмени, представники армійської розвідки, службовці Пентагону від імені народів України і Росії «благословив» США на війну з Іраком: «Від імені України і Росії дякуємо і підтримуємо вас за ваше рішення. Нехай Президент Буш не звертає увагу на світову громадську думку і приймає Боже рішення. Америка — це зброя суду в руках Божих. Ось ми, християни їх націй, кажемо: Йдіть на війну. Ми благословляємо Вас». Сандей Аделаджа активно втручався у вибори мера Києва, підтримуючи Черновецького. Під час «помаранчевої» революції першими на Майдані Незалежності почали виступати саме прихожани Сандея, які організовано прибули з усіх регіонів України, де поширена ця секта. Секта дозволяє проповідувати і жінкам, тому її пастором є, стверджують, Юлія Тимошенко, яка, як повідомляли ЗМІ, теж має єврейське походження.

Секта Турчинова заманює у свої ряди молодих людей тим, що видає призовникам папірець, де сказано: такий-то є служителем нашої церкви, просимо звільнити його від служби в армії. Після цього весь цей час молодий закабалений сектант щомісячно платить «десятину» та так звані «добровільні пожертви» після кожної недільної проповіді.

Олександр Турчинов контролює через близьку йому людину Сергія Лилика фірму «Гарант-Центр», де фігурує дружина екс-керівника ГУР МОУ Олена Скіпальська. Також Турчинов є одним із засновників ЗАТ «Інформаційні технології ХХІ» (ЄДРПОУ 24935698), інвестором дніпропетровського ТОВ «Фармакор» (директор цієї фірми — єврей Олександр Тимошенко). З бізнесом Юлії Тимошенко Турчинов пов’язаний через фірму «Сиаль», яка пов’язує їх обох з офшорними структурами Somolli Enter­prises Limited, Valderosa Limited, Semeli Com­mercial Ltd. Турчинов контролює і українське агентство «УНІАН».

Близьким приятелем Турчинова є нинішній міністр оборони України. Анатолій Гриценко (по лінії матері єврей) свою військову кар’єру закінчував навчанням у 1993 році в Інституті іноземних мов Міністерства оборони США, а в наступному — на оперативно-стратегічному факультеті Університету військово-повітряних сил США. Після повернення почав працювати, вже цивільним, аналітиком у центрі Разумкова, який щедро фінансується через систему грантів іноземними інвесторами, серед яких лідирують США.

З моменту приходу Гриценка на посаду міністра оборони у засобах масової інформації не раз порушувалося питання про необґрунтованість рішень, які він приймає, та ту шкоду, яку ці рішення завдають боєготовності Збройних Сил України і моральному клімату в середовищі військовослужбовців їх сімей.

Своїм наказом Гриценко скоротив термін навчання офіцерів-слухачів, які навчаються в Україні, з 3—4 років до року. Як наслідок такого підходу потенціал Національної академії оборони України значно слабне, тотально скорочується професорсько-викладацький склад.

За експертними оцінками, той потенціал армії і флоту, який передбачається залишити відповідно до Державної програми розвитку Збройних сил України на 2006—2011 роки, не дозволить державі надійно забезпечити власну безпеку і територіальну цілісність, тобто Збройні Сили України не зможуть виконати свій конституційний обов’язок.

Серед помічників і консультантів міністра оборони України домінують громадяни інших держав. Після такого консультування Гриценко публічно заявив, що немає необхідності витрачати гроші на бойову підготовку військ, оскільки «…зараз не існує зовнішньої загрози для України».

Міністр оборони наголошував необхідність позбавити Міністерство оборони начебто невластивих йому функцій, а саме: утилізації озброєння і воєнної техніки (на думку міністра, це справа промислових підприємств), господарських функцій (зараз у сфері Міноборони — сотні під­приємств: радгоспи, будівельні організації тощо), організаційного забезпечення виплати пен­сій військовим пенсіонерам. Гриценко дав розпорядження, яке озвучив на черговій прес-конференції, щодо організації розпродажу майна Збройних Сил України через Інтернет. Йдеться не ли­ше про чоботи й шинелі, а й про об’єкти стратегічного призначення.

В Міноборони процвітає корупція. 10 листопада 2005 роки працівники Генпрокуратури і Управління боротьби з організованою злочинністю у Києві під час отримання хабара у розмірі понад 500 тис. доларів за­тримали начальника управління капітального будівництва Міноборони Олександра Волошина.

