Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Упирі американського кіно.

Усе найцікавіше відбувається, безперечно, в пітьмі: правдивої історії людства ніхто не знає. Луї-Фердинанд Селін

Держава в державі — не таке вже й рідкісне яви­ще. Ватикан — могутнє геополітичне утворення, що займає мізерний клап­тик землі посеред спап­люжених сучасними італ­ійцями руїн Стародавньо­го Риму; Чорноморський флот — злочинний домін­іон Росії на окрайку українського Криму; Страсбург
— формально французьке місто, а насправді один з центрів світового уряду, де розміщено головні органи Євросоюзу; корпорація «Майкрософт», яка протя­гом десятиліть «варилася сама в собі», поступово, через новітні інформаційні технології, підкорюючи світ. І, безперечно, Голлівуд — мабуть, найгеніальніша з-поміж вигадок американських космополітів.
Відтак під словом «космополіти» мається на увазі інше, менш політ коректне слово — «євреї». Як пише Мирон Черненко на сайті «Алеф»: «Історія Голлівуда
— це справжня історія єврейської присутності на американському екрані, що триває й донині». За офіційними підрахунками, 60% керівних посад у Гол­ лівуді обіймають саме євреї; це при тому, що вони становлять лише 2,5% від загального населення США. Варто згада­ ти таких зірок, як батько й син Дугласи, Сильвестр Сталлоне, Сідні Поллак, Джуді Голлідей, Тоні Кьортіс, Стівен Спілберг, Роман Поланскі тощо. Та це лише верхівка айсберга. Основи такого кінема­тографічного жанру, як вестерн закладав Аронсон, який зіграв фактично першого позитивного героя в американському кіно — ковбоя Брончо Біллі. На­ родження звукового кіно пов’язане зі славетним Олом Джелсоном, справжнє ім’я якого Джо­ зеф Розенблат. У жанрі мюзиклу взагалі уславилися самі євреї: Джордж Гершвін, Ізраїль Берлін, Самуїл Покрасс, Абрам Ісак Тансман та інші.
Фактично всі головні «мейджори» (найвпли-вовіші компанії) Голлівуду заснували євреї-пересе-ленці з Європи. Компанію «Парамаунт» створив угорський єврей Адольф Цукор, «Універсал» — німецький єврей Карл Лемль, «Ворнер бразерс»
— польські євреї Ворнери, «Метро-Голдвін-Маєр» — мінський єврей Луїс Маєр. їхні клани, родичі та нащадки й досі володіють Голлівудом, річний оборот якого становить приблиз- но трильйон доларів. На чолі компанії «Дісней» сто­ ять євреї Майкл Айснер, Майкл Овіц та Джо Рот. Однією з найбагатших кіностудій «Тіффані» керують Кьорк Керкорян і Френк Манкузо.
Що означає: євреї  у Голлівуді? По-перше, Голлівуд — це і є євреї. По-друге, як зазначає Чернен­ко, євреї принесли до Гол­лівуду практичний глузд, нестримний економічний авантюризм і, хоч як див­но, особливий етично-ес-тетичний погляд. Що таке голлівудська етика, зрозуміло, певно, кожному: про-паганда насилля, свавілля, експлуатація кривавих сю-жетів, спекуляції на історії разом з абсолютним істо­ричним і культурним не­віглаством. Це набір штампів, які лише на пер
 ший погляд можуть вида­тися безглуздими. На­справді ж пропаговані в «Бондіані», «Ван Хельсин-гу», «Місії неможливій» та фільмах з Джекі Чаном «американська мрія», «стра-хіття радянського табору», «вампіри Східної Європи», «злочинні тирани Близь­кого Сходу» та «тупі азійці» — речі вельми небезпечні й ретельно продумані гол-лівудськими мудрагелями. Історія Голлівуду проста: 1886 року подружжя переселенців зі східних штатів Вілкокси придбало невеликий шматок землі під Лос-Анджелесом і на­ звало його Голлівудом (від англ. «holly» — гостро­ лист). За легендою, сусі­дами Вілкоксів були фран­цузький художник, німецькі селяни (куди ж без них!) й індіанці резер­ вацій. 1891 року Вілкокси почали здавати свою зем­ лю в оренду, а в середині 1900-х утворене на цій землі поселення увійшло до складу Лос-Анджелесу. Незабаром невеликий шмат землі придбав пол­ковник Зелінг — власник чиказької кінокомпанії. Один єврей привів за собою інших...
