ПОВЕРЕНЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ МАТЕРІ-БОГИНІ

Так само і нація — сягнувши пори зрілості, відчуває потребу прояснити для себе своє минуле, своє коріння.

Тим часом нині в Україні кожен може здійснити подорож, немов казковою машиною часу, в історію своєї Батьківщини. Досить лише поїхати до села Трипілля, що поблизу столиці. Воно відоме археологам та історикам усього світу завдяки знайденим там пам’яткам цивілізації, що належать до найдавніших на Землі.

Варто замислитися — ще тільки розквітала шумерська культура, ще тільки будувалися єгипетські піраміди, а руїни десятків трипільських міст вже давно поглинула буйна трава лісостепу між Дністром та Дніпром...

На думку багатьох вчених, предками трипільців були кочові племена з Середземномор’я, що прийшли у давнє Придніпров’я. На щедрому українському чорноземі розігралися події єдиної в історії безкровної революції — неолітичної, що знаменувала перехід від кочового скотарства до осілого землеробства. Залишки трипільських поселень розкидані по всій території України, їх знаходять і в сусідніх країнах. Найбільшого ж розквіту прадавня хліборобська цивілізація досягла в Середньому Подніпров’ї, де було засновано державу Аратту (Оріяну).

Шість тисяч років тому вирувало життя у її містах, найбільші з яких за своїми розмірами (до 500 гектарів площі і до 25 тисяч мешканців) переважали античний Рим і середньовічний Київ.

Найперша цивілізація на території сучасної України, якою правили шановані народом жерці, розквітала в умовах первісної демократії — на розкопках трипільських поселень не знайдено жодних слідів соціального чи майнового розшарування. Усім жителям Аратти вистачало для обробітку розлогих придніпровських чорноземів. У часи «золотого віку» української історії практично не було воєн між трипільськими племенами. Та й за що було воювати — землі ж навкруги багато, вона лише чекала на людські руки.

Трипільська культура проіснувала з V до II тисячоліття до нової ери; її впливу зазнало все тодішнє людство від Балкан до Шумеру. Науковці вважають, що невисоких чорнявих трипільців асимілювали ставні білочу біарії, які прийшли до прадавньої України з льодовиків Скандинавії. Але й досі українські дівчата вражають красою карих очей, чорних брів, чорної коси до пояса, успадкованих від трипільських пращурів через консервативний жіночий генотип.

У трипільську добу на землі України з’явився хліб, плуг, серп, метал, тканини, сани, віз. Саме звідтоді ростуть на нашій землі пшениця, жито, ячмінь та інші звичні для українців домашні рослини. Саме в Оріяні сформувався повний комплекс ідилічної української мрії: вишневий садок коло хати, корова, кінь і кури на подвір’ї, нивка-годувальниця за коморою,  ніжний

спів сопілки, що лине над селом.

І понині жінки в українських селах розмальовують хати трипільськими орнаментами, значення більшості з яких давно забуте. Вже кілька тисячоліть квітне на килимах, рушниках, сорочках і писанках українців незнищенне дерево Роду, дерево життя, сягаючи корінням давньо-трипільських часів. І вінчає народні візерунки з доби Аратти до наших днів пшеничний колосок — життєдайний символ рідної землі.

Прадавні трипільці залишили нам дивовижну мальовану кераміку — по суд, прикраси, міні-скульптури людей, моделі жител і навіть зворушливі дитячі іграшки. А ще залишився нам у спадок культ Матері-Богині, з якої постала українська Берегиня — охоронниця хатнього вогнища, «роду й народу».

Трипільську цивілізацію відкрив для людства Вікентій Хвойка — видатний український археолог чеського походження. Він відкрив і дослідив багато місцевостей з археологічними розкопками палеолітичного, неолітичного, бронзового та залізного періодів. Багато предметів, знайдених ним, зберігаються в Історичному музеї України.

Навесні 1893 року селяни принесли до нього виорані на полі біля Трипілля черепки давнього посуду та знаряддя праці. Під час розкопок на місці знахідки молодий вчений виявив залишки поселення культури, названої ним трипільською. Вікентій Хвойка та його однодумці розкопали й дослідили по всій Україні загалом понад 1200 трипільських поселень. Найщедрішою на знахідки виявилася земля Канівського плато, уздовж якого пам’ятки трипільської культури розтяглися розкішним намистом від Трипілля і Щербанівки до Ржищева й Уляників.

Трипільські знахідки за радянського часу не вкладалися в офіційні історико-ідеологічні схеми, в яких Україні відводилася

роль «окраїни» великої російської імперії, а тому ми лише тепер дізнаємося про культуру наших далеких предків. Нині українці прагнуть вирішити споконвічне питання: «яких батьків ми діти?» Без озирання на варягів. Цим і зумовлюється великий інтерес українців до витоків власного народу.

Багаті археологічні скарби України потребують вивчення, популяризації та захисту. Часто жертвою «чорних» археологів стає статуетка Матері-Богині, що пролежала в землі кілька тисячоліть. Нині на базарі в Черкасах чи Умані за три долари вам продадуть справжнісінький трипільський горщик, який міг би стати окрасою будь-якої музейної колекції. Досі по всій Україні не-зрідка гинуть під ножем бульдозера залишки стародавніх поховань і поселень. Досі волають про за-хист розграбовані пам’ят-ки античної Ольвії...

Безперечно, молоді українці, які прилучилися до вражаючих глибин національної історії, не можуть не стати на захист її пам’яток.

Нині товариство «Коло-Ра» та Інститут археології НАН України створюють на місці археологічних розкопок поблизу Ржищева археологічний культурно-просвітницький комплекс. Захоплення минулим, яке зараз охопило увесь світ, переживає й Україна.

Добре, що місцева влада перейнялася важливістю цього проекту для виховання української молоді. Ржищівська міська держадміністрація вирішила виділити 6 гектарів землі для створення «Трипільського містечка» — реконструйованих поселень епох енеоліту й бронзи, Княжої та Козацької доби.

У чотирьох поселеннях заплановано реконструювати 37 жител та господарських споруд. У трипільському містечку гостей також ознайомлять зі зразками давнього одягу, прикрас, зачісок, навіть татуажу. А також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх

поселень невдовзі постане Науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити Міжнародний туристичний центр з готелем на 100 місць. Повна вартість проекту комплексу становить 3,15 мільйона доларів США.

Для створення заповідника трипільської культури з бюджету Київської області заплановано виділити 1,8 млн грн. Решту коштів ентузіасти мають намір попросити у вітчизняних і зарубіжних інвесторів, новітніх українських меценатів, а також заробити обслуговуванням туристів та видавничою діяльністю.

Уже розроблено одноденний «Трипілля-тур», вартість якого становить близько 50 гривень на особу. Він проляже дніпровськими кручами — від місця перших знахідок Вікентія Хвойки біля Трипілля до околиць Ржищева, самі назви яких звучать для українських археологів чудовою музикою: село Уляники, балка Ріпниця, урочище Балики, городище Іван-гора. Тут зроблено найзначніші відкриття пам’яток культури  наших трипільських  пращурів...

З часом цей тур має стати коштовною перлиною в туристичному намисті України. Передбачається, що в близькій перспективі він розростеться до масштабів «Золотого кільця Київщини» (Київ — Трипілля — Ржищів — Канів — Переяслав-Хмельницький — Київ).

Пам’ятки трипільської культури щедро розкидані в усьому межиріччі Дніпра та Дністра, тому на черзі «Золоте кільце України» — археолого-туристичний маршрут кількома областями нашої країни.

Отже, давньотрипільська Мати-Богиня повертається до нащадків...