Повторне призначення на пост міністра оборони Гриценко отримав завдяки наполегливій пораді Президенту посла США Джона Хербста.

Заяву Гриценка щодо вступу України в НАТО, ігноруючи факт перебування на території країни Чорноморського флоту Росії, завідувач відділом України Інституту країн СНД К.Фролов прокоментував так: «…якщо Україна вступить в НАТО, то поряд з нашою (російською) базою в Севастополі з’явиться турецька військова база. Саме Туреччина найбільш зацікавлена в зміцненні своїх позицій у Криму». На думку експертів, американці, які заявлять, що продовжуватимуть підтримку демократії в Україні, прагнуть повністю нейтралізувати Чорноморський флот для проникнення в Азово-Чорноморську акваторію.

Саме Турчинов і Гриценко розпочали еру публічного політичного PR «оборонної» тематики. Основні теми їх виступів — це прямування до НАТО, реформування Збройних Сил і СБУ за зразком західних країн. В результаті аналізу цих виступів можна виявити спільні смислові і лінгвістичні ознаки, які дають можливість стверджувати, що такі заяви були керовані з одного центру і мають виключно проамериканську спрямованість.

Слід врахувати, що більша частина згаданих вище осіб мала або має справу з Радою національної безпеки і оборони України. Виконувачем обов’язків керівника РНБО є Володимир Горбулін. Через РНБО проходять всі документи, що стосуються безпеки нашої держави. В аналізі чисельних виступів Горбуліна щодо вступу в НАТО і, особливо, аргументації ефективності такого напряму, звернула на себе увагу така деталь: Інститут стратегічних досліджень при РНБО України, який очолює Володимир Горбулін, пі­дозріло нагадує структуру Міжнародного інституту стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies), який британська розвідка МІ-6 і Тавістокський інститут (єврейська організація) використовують для «чорної пропаганди». Свого часу єврей Кіссінджер, який встановив гегемонію над президентом США Діксоном, через єврейську організацію «Круглий стіл» отримав спеціально розроблений Міжнародним інститутом стратегічних досліджень текст «Меморандуму з питань національної безпеки». Виникають запитання: текст Закону України «Про основи національної безпеки України» випадково не був узгоджений через Інститут стратегічних досліджень, адже у цьому тексті так вміло було прописано вступ України до НАТО, що лише зараз схаменулись опоненти? І чи не допоміг в цьому Галака як приятель Горбуліна? Адже до 2003 р. (дата ухвалення Закону) велися переговори щодо приєднання України до Договору забезпечення колективної безпеки СНД. В медійному просторі про колективну безпеку СНД тепер ніде не йдеться.

В цьому аналітичному матеріалі не можна залишити поза увагою і постать Головнокомандувача Збройних Сил України — Президента України Віктора Ющенка. Вражає насамперед те, що в той час, коли на керівну службу до підрозділів збройних сил України звичайній людині можна потрапити лише після ретельної перевірки її самої, її родичів, її близького оточення щодо зв’я­зків з іноземцями, Віктор Андрійович як Головнокомандувач мав дружину-американку. І не просту американку, а екс-працівника Держдепартаменту Сполучених Штатів Америки. Катерина Ющенко (по матері має єврейське коріння) ще не отримала громадянства України, коли її чоловік став Головнокомандувачем і отримав доступ до державних таєм­ниць найвищого ступеню. Виникають сумніви  щодо бажання сімейства Ющен­ків бачити Україну незалежною, адже дітей своїх, враховуючи перспективу на майбутнє, вони віддали навчатися, кажуть, не до української школи, а до англійської.

Проведений аналіз переконливо свідчить, що майбутнє всієї України, її Збройних Сил визначає обмежена група людей — проамериканська когорта легіонерів, яка вміло приховує свою головну мету — служіння Хабаду наперекір реальним інтересам українського народу.

Олександр ДЗЮБА

Від редакції:

Вміщуючи матеріал, висновки якого декому можуть видатися неоднозначними, редакція сподівається на об’єктивне правоохоронне розслідування суспільно значущих фактів, наведених автором, а також на відповідну реакцію влади та громадськості щодо порушених проблем. Зазначимо і те, що раніше інші видання, зокрема газета «Свобода», неодноразово вже повідомляли про зловживання високопосадовців силових відомств, зокрема про незаконну торгівлю зброєю, зумисні (що є ознакою змови) антидержавні дії. Є такі матеріали у розпорядженні і нашої редакції, ми сподіваємося невдовзі познайомити з ними і наших читачів.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com