Спочатку це була про­сто «фабрика грошей». Купка дрібних єврейських підприємств, які, звісно, не могли рівнятися з веле­тенськими імперіями Фор­да, Круппа та Монро. Але після Другої світової все змінилося. Америка відчула себе світовою імперію, а кожній імперії потрібна власна ідеологія і, голов­не, інституції, які її виробляють. Америці було не­обхідно створити собі по­зитивний імідж — особли­во після трагедії Хіросімі — Нагасакі, і на цей «дзот» грудьми ліг Голлівуд. Саме тоді дрібно штукарський концерн пере­творився на «фабрику мрій».
Головним завданням було переконати весь світ в існуванні так званої аме­риканської мрії. Коли, ска­жімо, звичайна безтямна повія, єдиним досягненням якої є розкішне тіло, стає коханкою президента та його брата (Мерилін Мон­ро); або міфу про те, як хитромудра й підступна ірландська пані, відкидаючи всі моральні принципи, рятується від суспільної зневаги через шлюб з яко­мога заможнішим чолові­ком (Скарлетт О’Хара); про богемну емігрантку, яка, приїхавши до Штатів без копійчини, перетворилася на ікону завдяки незвичай­ним рисам обличчя і ди­вацькій манері промовля­ти слова (Марлен Дітріх). «Американська мрія» вчи­ла громадян неробству й лінощам, вона переконува­ла їх: можеш нічого особ­ливого не робити, але тобі таки пощастить, ти станеш багатим і знаменитим. Ця хитра вигадка допомогла працьовитим емігрантам захопити владу в країні, де ніхто нічого не робив, лише чекав, поки на ньо­го з неба впаде щастя у грошовому еквіваленті. Зрештою, таке сприйняття дійсності для американців характерне й донині.
Головний злочин аме­риканців — це поширення їхньої дешевої «культури» за межі Штатів. Спочатк-Голлівуд придавив європейський кінематограф, потім — радянський. Навіть такій, здавалося б, чужій для американців країні, як Індія, дісталося від Голлі­вуду.
Росія — спочатку ра­дянська, потім така, яка є (а разом з нею і Україна), — завжди поставала в голлівудських стрічках як цар­ство темряви, країна без­глуздих, неписьменних людей, генетично ворожих усьому американському. Спочатку це може видатися дивним, адже амери­канське кіно дуже рідко створює неполіткоректні образи інших держав. Хоч і по-дурному, та все ж ввічливо зображує Брита­нію, Францію, Італію, Япо­нію, Єгипет. Річ у тім, що відносно схвальну оцінку в Голлівуді отримують лише ті країни, які Вашин­гтон розцінює як по­тенційні фінансові чи іде­ологічні колонії Америки. Так сталося з усіма вище перерахованими держава­ми. Америка ніколи не мала СРСР за потенційну колонію. Як і Кубу, Мексику, Ірландію, Китай і Бос­нію. Тому й створила цілий ше’ег негативних образів, повязаних з кровожерни­ми партизанами, наркоба­ронами, терористами, ко­румпованими негідниками, тупими й жорстокими на­ціоналістами тощо. І це при тому, що такого доб­ра в самій Америці вдос­таль. Американське сусп­ільство просякнуте неона­цизмом. Наркотики — звична реалія життя всіх без винятку суспільних верств, корумповані чи­новники з Білого дому й Пентагону самі влаштовують так звані терористичні напади, аби знайти привід для вторгнення у багаті на нафту незалежні країни. І хіба є більший расист і націоналіст за Джорджа Буша? Тільки от лихо — немає в Америці жодної нації. Не можна бути на­ціоналістом і патріотом на чужій землі. Це те саме, що в’язничний патріотизм — мовляв, я патріот свого, награбованого.
