ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

Нині , відзначаючи ювілей Незалежності, українське суспільство роздумує над пройденим шляхом. Аналізуючи здобутки і втрачені можливості, наш люд прагне зробити висновки, аби в майбутньому вкотре не наступити на граблі.

Що об’єктивнішим і глобальнішим буде аналіз, то менша ймовірність повторення негативу, то чіткішими й зрозумілішими будуть обриси майбутнього, підвалини якого закладаються повсякчас.

ВВП на хліб не намастиш

Недавнє призначення нового-старого прем’єра спричинило широкий вжиток терміну «ВВП». Не вперше на нашій пам’яті цим показником прагнуть вимірювати й означувати економічні здобутки, незважаючи на те, що ВВП на хліб не намастиш. А мастять по-різному. Одні (яких небагато) мають можливість його намащувати дуже товсто, а загалу нічого з того не перепадає.

Який сенс з того зростання ВВП, якщо його розподілом займається жменька бізнесових політиків, часто з досить обмеженою фантазією, спрямованою лише на банальне накопичення особистих статків – привласнення якомога більше землі, збільшення метражів маєтків, кількості автомобілів та ін.

Ще на пам’яті радянські часи, коли народ настійливо привчали пишатися найбільшою територією держави, найбільшою кількістю на душу населення видобутого вугілля, виплавленої сталі, зібраних зернових… Потім горбачовська «перестройка», а з нею падіння «залізної завіси» – наче холодне прозріння – явили нам відсталість радянської економіки та пріоритетність інших цінностей. Стихійний розвал великої (хоча й не величної) держави спричинив виникнення  дисбалансу в світовому масштабі, штучному заниженню багатьох цін і цінностей, створених нашими людьми.

Тодішня сувора адміністративно-виконавська вертикаль на чолі з генсеком КПРС з практично імператорською владою призвела до того, що амбітність, поспішність і некомпетентність однією людини поставила мало не в рабську залежність від вчорашніх опонентів всю шосту частину світу. І це все попри розхвалені показники ВВП колишнього Союзу.

Нині в Україні, скажете, повторення чогось подібного не можливе. Певна річ, що у такому загальнодержавному масштабі – ні. Але хто може дати гарантію, що таке розтринькування ВВП, власне – всенародного надбання, не можливе чи не відбувається в менших розмірах? Ще за попереднього прем’єрства Януковича говорили про якесь вагоме зростання ВВП в Україні. Хто його реально відчув на власному добробуті – може бути моїм опонентом. Хто ні – слухайте далі.

Чи можна назвати ефективним розвиток економіки, коли сотні тонн металу вивозяться за кордон, аби натомість завезти звідти 1-2 тонни у вигляді «крутого» авто найновішої моделі?! Варто скоробагатькам вгамувати свої витребеньки й надприбутки краще спрямовувати, скажімо, на безпеку праці. Аби на тому самому Донбасі зменшити жахливу данину за зростання ВВП у вигляді людських жертв на виробництві, передусім у вугільній галузі. Адже людське життя і здоров’я – цінності, що переважають будь-яке зростання будь-якого виробництва.

Загалом, раджу політикам та бізнесменам у спілкуванні з народом якомога менше оперувати такими категоріями, як зростання ВВП, виробництво того чи іншого продукту на душу населення  та ін. Ось коли у своєму колі збираєтеся, то й міряйтеся один з одним, у кого більший ВВП. Замість хизуватися, у кого дорожчий літак, яхта, авто чи годинник. А коли спілкуєтеся з людьми, то передусім оперуйте такими поняттями, як зростання доходів та добробуту кожного громадянина.

Про справжні українські права і свободи

Одразу застережу – західний підхід до добробуту, як і критерії щодо прав людини та їхню пріоритетність не варто сприймати за взірець. Після цінності самого людського життя можна поставити право людини на доступність екологічно чистих продуктів, вирощених без усіляких неорганічних добавок (у цій сфері Україна може дати фору «канцерогенній»  Америці).

Свобода людини досить умовно визначається правом ходити на мітинги, демонстрації, вибори та ін. Засадничим пунктом виміру свободи людини можна вважати розмір території, на якій той чи інший індивід є повноправним господарем.

