Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Упирі американського кіно.Усе найцікавіше відбувається, безперечно, в пітьмі: правдивої історії людства ніхто не знає. Луї-Фердинанд Селін Держава в державі — не таке вже й рідкісне явище. Ватикан — могутнє геополітичне утворення, що займає мізерний клаптик землі посеред спаплюжених сучасними італійцями руїн Стародавнього Риму; Чорноморський флот — злочинний домініон Росії на окрайку українського Криму; Страсбург
— формально французьке місто, а насправді один з центрів світового уряду, де розміщено головні органи Євросоюзу; корпорація «Майкрософт», яка протягом десятиліть «варилася сама в собі», поступово, через новітні інформаційні технології, підкорюючи світ. І, безперечно, Голлівуд — мабуть, найгеніальніша з-поміж вигадок американських космополітів.
Відтак під словом «космополіти» мається на увазі інше, менш політ коректне слово — «євреї». Як пише Мирон Черненко на сайті «Алеф»: «Історія Голлівуда
— це справжня історія єврейської присутності на американському екрані, що триває й донині». За офіційними підрахунками, 60% керівних посад у Гол лівуді обіймають саме євреї; це при тому, що вони становлять лише 2,5% від загального населення США. Варто згада ти таких зірок, як батько й син Дугласи, Сильвестр Сталлоне, Сідні Поллак, Джуді Голлідей, Тоні Кьортіс, Стівен Спілберг, Роман Поланскі тощо. Та це лише верхівка айсберга. Основи такого кінематографічного жанру, як вестерн закладав Аронсон, який зіграв фактично першого позитивного героя в американському кіно — ковбоя Брончо Біллі. На родження звукового кіно пов’язане зі славетним Олом Джелсоном, справжнє ім’я якого Джо зеф Розенблат. У жанрі мюзиклу взагалі уславилися самі євреї: Джордж Гершвін, Ізраїль Берлін, Самуїл Покрасс, Абрам Ісак Тансман та інші.
Фактично всі головні «мейджори» (найвпли-вовіші компанії) Голлівуду заснували євреї-пересе-ленці з Європи. Компанію «Парамаунт» створив угорський єврей Адольф Цукор, «Універсал» — німецький єврей Карл Лемль, «Ворнер бразерс»
— польські євреї Ворнери, «Метро-Голдвін-Маєр» — мінський єврей Луїс Маєр. їхні клани, родичі та нащадки й досі володіють Голлівудом, річний оборот якого становить приблиз- но трильйон доларів. На чолі компанії «Дісней» сто ять євреї Майкл Айснер, Майкл Овіц та Джо Рот. Однією з найбагатших кіностудій «Тіффані» керують Кьорк Керкорян і Френк Манкузо.
Що означає: євреї у Голлівуді? По-перше, Голлівуд — це і є євреї. По-друге, як зазначає Черненко, євреї принесли до Голлівуду практичний глузд, нестримний економічний авантюризм і, хоч як дивно, особливий етично-ес-тетичний погляд. Що таке голлівудська етика, зрозуміло, певно, кожному: про-паганда насилля, свавілля, експлуатація кривавих сю-жетів, спекуляції на історії разом з абсолютним історичним і культурним невіглаством. Це набір штампів, які лише на пер
ший погляд можуть видатися безглуздими. Насправді ж пропаговані в «Бондіані», «Ван Хельсин-гу», «Місії неможливій» та фільмах з Джекі Чаном «американська мрія», «стра-хіття радянського табору», «вампіри Східної Європи», «злочинні тирани Близького Сходу» та «тупі азійці» — речі вельми небезпечні й ретельно продумані гол-лівудськими мудрагелями. Історія Голлівуду проста: 1886 року подружжя переселенців зі східних штатів Вілкокси придбало невеликий шматок землі під Лос-Анджелесом і на звало його Голлівудом (від англ. «holly» — гостро лист). За легендою, сусідами Вілкоксів були французький художник, німецькі селяни (куди ж без них!) й індіанці резер вацій. 1891 року Вілкокси почали здавати свою зем лю в оренду, а в середині 1900-х утворене на цій землі поселення увійшло до складу Лос-Анджелесу. Незабаром невеликий шмат землі придбав полковник Зелінг — власник чиказької кінокомпанії. Один єврей привів за собою інших...
