КІНЕЦЬ ФАРТУ БЛОХІНА

Збірна України зазнала першої поразки у відбіркових циклах під керівництвом Олега Блохіна. У Римі наша національна команда програла 0:2 італійцям.

Як кажуть, скромно, але зі смаком. Попри те, що за 20 хвилин до завершення зустрічі рахунок був нічийним, складалося враження, що гра ведеться до першого голу. Який, на жаль, було таки забито нам.

Хоча перший небезпечний момент виник біля воріт Буфона, який на шостій хвилині відбив удар Гусєва, надалі українські футболісти наче злякалися власної сміливості. Італійці швидко перехопили ініціативу, і нашим випадало хіба що дальніми ударами турбувати голкіпера господарів поля. Особливо відзначився Анатолій Тимощук. Щоправда, на жаль, кіль­кісно, а не якісно. Сумно констатувати, але у цьому разі така тактика дальніх та несподіваних ударів видавалася найдоречнішою. Оскільки пройти насичену оборону й наблизитися до воріт на прицільну дистанцію для наших футболістів виявлялося надскладним завданням. Причому передовсім психологічно.

Однією з першопричин невпевненості можна вважати відсутність Андрія Шевченка. У багатьох виникла підозра, що його раптовий незрозумілий вірус насправді називається «запалення хитрості». Не захотів Шевченко грати проти італійців, які для нього, виявляється більш свої, ніж українці. Втім, з іншого боку — може воно й на краще. За його від­сутності в лінії атаки дещо вирізнявся Воронін. Проте за такої гри, коли інші гравці бояться наближатися до воріт суперників, старання Андрія не були ефективними.

Враховуючи всі ці обставини Україна могла розраховувати хіба що на приємну випадковість (як це було у зустрічах попереднього відбіркового турніру з командами Данії та Греції). Проте, вочевидь, фарт Блохіна вже вичерпався. Цій зустрічі передували інші погані прикмети, які не навіювали українським уболівальникам оптимізму. Зокрема. повчальний шапкозакидацький настрій президента ФФУ Г.Суркіса, який чванькувато взявся повчати тренера італійців Роберто Донадоні, та пророчити невдачі його підопічним. Що з того вийшло всі могли побачити на полі «Олім­пійського» стадіону у Римі.

Матч з Італією окрім усього іншого мав ще один «ідеологічний» під­текст. Нині широко розрекламована кампанія за право приймати фінальну частину чемпіонату Європи 2012 року, де з-поміж інших спільна заявка України з Польщею. Основним претендентом на право приймати згаданий чемпіонат є Італія. У такій боротьбі враховується все, дрібниць не буває. Відтак очна зустріч з нею у Римі мала засвідчити більше прагнення України приймати згаданий чемпіонат. Як ми пересвідчилися, все сталося навпаки. На прикладі цієї зустрічі сторонній неупереджений спостерігач зробить ви­сновок, що італійці люблять футбол і переймаються більше своїм футбольним іміджем, ніж українці. До наступної зустрічі Україна — Італія на нашому полі, що запланована на вересень 2007 року, УЄФА вже напевне визначиться з вибором серед країн-претендентів. Недавнє перенесення дати оголошення переможця тендеру з грудня 2006 на квітень 2007 буде передовсім на користь італійців.

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського руху
«ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»