Наступним визначним пунктом особистої свободи є рівень автономності, принаймні головних, життєвих комунікацій, а також їхня альтернативність та взаємозамінність. Приміром, за західними критеріями, одним з показників рівня життя є кількісні показники ванн, умивальників туалетів на одного громадянина. Хоча доречніше таким критерієм вважати кількість можливих альтернативних джерел водопостачання до певного помешкання. Можна мати в одному будинку три ванни, зав’язаних на одному водогоні, відтак бути повністю залежним від його перебоїв, зміни тарифів та якості води. Інший варіант – одна ванна за можливості альтернативних джерел постачання води. Скажімо, комунальний водогін, свердловина, колодязь. Останній варіант видається універсальнішим, відтак прогресивнішим.

Найважливішою така комунікаційна альтернатива є для джерел теплопостачання та видів опалення. (Не даремно особливим цинусом для крутеликів є автономне джерело електроенергії, а також стаціонарне електроопалення.) Бо ж коли багатоквартирний будинок, квартал чи ціле місто (як торік у Алчевську) зав’язане на одну трубу, то звичайна аварія чи перебій перетворюються якщо не на катастрофу, то щонайменше на різке зниження життєвого рівня і масове порушення прав і свобод багатьох людей. Навіть окреме приватне помешкання, скажімо, тільки з газовим опаленням, у разі різкого підвищення тарифів практично означає  - більшою чи меншою мірою - втрату свободи індивідуму, який у ньому проживає. Адже людина повинна буде більше платити за опалення, отже, в чомусь себе обмежувати, або витрачати більше часу на заробітки.

Особливо важливим і промовистим чинником виміру свободи людини можна вважати співвідношення кількості витраченого часу на роботу (разом з дорогою до місця праці й звідти додому) та матеріальної винагороди, яку за неї вона отримує. Відтак праця вдому є більшим проявом свободи. До речі, найдужче відповідає українському менталітету й традиціям. Чи це буде вирощування домашньої худоби чи робота вдома з використанням інтернету.

Право на вільне пересування людини визначається не тільки політично-адміністративними кордонами, а й фінансовими можливостями громадян. Також до нього варто додати право не стати жертвою теракту в міському транспорті. До того ж право вільного пересування часто обмежується банальними простоями у транспортних заторах.

Право на інформацію часто-густо залежне від суто фінансово-технічних можливостей громадян. Наприклад, це право більше виражене у власників супутникових телеантен. Адже вони можуть дивитися значно більше телеканалів, до того ж з різних країн світу. Якщо ваша звичайна телеантена почала приймати менше каналів, натомість з’явилася можливість платного підключення телекабеля, то це порушення чи намагання регулювати ваше право на отримання інформації. Якщо працює і антена, і кабель – то, навпаки, розширення даного права.

Існування незалежне від винайдення

За часи Незалежності не одне перо списалося (та не в одного в горлі пересохло) в процесі пошуків та розробок національної ідеї. Над нею чухали потилиці – від простих українців до очільників держави. Пригадати б хоча  кучмівське: «Скажіть мені що саме – і я буду розбудовувати». Загалом всім їм варто замислитися й зосередитися не на виробленні національної ідеї, а на виробництві товарів та послуг, забезпеченні прав і свобод громадян. Справжніх, природних, що відповідають нашому менталітету, а не імпортованих звідкись. Саму ж національну ідею - вже за фактом - сформулює, випише й означить сам народ. Саме так завжди було в історії. І так буде.

Уявіть собі картину з минулого. Зібралися на раду наші отамани-гетьмани й вирішили – сьогодні, панове-браття, займемося розробкою національної ідеї. Які в кого пропозиції? Отже, білу хату розмітимо ось тут. З південного боку – соняхи. За хатою заплануємо вишневий садок. Хрущі над вишні летять з північного заходу.

Звісно, нічого такого «на порядку денному» не говорилося. Тим не менше національна ідея існувала задовго до того, як її спеціалізовано почали розробляти. Існує й існуватиме завжди – до того ж незалежно від того, хто і яким чином її формулює.