Спочатку це була просто «фабрика грошей». Купка дрібних єврейських підприємств, які, звісно, не могли рівнятися з велетенськими імперіями Форда, Круппа та Монро. Але після Другої світової все змінилося. Америка відчула себе світовою імперію, а кожній імперії потрібна власна ідеологія і, головне, інституції, які її виробляють. Америці було необхідно створити собі позитивний імідж — особливо після трагедії Хіросімі — Нагасакі, і на цей «дзот» грудьми ліг Голлівуд. Саме тоді дрібно штукарський концерн перетворився на «фабрику мрій».
Головним завданням було переконати весь світ в існуванні так званої американської мрії. Коли, скажімо, звичайна безтямна повія, єдиним досягненням якої є розкішне тіло, стає коханкою президента та його брата (Мерилін Монро); або міфу про те, як хитромудра й підступна ірландська пані, відкидаючи всі моральні принципи, рятується від суспільної зневаги через шлюб з якомога заможнішим чоловіком (Скарлетт О’Хара); про богемну емігрантку, яка, приїхавши до Штатів без копійчини, перетворилася на ікону завдяки незвичайним рисам обличчя і дивацькій манері промовляти слова (Марлен Дітріх). «Американська мрія» вчила громадян неробству й лінощам, вона переконувала їх: можеш нічого особливого не робити, але тобі таки пощастить, ти станеш багатим і знаменитим. Ця хитра вигадка допомогла працьовитим емігрантам захопити владу в країні, де ніхто нічого не робив, лише чекав, поки на нього з неба впаде щастя у грошовому еквіваленті. Зрештою, таке сприйняття дійсності для американців характерне й донині.
Головний злочин американців — це поширення їхньої дешевої «культури» за межі Штатів. Спочатк-Голлівуд придавив європейський кінематограф, потім — радянський. Навіть такій, здавалося б, чужій для американців країні, як Індія, дісталося від Голлівуду.
Росія — спочатку радянська, потім така, яка є (а разом з нею і Україна), — завжди поставала в голлівудських стрічках як царство темряви, країна безглуздих, неписьменних людей, генетично ворожих усьому американському. Спочатку це може видатися дивним, адже американське кіно дуже рідко створює неполіткоректні образи інших держав. Хоч і по-дурному, та все ж ввічливо зображує Британію, Францію, Італію, Японію, Єгипет. Річ у тім, що відносно схвальну оцінку в Голлівуді отримують лише ті країни, які Вашингтон розцінює як потенційні фінансові чи ідеологічні колонії Америки. Так сталося з усіма вище перерахованими державами. Америка ніколи не мала СРСР за потенційну колонію. Як і Кубу, Мексику, Ірландію, Китай і Боснію. Тому й створила цілий ше’ег негативних образів, повязаних з кровожерними партизанами, наркобаронами, терористами, корумпованими негідниками, тупими й жорстокими націоналістами тощо. І це при тому, що такого добра в самій Америці вдосталь. Американське суспільство просякнуте неонацизмом. Наркотики — звична реалія життя всіх без винятку суспільних верств, корумповані чиновники з Білого дому й Пентагону самі влаштовують так звані терористичні напади, аби знайти привід для вторгнення у багаті на нафту незалежні країни. І хіба є більший расист і націоналіст за Джорджа Буша? Тільки от лихо — немає в Америці жодної нації. Не можна бути націоналістом і патріотом на чужій землі. Це те саме, що в’язничний патріотизм — мовляв, я патріот свого, награбованого.
Усі ці ідеї втілювалися
в американському «кіно». Порядний азійський
підліток, патріот не своєї батьківщини, а Америки, підліток, який увібрав отруйні цінності нівелювання національної ідентичності, воює проти своїх же співвітчизників, «тупих азійцців», зі штанів вискакуючи, аби отримати головний приз — білу дівчину (Брюс Лі); могутній, хоч і прихіпований ветеран В’єтнаму з ім’ям французького поета-гомосексуаліста епохи Декадансу, якого грає (яке блюзнірство!) одеський єврей, десятками вбиває росіян, корейців та інших неамериканців, які насмілилися мати інші погляди, ніж Вашингтон (Рембо); поліцейський-невдаха з фрустрованою психікою у хмарочосі, що належить кращим друзям американців (читай — культурним і фінансовим заручникам) — японцям, випадково перемагає страхітливих терористів звідкілясь зі Східної Європи («Міцний горішок»).
Окрема тема — Джеймс Бонд. Це наскрізь аморальне й політичне кіно стало, на жаль, символом цілих поколінь, чиї смаки були спаплюжено Голлівудом. До того ж поряд з негативними образами країн, звідки походять головні злодії серій «Бондіани», було створено далеко не позитивний образ Великої Британії — адже саме цю державу представляє агент Бонд. Взагалі за «Бондіаною» можна вивчати історію США. Точніше, їхніх ворогів. Найчастіше ними є Росія, Китай, Куба, Колумбія, Північна Корея, близькосхідні держави. Цікаво було б, якби Росія, чиє кіно нині переживає розквіт, створило власного Бонда, який наліво й направо «мочить» американців, англійців та ізраїльтян — у Боснії, Іраку, Афганістані, Лівані та інших завойова них зажерливим дядечком Семом нібито незалежних державах.
Бонд провадить безладне статеве життя. Він не має нічого проти, аби нажитися за рахунок держави. Його паразитичний спосіб життя ставився і ставиться у приклад підліткам усього світу. Зрозуміло, який тут «виховний ефект». Це одна з численних модифікацій міфу про «американську мрію»: зволікай — і тобі пощастить. Люди в захопленні від заповзятливості, винахідливості Бонда, його свободи від будь-яких зобов’язань; фільм фактично пропагує анархію і космополітизм, заперечує ворожий американському режиму національний запал. Що, є така нація як афганці? А чому вони живуть не так, як мешканці Алабами чи Техасу? Якщо не такі, як ми, то — злочинці й терористи. Така ось своєрідна голлівудська філософія. Зрозуміло, Бонд ніколи не змагатиметься зі світовим сіонізмом — адже гроші на Бонда дають євреї, які цей сіонізм уособлюють.
До речі, зверніть увагу, звідки походять усі вампіри в американському кіно! Та й на природу самих вампірів. Європейське кіно зазвичай показує вампірів співчутливо, адже це — один з головних атрибутів місцевого фольклору. Легенди про упирів, які далеко не завжди виявляються негативними персонажами, становлять невід’ємну частину духовної скарбниці Угорщини, Румунії, України, Молдови, Польщі, Німеччини, Італії, Австрії тощо. Американці швидко — ще до Другої світової — збагнули корисність явища «вампіризму», адже всі перераховані країни, за незначним винятком, пізніше входили до організації Варшавського договору. Отже, американці вампіризували їх; пізніше до «вампірських» країн додався Близький Схід (згадайте третю частину «Бленда», «Царя Скорпіонів», «Мумію»). Дракула з «Ван Хельсингу» навдивовижу нагадує кадебіста, а сам фільм — хрестовий похід папістів проти православно-комуністичного неуцтва.
Найстрашніше в Голлівуді те, що на створені ним образи клює не лише цільова аудиторія — американці, а й люди з інших країн. Уявлення про нас з вами у Європі формують дуже часто за брехливими голлівудськими стрічками. Тепер до Голлівуду додався російський кінематограф –хрін редьки не солодший. Адже росіяни паталогічно ненавидять українську незалежність, тож і своєму кіно (згадайте «Брата-2») виводять українців у кращому разі як ворогів, а в гіршому — як тупих селюків, місце яким на задньому дворі російського купчини. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |