Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ОПТИМІСТИЧНА ПОРАЗКА ТРЕНЕРА, або Нарешті Олег Блохін… очолить збірну УкраїниСаме така перспектива тепер чекає на донедавна народного депутата України Олега Блохіна, який очолював головну футбольну команду країни “на громадських засадах”. Відтак завдяки нашим виборцям, які сказали “Не так!” однойменному виборчому блоку, Олег Володимирович зможе зосередитися на своїй тренерській роботі Тій, що донедавна вважалася для нього просвітницько-аматорською. Щоправда, він нею так займався, що перевершив своїх суто “професійних” попередників. Зрозуміло, що для підготовки та участі збірної у найважливішому турнірі, яким є фінальна стадія чемпіонату світу, потрібно працювати з командою на постійній основі. Адже з середини травня розпочинається завершальний тренувальний цикл, який плавно перейде в адаптацію на місці та старт на чемпіонаті світу на полях Німеччини. Для збірної України турнір розпочнеться 14 червня. Триватиме він щонайменше до 23 червня, ми ж усі зичимо, щоб команда Блохіна подолала груповий бар’єр і затрималася в Німеччині якомога довше – аж до 9 липня, коли відбудеться фінальний матч. Тож добре, що саме так, а не “не так” склалося у Блохіна з виборами. Бо ж якраз у цей час очікуються важливі парламентські баталії. Паралельно з тренувальним збором національної футбольної команди в оновленій Раді відбуватимуться непересічні події – спікеріада та прем’єріада. Зважаючи на неоднозначну й заплутану політичну ситуацію, очікується, що кожна з цих подій займе цілий місяць. Тож доки депутати нового скликання визначатимуться з державними посадовцями, наша футбольна збірна може встигнути виграти чемпіонат світу й повернутися в Україну. Добре, що в цей час Блохіна вже не відволікатиме депутатська діяльність. Дякуючи виборцям-уболівальникам він зможе цілком “легітимно” займатися звичною для нього справою, залишивши компанію “нетаків”. Тих, хто, власне, вже давно й багато чого, якщо не все – роблять “не так”. Бо коли колишній комуністичний ідеолог Кравчук “не так” очолив нашу незалежність на зорі її становлення, було втрачено унікальний час і можливості для становлення й розбудови молодої держави. Медведчуки-Суркіси перебрали владу в київському “Динамо” 1993-го, а невдовзі й у всьому українському футболі. Змішали футбол з політикою, зробивши його заручником однієї політичної сили. У цивілізованому світі все це робиться “не так”. 1999 року Григорій Суркіс отримав “не так” від киян, коли захотів стати мером столиці. Цю виборчу кампанію вони організували й повели також “не так”. Неначе початківці в політиці. Будувати основну ідеологічну лінію на запереченні, а не на позитиві – це політичний рівень кінця 80 – початку 90-х минулого століття. Хронічні “нетаки” самі викрили себе у назві, що свідчить про фаховість та компетентність його ідеологів. Власне, їм нічого не залишалося, як використовуючи службове становище, залучити до своїх лав Блохіна й розраховувати на його «фартовість». Хоча сам тренер не раз говорив, що не фартовий він, а працювати треба. Не послухалися соратники Олега Володимировича по політичній коаліції – відтак провалилися з тріском на виборах. Тепер десятки мільйонів наших вболівальників переймаються, аби виборча поразка не позначилася на загальній «фартовості» Блохіна напередодні фінального турніру в Німеччині. Зрозуміло, поважною причиною для Блохіна є те, що не він набирав цю команду політико-бізнесових бездар, а його самого туди залучили в “добровільно-примусовому” порядку. У пам’яті зринає матч-бенефіс Олега Блохіна влітку 1989 року. Було подано понад 800 тисяч заявок на квитки тоді ще Республіканського стадіону, який у ті часи вміщував “лише” 100 тисяч глядачів. Тобто, скажімо, кількості бажаючих потрапити за прощальний матч Олега Володимировича цілком вистачило б для подолання прохідних до парламенту 3%. Якби тільки не його союзники по блоку, які своїм далеко не зірковим реноме можуть тільки відлякувати нормальних людей. Пригадуєте, як у часи Блохіна-гравця журнал “Комуніст” продавався «в доважок загрузку» до футбольного довідника? Тепер у Блохіна-тренера з’явився інший різновид “доважку” – соратники вже іншого партійного забарвлення, але з такою ж гнилою суттю. Вони так само безцеремонно паразитують на його футбольному авторитеті. Не в приклад Медведчукам-Суркісам їхні головні футбольні конкуренти в Україні досить вагомо представлені в парламенті у Партії регіонів. Мимоволі напрошуються паралелі. Перед виборами 1998 року до СДПУ (О) вступили всі гравці та тренери київського “Динамо” на чолі з Валерієм Лобановським. Щоправда, тоді ситуація в українському футболі була дещо інша. Тепер навіть за всього бажання Ахметов не зміг би провести таку передвиборну тотальну мобілізацію свого клубу. Адже більшість гравців, а також тренер донецького “Шахтаря” – іноземці. Тобто не можуть вступати до українських партій та агітувати на виборах. Довелося обмежитися (мають те, що мають) кількома керівниками донецького клубу. Це порівняння має далеко не оптимістичне продовження. 1998 - 1999 роки для “Динамо” виявилися найвдалішими в його новітній історії. На той час і кілька років опісля кияни були першими в українських змаганнях. А ось на міжнародній арені після участі у півфіналі Ліги чемпіонів 1999 року справи “Динамо” пішли на спад. Несподіваний потяг Ахметова до політичної діяльності наштовхує на думку, що “Шахтарю” можна очікувати чогось такого. З тією тільки різницею, що гірники нині особливих висот на євроарені так і не досягли. Їхні виступи у Кубку УЄФА можуть видаватися вагомими тільки з огляду на провали останнми роками інших українських клубів. Досі Донецьку хіба що снилися досягнення того ж таки “Динамо” кінця 90-х минулого століття. А залежність Ахметова від динамівського відомства (несподівані закордонні “відрядження” та виклики “на чай” до Луценка) наштовхує на думку, що на національному рівні “Шахтарю” буде дуже важко протистояти “Динамо”.
Олександр НАКАЗНЕНКО,
|
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |