ЦЕ НАЙДАВНІШЕ СЛОВО — «ПРАЩУР»

Ми, люди, щоб ви знали, живемо в кайнозойську еру, яка почалася «за півгодини до півночі» — десь так 67 мільйонів років тому. Час існування цілої нашої цивілізації — всього-навсього 10 тисяч років: якась секунда порівняно з історією матінки-землі.

А кайнозойський ері передувала мезойська, коли господарями світу були гігантські рептилії — динозаври: мільйонів із 100 біля них крутилися дрібні нікчемні, зате теплокровні й вкриті шерстю ссавці, дочікуючись, коли настане їхня пора. Зіставивши отакі часові масштаби, оцініть потужність народної пам’яті, яка зберегла легенду про те, що ми походимо від Ящура. І звідси лиш узялися такі глибинні знання, коли нас, таких мудрих, тоді і в проекті не було! Відбилися вони у найдавнішому із сло­в’янських мов слові — пращур і закріпилося воно на українській землі.

А у Ящура була дочка Яшка. Як і належить богині, вона не старіла, але ж здолала стільки мільйоноліть, що її називали бабою Яшкою. Коли на Землі з’явилися люди, то вона почала активно їх прилучати до сімейного життя. Була доброю, але строгою й дуже категоричною: ледачій жінці могла дати мітлу в руки, щоб навела лад у господі, або ж підвести її до ступи, щоб змолола зерно та нагодувала родину. Особливим клопотом Яшки були дітлахи: ревно дбала про те, щоб, збираючи по лісах гриби, ягоди та горіхи, вони не за­блукали.

З приходом християнства бідолаха зазнала гонінь. Її наділили потворною зовнішністю, усадили у ступу, тицьнули в руки мітлу й звинуватили в тому, що вона збиралася з’їсти Івасика-Телесика. А то ж неправда! Вона лиш трошки його полякати хотіла, аби від доку не відбивався.

Ну, а мудрому ящіру довелося піти під землю, щоб там поринути в сон. Коли земля починає труситися, то знайте, що ото він з боку на бік перевертається. Доки живий, доти й слово» пращур» забуте не буде.

Ніна ОСТЕРКА