Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЛСД готували як засіб «розв’язувати язики»

16 квітня 1943 р. на околиці Базеля в Швейцарії доктором Альбертом Гофманном було зроблено видатне відкриття. 37-річний вчений очолював у великій фармацевтичній компанії дослідницьку програму по розробці конкурентоспроможних ліків з натуральних продуктів.

Він працював у своїй лабораторії, коли несподівано відчув легке запаморочення. Відчуття не можна було назвати неприємним, воно нагадувало стан сп’яніння. Нічого подібного він раніше не переживав. Пішов­ши з роботи раніше, Гофманн насилу доїхав додому на велосипеді. Він ліг, закрив очі, але запаморочення не проходило. Денне світло здавалося неприємно яскравим. Свідо­мість відключилася від зовнішнього світу, але гарячково працювала. Він бачив те, що пізніше опише як безперервний потік фантастичних образів, що переміщалися з надзвичайною пластичністю і жвавістю. Усе супроводжувалося калейдоскопічними переливаннями фарб.

Через декілька годин видіння припинилися, і Гофманн, як допитливий учений, вирішив встановити їх джерело. Він припустив, що в його організм випадково потрапила одна з речовин, з якими він того дня працював. У першу чергу його підозра лягла на ЛСД (d -lysergic acid diethylamide) — речовина яке було отримано в цій же лабораторії п’ятьма роками раніше. У пошуках циркуляторного стимулюючого засобу Гофманн працював тоді з похідними спориньї — грибка, що уражає жито. У Китаї і деяких арабських країнах спориньї приписували цілющу силу, а в Європі вона асоціювалася із страшною хворобою — антоновим вогнем, який вражав людей подібно до чуми. При цій хворобі пальці рук і ніг чорніли, людина божеволіла і гинула.

Гофманн припустив, що якась похідна спориньї проникла в його організм через шкіру при заміні в одній з пробірок паперового фільтру. Щоб перевірити своє припущення, він три дні готував свіжу порцію ЛСД, а потім обережно проковтнув 250 мкг (менше 1/100000 унції).

Щоб добитися результату, Гофманн планував прийняти протягом дня ще деяку кількість ЛСД. Він не міг знати, що вже прийняв таку дозу ЛСД, яка в подальшому вважатиметься такою, що у декілька разів перевершує нормальну.

Перший прийом подіяв вже через 40 хвилин: «Мені здавалося, що я покинув своє тіло. Я думав, що помер. Не знав, чим усе закінчиться. Думки оберталися в невідомому вимірі, але я не міг усвідомити щось, окрім свого жаху».

Майже одночасно в Німеччині лікарі, пов’язані з СС і гестапо, випробовували мескалін (речовину що має багато властивостей ЛСД) на ув’язнених концтабору Дахау.

Гофманну і на думку не спадало, що співробітники німецьких секретних служб вважали можливим використовувати речовини, подібні до мескаліну, для пригнічення волі непокірних людей. На думку члена дослідницької групи Уолтера Неффа, мета експериментів в Дахау полягала в пригніченні волі людей на допитах. У пошуку наукових даних нацисти дійшли в Дахау до найжахливіших крайнощів. Лікарі СС прагнули отримати від­повідь на те, який час може залишитися в живих льотчик, збитий в лютому над Північною Атлантикою? Такого роду інформація розглядалася німецькою розвідкою як дуже важлива у зв’язку з браком досвідчених пілотів. Так, за особистим розпорядженням Гіммлера лікарі заміряли час, за який гинули ув’язнені, занурені у великі ванни, заповнені крижаною водою. У інших експериментах, пов’язаних з авіаційною медициною, ув’яз­нених вбивали у висотних барокамерах, розстрілювали, щоб випробовувати спеціальні коагулянти на ранах.

Досліди з мескаліном, що проводилися в Дахау д-ром Куртом Плетнером, були далеко не такими смертельними, як досліди з авіаційної серії, проте ця речовина могла завдати чималої шкоди здоров’ю людей. Небезпека зростала завдяки тому, що мескалін додавався у воду таємно. На відміну від д-ра Гофманна, піддослідні не підозрювали, що їх крайня дезорієнтація викликається  певною речовиною. Ймовірно, багато хто з них думав, що вони просто з’їхали з глузду.  

