БАБИН ЯР — І МЕРТВИМ І ЖИВИМ

Схоже, стаття Олександра Бурковського «Бабин Яр: лише війна символів?», розміщена в інтернет-виданні «Телекритика», знову повертає суспільство до дискусії про спорудження у Києві меморіалу, який мав би символізувати пам’ять про десятки тисяч людей, розстріляних німецькими окупантами під час Другої світової війни.

Залишмо морально-етичний аспект статті, пов’язаний з менторським тоном автора. Громадянин навіть такої великої країни, як США, мав би бути стриманішим, видаючи «наряд» українцям на спорудження пам’ятника жертвам Бабиного Яру.

Проте не можна залишити без коментарів окремі сентенції, висловлені у статті, оскільки автор вважає їх принциповими, коли йдеться про оцінку такого трагічного в історії людства явища, як Бабин Яр. Зокрема читачам наполегливо нав’язують думку про «цинічність і лицемірність» людей, які стверджують, що у Бабиному Яру «загинули не лише євреї», та застерігають від можливої «війни символів», яка може завершитися громадянським протистоянням. Понад те, Бурковський на підсилення своєї позиції вдається до жупела «антисемітизму», яким чи то лякає українців, чи то зайвий раз намагається наголосити на власній безгрішності.

Звісно, нині ні для кого не секрет, що в Бабиному Яру розстріляно та поховано не лише євреїв, а й десятки тисяч українців. Однак слід враховувати не лише цей історичний факт. Бабин Яр — це передусім місце, де обірвалося життя сотень українських патріотів, учасників національно-визвольного руху за здобуття Україною своєї незалежності.

Тут доречно пригадати, що вже у перших числах вересня 1941 року до Києва нелегально прибули перші члени Організації українських націоналістів. А вже четвертого дня, коли німці увійшли до Києва, вони створили міську управу, яку спочатку очолив професор О. Оглоблін, а згодом — інженер В.Багазій. Вона невідкладно приступила до організації в столиці «українського життя».

У складі перших похідних груп ОУН до Києва прибула визначна українська поетеса Олена Те-ліга, яка стала редактором мистецького альманаху «Літаври» та очолила Спілку українських письменників. З ініціативи керівника націоналістичного підпілля О. Ольжича у Києві на початку жовтня 1941 року було створено Українську національну раду — як важливий полі-тичний інститут поневоленої України.

Яскравий спалах національного життя в українській столиці німці не могли не помітити. А тому вже в грудні 1941 року розпочалися арешти і розстріли учасників українського підпілля. Історик Сергій Карамаш, старший науковий співробітник відділу інформації та використання документів Державного архіву Києва, вважає, що загалом у Бабиному Яру розстріляно 621 особу — лише членів ОУН. Серед них, до речі, Олена Теліга, чий столітній ювілей відзначаємо цього року.

Як стверджує С. Карамаш, за підрахунками, які базуються на аналізі найновіших досліджень і джерел архівів, за роки німецької окупації в Бабиному Яру загинуло 100 тисяч осіб, більшість з яких українці, росіяни, представники інших національностей, а також близько 40 тис. євреїв.

Уже з висоти часу відомий літературознавець, безпосередній учасник відродження українського Києва Олег Лащенко цей кривавий період охарактеризував так: «Зовні трагедія лютого 1942 року може видаватися лише епізодом війни, коли потоками точено українську кров, проте коли розкриємо цю трагедію, то побачимо, що вона — одна з кривавих вершин не тільки нашого культурного процесу, а й усього спротиву під час останньої війни».

Цей невеликий історичний екскурс був потрібен, аби збагнути історичну правду: в Бабиному Яру свій останній спочинок знайшли не просто українці, а передусім активні учасники національно-визвольного руху, який 24 серпня 1991 року завершився утворенням незалежної Української держави. А тому обов’язком нинішнього покоління громадян України й передусім української влади є гідне вшанування пам’яті героїв. Їхній подвиг неодмінно має бути увічнено в майбутньому меморіальному комплексі.

Є ще один аспект проблеми, яку практично обминає у своїй статті О. Бурковський. Різні єврейські громади вже не раз робили спроби збудувати у Бабиному Яру меморіальний комплекс. Один з найскандальніших проектів було озвучено напередодні 60-ї річниці трагедії Бабиного Яру. Опис споруди, опублікований у вересні 2002 року в газеті «Хадашот», починається словами: «Центр має представляти життя, смерть і відродження єврейської громади Києва та України, чиї історичні корені в Києві, і занурюються вони у грунт Бабиного Яру, над яким нове життя розквітатиме серед гілок, листя і птахів, немов не усвідомлюючи того, що тут відбувалося». Зокрема планувалося спорудити величезний розважальний центр з театром, кафе, оздоровчим комплексом. Як кажуть, без коментарів. З цього приводу найм’якшою була реакція Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, який заявив: «Спорудження єврейського культурного центру саме в Бабиному Яру, на місці масових розстрілів людей різних національностей, є неприйнятним і з морально-етичного погляду, і з норм чинного законодавства про заповідні території».

Очевидно, маючи такий «досвід» зі спорудження меморіалу, необхідно бути вкрай обережним і виваженим щодо інших ймовірних ініціатив.

Нині ж можна констатувати, що, на жаль, Бабин Яр і надалі залишається місцем політичного, соціального, етнічного та міжконфесійного напруження. Так буде доти, доки не відновимо у повному обсязі історичну та національну справедливість. Для цього потрібно негайно вжити заходів з гідного вшанування пам’яті всіх, хто загинув у Бабиному Яру. І насамперед україн-ських патріотів, борців за незалежність України.

Богдан ЧЕРВАК,
провідник Київської міської організації ОУН