Усі ці ідеї втілювалися
 в американському «кіно». Порядний азійський
підліток, патріот не своєї батьківщини, а Америки, підліток, який увібрав отруйні цінності нівелюван­ня національної ідентич­ності, воює проти своїх же співвітчизників, «тупих азійцців», зі штанів вискакуючи, аби отримати го­ловний приз — білу дівчи­ну (Брюс Лі); могутній, хоч і прихіпований ветеран В’єтнаму з ім’ям французького поета-гомосексуаліста епохи Декадансу, яко­го грає (яке блюзнірство!) одеський єврей, десятками вбиває росіян, корейців та інших неамериканців, які насмілилися мати інші по­гляди, ніж Вашингтон (Рембо); поліцейський-невдаха з фрустрованою психікою у хмарочосі, що належить кращим друзям американців (читай — культурним і фінансовим заручникам) — японцям, випадково перемагає страхітливих терористів звідкілясь зі Східної Євро­пи («Міцний горішок»).
Окрема тема — Джеймс Бонд. Це наскрізь аморальне й політичне кіно стало, на жаль, симво­лом цілих поколінь, чиї смаки були спаплюжено Голлівудом. До того ж поряд з негативними об­разами країн, звідки похо­дять головні злодії серій «Бондіани», було створено далеко не позитивний об­раз Великої Британії — адже саме цю державу представляє агент Бонд. Взагалі за «Бондіаною» можна вивчати історію США. Точніше, їхніх во­рогів. Найчастіше ними є Росія, Китай, Куба, Колум­бія, Північна Корея, близькосхідні держави. Цікаво було б, якби Росія, чиє кіно нині переживає розквіт, створило власного Бонда, який наліво й направо «мо­чить» американців, англійців та ізраїльтян — у Боснії, Іраку, Афганістані, Лівані та інших завойова­ них зажерливим дядечком Семом нібито незалежних державах.
Бонд провадить без­ладне статеве життя. Він не має нічого проти, аби нажитися за рахунок дер­жави. Його паразитичний спосіб життя ставився і ста­виться у приклад підліткам усього світу. Зрозуміло, який тут «виховний ефект». Це одна з численних мо­дифікацій міфу про «аме­риканську мрію»: зволікай — і тобі пощастить. Люди в захопленні від заповзятливості, винахідливості Бонда, його свободи від будь-яких зобов’язань; фільм фактично пропагує анархію і космополітизм, заперечує ворожий аме­риканському режиму на­ціональний запал. Що, є така нація як афганці? А чому вони живуть не так, як мешканці Алабами чи Техасу? Якщо не такі, як ми, то — злочинці й теро­ристи. Така ось своєрідна голлівудська філософія. Зрозуміло, Бонд ніколи не змагатиметься зі світовим сіонізмом — адже гроші на Бонда дають євреї, які цей сіонізм уособлюють.
До речі, зверніть увагу, звідки походять усі вампіри в американському кіно! Та й на природу самих вампірів. Європейське кіно зазвичай показує вампірів співчутливо, адже це — один з головних атрибутів місцевого фольклору. Легенди про упирів, які далеко не завжди ви­являються негативними персонажами, становлять невід’ємну частину духов­ної скарбниці Угорщини, Румунії, України, Молдови, Польщі, Німеччини, Італії, Австрії тощо. Американці швидко — ще до Другої світової — збагнули ко­рисність явища «вампіризму», адже всі перераховані країни, за незначним ви­нятком, пізніше входили до організації Варшавсь­кого договору. Отже, аме­риканці вампіризували їх; пізніше до «вампірських» країн додався Близький Схід (згадайте третю час­тину «Бленда», «Царя Скорпіонів», «Мумію»). Дракула з «Ван Хельсингу» навдивовижу нагадує кадебіста, а сам фільм — хрестовий похід папістів проти православно-кому­ністичного неуцтва.
Найстрашніше в Голлі­вуді те, що на створені ним образи клює не лише цільова аудиторія — аме­риканці, а й люди з інших країн. Уявлення про нас з вами у Європі формують дуже часто за брехливими голлівудськими стрічками. Тепер до Голлівуду додав­ся російський кінематог­раф –хрін редьки не со­лодший. Адже росіяни паталогічно ненавидять ук­раїнську незалежність, тож і своєму кіно (згадайте «Брата-2») виводять ук­раїнців у кращому разі як ворогів, а в гіршому — як тупих селюків, місце яким на задньому дворі рос­ійського купчини.
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com