УРЯД ОСТАННІХ ДНІВ

Гаряче політичне літо 2006 року аж занадто швидко стало історією. Сувора метафізика вуличних протистоянь та нетривалих, але лютих бійок на Хрещатику та в Гетьманському саду вже призабулися.

Здається, літо 2006 року нам просто приснилося у проміжках між крижаним пивом, пляжним волейболом та туристськими багаттями. Деякі з лідерів націонал-революційних організацій почали проводити аналогії між Януковичем-2004 та Януковичем-2006. І, звісно ж, на його користь. Наметове містечко на Майдані перетворилося на тихий та напівсонний циганський табір, вже не лунають над ним пісні української червоно-чорної герільї 1940-х. Леді Ю пролітає понад сценою малоро­сійського політичного театру, але не на вогненному звірі, а на старій мітлі. Леді Ю не кличе на барикади навіть у млявому стилі акції «Повстань, Україно», а її з’яви під куполом цього цирку епізодичні й нецікаві. А може, й нема чого перейматися? Хай там як, але економіка — начебто — зростає, попереду СОТ з усіма супутніми принадами, глобалізований світ радо відкриває свою безберегу пащу назустріч Україні. Можна працювати менеджером з продажу, відрощувати черевце, купувати в кредит ті речі, які на початку 1990-х років були трохи не символами страшенної розкоші, відпочивати у Туреччині, коли там нічого не вибухає.

Але щось із спогадів цього близького літа не дає змоги остаточно опустити голову й крокувати до целулоїдного раю для жебраків та блазнів. Це «щось» має всі ознаки масштабної політичної провокації проти України — провокації, яка почалася восени 2004 року і закінчилася підписанням сумнозвісного універсалу. Заплющити очі та перетворитися на персонажа голлівудської «Матриці» означає змиритися з перемогою провокаторів. А це гірше за ляпас.

Влада дозволила собі витік інформації. Після затвердження донецького д’Артаньяна на посаді голови уряду пішли гуляти телевізійними та електронними просторами начебто глибокодумні судження начебто розумних начебто політологів про те, що уряд Януковича є урядом перехідного періоду, що воно має заспокоїти пенсіонерів та дрібну українську буржуазію перед початком певних та дуже загадкових подій. Уже по осені депутати почали називати ті загадкові майбутні події «реформами». Риторика цих депутатів страшенно нагадувала соціал-дарвіністські максими — і «чиказьких хлопчиків», і придворних економістів доби раннього кучмозою. З чого можна зробити висновок: над Україною та її народом готується певний неоліберальний дослід. Наважимося припустити, що цей поки що гіпотетичний експеримент не відрізнятиметься особливою людяністю. Можна передбачити, що ця пекельна операція під кодовою назвою «Остаточне вирішення українського питання» не обмежиться економічним геноцидом. Принаймні підвищення цін на побутові, власне технологічні деталі повсякденного побуту вже можна вважати за початок економічного геноциду. Геноцид українців за політичними та етнічними ознаками, можливо, почнеться трохи згодом. Його тримають, неначе козирну карту в рукаві, сильні світу цього. Проте питання про те, яким все ж таки буде неоліберальний дослід над Україною, залишається відкритим. Спробуємо прорахувати можливі варі­анти.

Ляльководи

У пристойному товаристві вважається непристойним припускати саму можливість існування світової закуліси та світової змови. Тим часом світовій закулісі та світовій змові глибоко начхати на те, віримо ми в них чи ні. Вони роблять свою чорну справу, а те, ким їх вважають — жидомасонами, просто масонами, інопланетянами, — їх не обходить. Про чорний бік нашого світу ми знаємо небагато. На жаль. Ми бачимо лише приготованих для нас загін біороботів, які грають на світових фінансових ринках або промивають наш варварський мозок в неоліберальному дусі. Подекуди доходять до нас, невтаємничених, відомості про те, що агентура пекла на Землі не є однорідною структурою. Серед ляльководів-змовників точиться палка дискусія — як найкраще знищувати нас з вами. Перші надають перевагу побудові суспільства за принципом годинника. Назвемо їх економістами — адже вони прагнуть створити гранично механізовану спільноту, де сам плин життя має бути дуже раціональним. Їм дещо вдалося. Аби переконатися в їхній вправності, погляньмо на ранковий рух сірого натовпу дрібних офісних клерків, які крокують від станції метро до місця роботи. Друга фракція — так звані м’ясники. Вони вважають, що з родом людським не варто церемонитися — з нами треба розправитися шляхом повного і жорстокого занурення в хаос. Хаос створюється через розпалювання релігійних, етнічних або міжрегіональних (Донецьк проти Львова) конфліктів. М’ясники, як і їхні колеги з першої фракції світового уряду, добре знають свою справу. Економісти розправилися з Аргентиною. М’ясники — з Югославією. Цікаво, хто з них опікується Україною?

Ляльки або біороботи

В українському контексті бестіарій виконавців злої волі неозорий. До нього входять і «Пора», і Партія регіонів, і ПСПУ, і «Наша Україна». Проте не забуваймо, що головним загоном біороботів є певний етнос, який має всі ознаки релігійної планетарної спільноти. Треба лише краще придивитися до суспільної поведінки тих, замість кого колись принесли в жертву барана. І ситуація проясниться.

Сценарії

Сценаріїв небагато. Лише два. Перший витриманий у стилі м’якого насильства. Певну країну, а точніше економіку певної країни підсаджують на інвестиційну голку, а коли певний уряд певної країни починає вважати, що саме він керує цією країною та починає робити щось таке, що не до вподоби світовій закулісі, — тоді починається відплив капіталів, обвал економіки та решта цікавих речей, які визначатимуть лояльність та сумирність нового уряду в певній країні стосовно світового уряду.

Перший сценарій (хоч і не бездоганно) було реалізовано в Аргентині. Другий сценарій — жорсткіший. Як кажуть збочені англосакси — hard core. Якщо певну країну не можна зламати економічно, тоді вмикається пекельний механізм роз’ятрювання старих національно-релігійно-регіональних ран. Співіснування народів — це жорстокий людожерський бенкет. Тому в світі мало країн, яких не можна було б означити як «дрібні імперії». А в будь-якій імпреії, навіть такий відносно невеликій за розміром, як Грузія, не так вже й важко створити відцентровий озброєний рух в одній з провінцій. Криваві наслідки не забаряться. Реалізацію другого сценарію ми бачили в Югославії від початку 1990-х років до арешту Слободана Мілошевича. Певні ознаки другого сценарію можна було побачити восени 2005 року в передмістях Парижа. Цікаво, а який сценарій буде реалізовано на землях між Сяном і Доном?

Прогноз

Робити якісь припущення щодо подальшого розвитку подій в Україні — річ марна, майже неможлива. Значно простіше передбачати погоду, дивлячись на те, як літають птахи, а комар заточує власного носа. Україна не може пишатися великими обсягами іноземних інвестицій — відплив капіталів нам не загрожує. Натомість розбіжності між етнічними українськими землями можуть послугувати прегарними дровами для майбутнього вогнища. Принаймні зараз ситуація виглядає саме так. Будьмо свідомі того, що маємо справу з сатаною. Подальший перебіг подій — це єдине, в чому ми можемо бути певними, — буде жорстоким. Дуже жорстоким, українці мої.

Тарас МАХНО