МЕМОРАНДУМ НА “ТВЕРЕЗУ ГОЛОВУ”

Уся країна і значна частина світу знає, що Президент України був фактично не обраний народом, а призначений Верховним Судом.

Теоретично нонсенсу немає. Діючий президент США теж був призначений на перший термін Верховним Судом своєї країни. Різниця лише в тім, що Верховний Суд США мав право ухвалити таке рішення, а Верховний Суд України вийшов за межі своїх повноважень. Результат не забарився. Буш теж (як і Ющенко) проводить авантюрну внутрішню і зовнішню політику, і рейтинг його також постійно падає.

Проте ніхто немає сумніву, що Буш добуде свій другий термін. Стосовно Ющенка такої впевненості немає навіть щодо першого терміну. Міну закладено саме ВСУ, коли він прийняв рішення про призначення “повторного другого туру виборів”, подарувавши Україні тим самим президента, чиє обрання проводилося всупереч конституційним нормам, тобто нелегітимно.

Нелегітимність Ющенка справляє значний негативний вплив на внутрішньополітичну ситуацію. Вона провокується вже тим, що  будь-яка спроба глави держави виявити зайву політичну активність і спробувати стати самостійним гравцем в окремих випадках призводить до шантажу імпічментом, а в повсякденні – до неприхованого ігнорування президентської думки. До того ж це характерно і для послідовних політичних супротивників (КПУ та СДПУ(О), і для вчорашніх друзів (БЮТ).

Узяти хоча б нинішню ситуацію. Офіційних результатів виборів ще немає, але партії-переможці попри заклики Ющенка щосили ведуть переговори про демократичну коаліцію, парламентську більшість і майбутній уряд. А прагматичні соціалісти уже виписують формули, за якими здійснюватиметься поділ державних посад.

Увечері 28 березня стало відомо, що Олександр Мороз підписав Меморандум про створення коаліції демократичних сил у складі СПУ, "Нашої України" і Блоку Юлії Тимошенко. Мало хто сумнівався, що соціалісти підтримають ідею "помаранчевої" коаліції, але такої спритності від них не очікував ніхто: звичка Сан Санича тягти волинку і лавірувати між політичними рифами до останнього моменту добре відома всім. З одного боку, можна говорити про те, що, допоки в штабі БЮТ на радощах пили шампанське, а в штабі "Нашої України" з горя глушили горілку, тверезі на голову соціалісти вирішили захопити ініціативу. Утім, можна припустити, що в ході прихованих від широкої громадськості переговорів Мороз уторгував для себе щось, чого він хотів давно (адже Литвин - більше не перешкода). От він і поквапився закріпити досягнутий успіх на папері.

Хоч би як там було, часткове відновлення коаліції на кшталт "Майдан-2004" стає дедалі реальнішим. За попередніми підрахунками, альянс БЮТ, НУ і СПУ (якщо він, звичайно, відбудеться) отримає близько 250 - 255 депутато-місць. Це дасть  змогу "помаранчевим" відносно безболісно сформувати парламентську більшість. Однак процес формування уряду обіцяє бути набагато важчим, оскільки відносини всередині коаліції і зараз далекі від ідеальних і нагадують метушню павуків у банці. Проте страх перед можливим розпуском парламенту змушує їх йти на компроміси.

Проект Меморандуму про коаліцію демократичних сил, запропонований СПУ, являє собою результат таких спроб. Основні принципи створення і діяльності коаліції обговорювалися ще задовго до виборів і практично не змінилися: Прем'єра пропонує та сила, яка отримала найбільшу кількість голосів серед учасників альянсу; квотний принцип розподілу посад; учасники продовжують роботу над поглибленням і вдосконаленням політреформи; боротьба за скасування прокурорського загального нагляду та ін.

Однак деякі пункти і формулювання видаються, м’яко кажучи, далекими від реального стану речей.

Передусім це зобов'язання учасників коаліції погоджувати програми політичних партій і блоків з програмою діяльності Президента України. До виборів "НУ" вела мову про беззастережну підтримку коаліцією президентської програми. “Погоджувати” і “підтримувати” – далеко не одне й те саме. Простежується очевидний компроміс, на який змушена була піти "НУ" з огляду на свої відносно низькі відсотки  (менше 15%).

По-друге, не менш чітко окреслені зазіхання на конституційне право Президента одноосібно призначати силовиків. Меморандумом передбачається, що кандидатури міністра МВС, глави СБУ і Генпрокурора Президент погоджуватиме з учасниками коаліції. "Дозвіл" Президентові як верховному головнокомандувачу одноосібно призначати міністра оборони до непристойності схоже на дрібну подачку.

І по-третє, створення так званої Робочої Групи у складі трьох представників від кожного учасника коаліції. Саме ця структура має формувати поіменний склад парламентської більшості, створювати коаліційний уряд і розробляти програму його діяльності. Так, наче у кривому дзеркалі, виглядає майбутня реальна влада! Це дев’ять осіб, від яких залежатиме формування Кабміну - відтепер самого впливового органу державної влади. Не треба ворожити, хто міг би ввійти в Групу від кожної з партій, треба визнати, що варіантів не так уже й багато. Цікаво, що цей пункт вступає в очевидне протиріччя з духом усього меморандуму: скрізь, де тільки можна, йдеться про квотний принцип розподілу посад, а в цьому разі передбачається загальна "зрівнялівка". Очевидно, в такий спосіб СПУ і, можливо, "НУ", намагаються збільшити власну питому вагу в парламенті, компенсувавши свій електоральний програш БЮТу.

