Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПАРТІЯ-ДЕРЖАВА КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

Влада не засіб, влада — самоціль
Джордж Оруел

Як показав гіркий історичний досвід, комунізм виявився найшкідливішою і водночас найживучішою ідеологією, яка будь-коли існувала й існує донині. Комунізм є першопричиною тотального поширення терору, масових порушень прав людини, загибелі багатьох мільйонів людей і ганебного стану багатьох націй. Незважаючи на те, що інший кривавий тоталітарний режим ХХ століття — фашизм — було осуджено у світовому масштабі, злочини комуністичного режиму донині такого осуду не здобули. Крім того, у деяких країнах світу комуністична партія ще й досі панівна і далі веде свої народи у прірву абсурду. В Україні, попри всі минулі «заслуги», комуністичну ідеологію й досі офіційно не засуджено, а КПУ навіть посідає своє місце у Верховній Раді.

Зважаючи на такий стан речей, вашій увазі надається цикл статей, присвячених «звитягам» комуністичної ідеології.

Суть комуністичного режиму можна описати певним набором характерних рис, однією з яких є керівництво, яке здійснюється однією партією, що керується комуністичною ідеологією. Влада зосереджується в руках невеликої групи партійних лідерів, які за таких умов постають над законом, понад те — вони самі є тим законом. Партія контролює державу такою мірою, що різниця між партією і державою зникає, власне, партія і держава стають одним цілим. Крім того, партія-держава повністю контролює населення разом з усіма його сферами — і суспільної, і приватної життєдіяльності.

За таких умов політичний плюралізм постає максимально спрощеним, будь-яка опозиція, як і всі спроби незалежних самоорганізацій, суворо караються. З іншого боку, всіляко схвалюється масовий вступ до лав партії, а інколи навіть він здій-снюється насильницьким шляхом.

Для посилення свого контролю над суспільством і попередження будь-яких дій, що виходять за рамки цього контролю, комуністичні режими посилюють штат внутрішніх правоохоронних органів до абсурдних масштабів, у всі прошарки населення впроваджують розгалужену мережу інформаторів і заохочують практику наклепів. Кількість правоохоронних структур і секретних інформаторів у різних країнах була різною, але їхня чисельність завжди була набагато більшою, ніж у будь-якій некомуністичній державі.

Засоби масової комунікації повністю політизує і контролює партія-держава, вона застосовує надзвичайно жорстку цензуру, нівелює право на доступ до інформації, вільної преси просто не існує. Інформація про світ і все, що в ньому відбувається, подається лише з позицій, вигідних партії-державі, таким чином, викривляючи світо-гляд переважної більшості народонаселення країни.

Здійснюється націоналізація економіки, що є незмінною рисою комуністичного керівництва і результатом ідеології, накладається обмеження на приватну власність та індивідуальну економічну ді-яльність. У результаті громадяни потрапляють у залежність від партії-держави, яка стає єдиним монополістом праці і єдиним джерелом прибутку.

У країні, де вперше виник комуністичний режим, Російській імперії, яку потім перейменували на Радянський Союз, він зміг протривати понад 70 років. В інших європейських країнах він тривав близько 45 років. За межами Європи комуністичні партії владарюють вже понад 50 років у Китаї, Кампучії, Північній Кореї і В’єтнамі, понад 40 років на Кубі і 30 років у Лаосі. Протягом деякого часу комуністи керували в різних африканських, азійських і південноамериканських країнах, які перебували під впливом Радянського Союзу.

Понад двадцять країн на чотирьох континентах можна класифікувати як комуністичні чи ті, які певний час перебували під комуністичним керівництвом. Крім Радянського Союзу і його шести країн-сателітів, до списку входять: Афганістан, Албанія, Ангола, Бенін, Камбоджа, Китай, Конго, Ефіопія, Північна Корея, Лаос, Монголія, Мозамбік, В’єтнам, Південний Ємен, Югославія. До 1989 року кількість людей, які жили під гнітом комуністичного режиму, становила понад мільярд.

Географічне положення і часова тривалість передбачають відмінності в практиці проведення комуністичного правління в різних країнах. Комуністичний режим розвивався залежно від внутрішньої динаміки або у від-повідь на міжнародні обставини. Так досить важко порівнювати комуністичне правління в Радянському Союзі 30-х років, Угорщині 60-х чи Польщі 80-х.

Але попри ці відмін-ності легко піддаються визначенню загальні риси комуністичного режиму, не залежно від країни, культури або часу. Однією з найочевидніших характеристик є жахливе порушення прав людини. Понад те, від самого свого початку комуністичне панування характеризувалося масовими порушеннями прав людини. Щоб досягти й утримати в своїх руках владу, комуністичні режими йшли значно далі вбивств окремих громадян чи різанини на місцевих рівнях — вони інтегрували злочин у систему керівництва.

За приблизними під-рахунками, кількість людей, знищених комуністичними режимами в різних країнах, становить: Радянський Союз — 20 млн жертв, Китай — 65 млн, В’єтнам — 1 млн, Північна Корея — 2 млн, Кампучія — 2 млн, Східна Європа — 1 млн, Латинська Америка — 150 тис., Африка — 1,7 млн, Афганістан — 1,5 млн

Ці цифри включають різні види ситуацій: і масові страти, і страти окремих людей, смерть в концентраційних таборах, жертви голодоморів і депортацій.

Важливою рисою комуністичних режимів є репресії, які спрямовуються безпосередньо проти цілих категорій невинних людей, чий єдиний злочин був у тому, що вони належали до цих категорій. Таким чином задля ідеології комуністи знищили десятки мільйонів багатих селян, дворян, буржуазію, інтелігенцію та багато інших груп населення. Ці злочини є безпосереднім наслідком теорії класової боротьби, необхідності знищення людей, які вважалися непотрібними для побудови нового суспільства.

Концентраційні табори, створені в Радянському Союзі першим комуністичним режимом у вересні 1918 року, стали одним з найганебніших символів комуністичного режиму. Концтабори також існували в інших комуністичних країнах, а найбільше їх було в Китаї, Північній Кореї, Камбоджі і В’єтнамі.

Із середини 1950-х років терор в європейських комуністичних країнах дещо вгамувався, але вибіркові переслідування різних груп та окремих особистостей продовжувалося. Воно включало полі-цейське стеження, арешти, ув’язнення, покарання через штрафи, насильницьке психіатричне лікування, всілякі обмеження свободи пересування, дискримінація на роботі, що часто призводило до бідності, втрати професіоналізму, публічних принижень і наклепів.

Постсталінські європейські комуністичні режими використовували широко поширений страх можливих переслідувань, який залишався у колективній пам’яті. Поступово пам’ять минулих жахіть ослабла й дедалі менше впливала на молоде покоління, але навіть протягом цих відносно спокійних періодів комуністичні режими могли спричинити масове насильство. Ілюстрацією цього є події в Угорщині 1956 року, Чехословаччині 1968-го чи Польщі 1956-го, 1968-го, 1970-го і 1981 років.

Зараз достеменно з’ясовано, що злочинне обличчя комуністичних режимів ніяк не може бути результатом обставин, а є наслідком добре продуманої політики, розробленої засновниками таких режимів ще до того, як вони здобули владу. Історичні комуністичні лідери ніколи не приховували своїх поглядів і цілей, таких, як диктатура пролетаріату, знищення політичних опонентів і категорій населення, які не відповідали новій моделі суспільства. Комуністична ідеологія, не залежно від місця і часу застосування, завжди призводила до масового терору, злочинів і широкомасштабних порушень прав людини. Аналізуючи наслідки застосування цієї ідеології, не можна ігнорувати їхню подібність з наслідками застосування іншої ідеології ХХ століття — нацизму.

Проте якщо злочинна сутність нацистської ідеології і нацистського режиму ні в кого не викликає сумнівів і його лідери, а також багато злочинців відповіли за скоєне, то комуністичні режими не мали в підсумку такої реакції. Злочини, скоєні заради комунізму, були дуже нечастою темою судових звинувачень, багато комуністичних злочинців так не і постали перед судом. У деяких країнах, зокрема й нашій, комуністичні партії все ще активні. Вони навіть не відділили себе від минулого. Донині відкрито використовується комуністична символіка й суспільне усвідомлення злочинної сутності комунізму все ще дуже слабке.

Саме в Радянському Союзі комуністична теорія обернулася кривавою практикою, яка тривала понад сімдесят років. Захопивши 1917 року владу в Російській імперії, комуністичні ідеологи почали планомірно й жорстоко торувати по кістках мільйонів невинних людей свій кривавий шлях до «світлого майбутнього» людства, яке так ніколи і не настало.

У новоутвореній соціалістичній державі комуністичний терор сягнув досі небачених масштабів. Саме в СРСР депортація цілих національностей стала загальноприйнятою політичною практикою, особливо в часи Другої світової війни. У 1940 — 41 рр. приблизно 330 000 польських громадян, які мешкали на окупованій радянською армією території, було депортовано у східні регіони Радянського Союзу, найбільше в Казахстан. 900 000 німців з Поволжя заслано восени 1941-го; 93 000 калмиків депортовано в грудні 1943-го; 521 000 чеченців та інгушів — в лютому 1944-го, 180 000 кримських татар — 1944 року. Перелік буде неповним, якщо не згадати латишів, литовців, естонців, греків, булгарів та вірменів, які також мешкали в Криму, а також месхетинських турків і курдів з Кавказького регіону.

Депортація також застосовувалася стосовно політичних опонентів комуністичного режиму. З 1920 року політичних опонентів правлячого режиму почали засилати на Соловецькі острови. Вже 1927 року в спеціально зведеному на Соловках таборі утримувалося 13 000 ув’язнених 48 різних національностей.

У 20-х роках в Радянському Союзі НКВС, пізніше — КДБ, запровадило квоту: кожен район повинен був виявити певну кіль-кість «класових ворогів». Цифри встановлювалися керівництвом комуністичної партії. Таким чином місцеве керівництво мало заарештувати, депортувати і стратити конкретну кіль-кість людей. Якщо ж йому не вдавалося досягти обумовленого показника, во-но саме ставало об’єктом переслідувань.

Список найбрутальніших злочинів комунізму включає в себе окремі чи колективні страти людей, які вважалися політичними опонентами і не були осуджені законним судом, криваві репресії учасників маніфестацій і акцій протесту, вбивство заручників і полонених під час війни 1918—20 рр. У результаті конфіскацій 1921—23 рр. голодною смертю померло близько 5 мільйонів людей. Особливо це стосується України. Радянський комуністичний режим використовував голод як політичну зброю.

У результаті так званих чисток в комуністичній партії у 1937—38 рр. близько 690 000 осіб отримали смертельний вирок і були страчені. Мільйони інших заслано в концентраційні табори. З 1 жовтня 1936 р. до 1 жовтня 1938 р. було заарештовано близько 1 565 000 осіб, 668 305 з них страчено. Під час насильницької колективізації 1929 — 33 рр. відбулося масове знищення заможних селян, так званих куркулів, а також депортація 2 міль-йонів заможних селян на північний схід. Згідно з багатьма розслідуваннями, ці цифри значно занижено. Остаточно їх перевірити можна буде лише тоді, коли відкриється доступ до всіх архівів.

Безпосередньо перед Другою світовою війною сотні тисяч людей звинувачено у «зв’язках з ворогом» і страчено. Наприклад, 1937 року приблизно 144 000 людей було за-арештовано і 110 000 з них страчено. Їм звинувачено в контактах з поль-ськими громадянами, які мешкали на території Радянського Союзу. Також 1937 року 42 000 осіб страчено за звинуваченням у зв’язках з німецькими працівниками, які перебували на території СРСР. У 1932—33 рр. в ході добре продуманої державної політики близько 6 мільйонів українців померло голодною смертю.

Під час Другої світової війни вторгнення в західні країни Радянської Армії, яка прикривалася своєю «визвольною місією», супроводжувалося терором, арештами, депортаціями і знищенням. Серед цих країн особливо постраждала Польща — приблизно 440 000 жертв 1939 р., разом зі знищенням полонених польських офіцерів у 1944—45 рр. В Естонії за цей період від рук комуністичного режиму полягло 175 000 осіб, разом зі знищенням 800 офіцерів, що загалом становило 17,5% всього населення країни. У число країн та областей, які постраждали від червоного терору, входить Литва, Латвія (119 000 осіб), Бессарабія і Північна Буковина.

Концентраційні табори стали найганебнішим символом радянського комунізму. Уже 1918 року на території Радянського Союзу з’явилися перші конц-табори. 1921 року в СРСР вже налічувалося 107 конц-таборів, в яких перебували близько 50 000 ув’язнених. Про надзвичайно високу смертність у таких таборах свідчить приклад Кронштадтського табору, де із 6 500 людей за рік ув’язнення живими залишилося лише 1 500. 1940 року кількість ув’язнених в концтаборах сягала 2 350 000. Вони перебували в 53 концентраційних комплексах, у 425 спеціальних колоніях, 50 колоніях для неповнолітніх і 90 будинках для новонароджених. Протягом 1940 року в таборах постійно перебувало 2,5 млн осіб. Загалом з 1930-го до 1953 р. через табори Радянського Союзу пройшло 15—20 млн людей.

Найжорстокіші злочини комуністичного режиму, такі як масові вбивства і геноцид, тортури, рабська праця та інші форми масового фізичного терору, тривали в Радянському Союзі аж до смерті Сталіна.

Олексій ЖУПАНСЬКИЙ

(Далі буде)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com