Ну а родзинкою меморандуму стала, звичайно, запропонована формула розподілу “хлібних” місць. Виглядає вона так: кількість посад, які приділяються тому чи іншому учасникові коаліції, дорівнює відношенню загального числа посад до загального числа депутатських мандатів парламентської більшості, помноженому на загальне число депутатських мандатів конкретного учасника коаліції. Тобто якщо, приміром, БЮТ отримає у підсумку виборів 125 мандатів, а коаліція всього нараховуватиме 255 депутатів і при цьому на торг буде виставлено 50 посад, то Тимошенко з однодумцями отримає 24,5 посади; а "НУ" - з розрахунку наявності 75 депутатів - доведеться задовольнитися 14 посадами. Ось так виводиться формула депутатського щастя…

Однак не все ще зрозуміло з парламентською коаліцією. БЮТ, яка з перших годин після виборів за правом лідера «помаранчевих» полум'яно закликав об’єднуватися, нині грає в мовчанку. Вочевидь, Тимошенко та її оточення  не очікували, що після пам'ятної заяви Романа Безсмертного про те, що саме БЮТ має взяти на себе ініціативу консолідатора, хтось посміє заперечити їхню роль збирача "помаранчевих" сил. Поки БЮТівці почивали на лаврах, а Єхануров (його Ющенко миттєво призначив вести переговори замість Безсмертного, який здався) спішно розбирався в нюансах переговорного процесу, немов Джин з пляшки з’явився Мороз зі своїм меморандумом. Швидкість і політичну безпардонність Сан Санича, а також готовність "НУ" грати за запропонованими соціалістами правилами в БЮТ, мабуть, сприйняли як зазіхання на свої позиції, і тепер там готують контратаку. Тим більше, що в меморандумі, підтриманому СПУ і "НУ", чимало моментів, які не можуть не викликати роздратування в Юлії Володимирівни.

Передусім - відсутність у проекті будь-яких згадувань про денонсації газових угод між Україною і Росією. Далі - неможливість ветування ким-небудь з учасників коаліції пропонованих іншими кандидатур, звідки, зокрема, випливає, що з такими фігурами, як Семенюк і Луценко Тимошенко змушена буде миритися. Не додає настрою й зобов'язання членів коаліції працювати над розвитком прав і можливостей місцевого самоврядування, а також складна система стримування і противаг. Відповідно до цієї системи перші заступники керівників (міністрів, глав комітетів та інших органів) не можуть належати до тієї ж політичної сили, що і їхні начальники. Не можуть бути "однопартійцями" й міністри та керівники відповідних профільних комітетів Верховної Ради. Тож номінальні союзники БЮТ отримають більш ніж досить важелів корегувати, саботувати або навіть блокувати практично будь-яку ініціативу Юлії Тимошенко та її команди. Перша ластівка вже "прилетіла": СПУ і "НУ" пропонують, щоб посада заступника голови ВР і перших заступників керівників комітетів Ради було закріплено за опозиційними фракціями. Загалом ймовірність того, що коаліційний віз, запряжений Тимошенко, Морозом і Єхануровим, зрушити з місця буде неймовірно важко, зберігається.

Тим часом переможці виборів - Партія регіонів – посилено створює шумове тло. Лідери партії попри активні переговори БЮТ, "НУ" і СПУ практично в кожній своїй заяві продовжують як заклинання повторювати, що вони готові до створення коаліції з усіма силами, які подолали тривідсотковий бар'єр. Так, член політради Партії регіонів Віктор Тихонов заявив, що "зарано говорити про те, що коаліція в новому парламенті буде “помаранчевою". "Регіонали" з останніх сил сподіваються, що блоки Литвина та Вітренко встигнуть в парламентський потяг, що вже рушив, і тоді "конфігурація переговорів може різко змінитися", стверджує Тихонов. Схоже, ПР не бентежить навіть те, що самі ці партії змирилися зі своєю поразкою, а як останній спосіб заявити про себе вимагають визнати вибори недійсними. Крім того, вони не роблять великого секрету зі своїх надій на те, що ні "НУ", ні СПУ не увійдуть до коаліції з БЮТ, оскільки нібито не хочуть бачити Тимошенко у прем'єрському кріслі. Тим часом у стані "біло-синіх" інформацію про меморандум між "помаранчевими" і розподіл головних ролей у новому уряді охрестили "навмисним нагнітанням обстановки".

Зі свого боку ПР офіційно заявила, що Віктор Янукович не вестиме переговори про створення коаліції до закінчення підрахунку голосів виборців. Однак один зі спікерів "регіоналів" Ігор Шкиря в одному з інтерв’ю не заперечував, що представники різних політичних сил "у неформальній обстановці зустрічаються й обмінюються думками" на тему майбутньої парламентської коаліції. "Іноді такі зустрічі деяким чином змінюють світогляд", - повідав Шкиря. Щоправда, не зрозуміло, чи вистачить таких змін для зняття з меморандуму пункту про заборону на сепаратні переговори з будь-якою політичною силою або блоком. Характерно, що з головних діючих осіб цих виборів ніхто навіть не згадує про комуністів. Схоже, вірні ленінці нікому, крім 900 тисяч своїх виборців, не потрібні. Адже навіть мобілізація Партією регіонів їх нечисленного депутатського загону не допоможе "біло-синім" довести чисельність своєї армії до 226 багнетів.

Отже, великі політичні грища тривають.