Реакції випробовуваних коливалися в дуже широкому діапазоні. Деякі впадали в лють, інші ставали сумними або надто веселими, наче при сп’янінні. Не дивно, що  в усіх випадках проявлялися почуття ненависті і бажання помсти. Ця речовина примушувала деяких людей розкривати свої найпотаємніші таємниці. Проте німці не були схильні визнати мескалін в якості замінника звичніших для них «фізичних» методів ведення допитів. Вони продовжували експерименти з гіпнозом у поєднанні з цією речовиною, але не були упевнені, що знайшли засіб, що дає владу над розумом жертви.

Ще коли есесівські лікарі проводили свої експерименти в Дахау, Відділ стратегічних служб Розвідувального управління США в роки війни заснував комітет із створення «наркотика правди»  на чолі з д-ром Оверхолстером, директором госпіталю Св.Єлизавети у Вашингтоні.

 Друга світова війна ознаменувала кінець американського ізоляціонізму і невинності. США виявили, що їм належить ліквідовувати великий пропуск у стосунках як з ворогами, так і з союзниками в справі застосування секретних операцій. На відміну від Англії, яка протягом століть проводила таємні операції, щоб запобігти розпаду імперії, у Сполучених Штатів була відсутня традиція проведення підривних операцій як секретного інструменту державної політики. Німці, французи, росіяни, майже усі країни вже давно брали участь в цій грі.

Секретна діяльність британських агентів в Сполучених Штатах привела до створенню  у 1942 р. Франкліном Рузвельтом організації, яка отримала назву «ОСС». Це була перша організація, створена в США для ведення таємної необмеженої війни. Рузвельт поставив на чолі ОСС генерала Вільяма Донована.  

Навчаючись у англійців, Донован створив організацію на порожньому місці. Будучи випускником Колумбійського коледжу він рекрутував своїх співробітників з числа випускників учбових закладів Східного узбережжя. Це була «башковита» команда...

Одним з нових рекрутів  Донована був Річард Хелмс, молодий газетяр відомий тим, що в 1936 р. зумів узяти інтерв’ю у Адольфа Гітлера, працюючи тоді на Юнайтед Прес. Хелмс вільно обертався в колах молодих співробітників ОСС. Для Хелмса шпигунська робота в ОСС лягла в основу життєвою кар’єри. Він став найбільш важливим спонсором досліджень по контролю над свідомістю, які проводило ЦРУ, пропагував і поширював їх.

Подібно до усіх основних керівників військового періоду, починаючи з президента Рузвельта, генерал Донован вважав, що Друга світова війна була значною мірою заснована на перемогах наукових досягнень. Ідея полягала в тому, щоб мобілізувати науку на оборону, і адміністрація Рузвельта створила систему дослідницьких програм, що розробляли всілякі теми, починаючи від розщеплення атома і кінчаючи боротьбою із психічним зривам в бою. Донован поставив  промисловця Стенлі Лавелла на чолі від­ділення досліджень і розробок ОСС: «Мені  потрібен будь-який інструмент і будь-який фокус, який наші люди могли б використовувати проти німців і японців, особливо в програмах під­пільних рухів опору на усіх окупованих територіях. Вам доведеться винайти їх, бо ви будете моєю людиною». 

Лавелл звернувся до світил з академічних і промислових кругів. З метою створення різного роду озброєнь для ОСС і британської розвідки була організована спеціальна група, що отримала назву «дивізіон 19». Стратегія полягала у пошуку вчених, які були б готові проводити «будь-які» експерименти.

Наприклад, Лавелл просив учених  ОСС знайти що-небудь, що ображало б японські культурні традиції. Антропологи, що входили в його штат, повідомили що найбільшою ганьбою для японського солдата є процес випорожнювання. Тоді Лавелл змусив хіміків створити речовину, що видавала запах діареї (проносу). Цим складом заповнювали крихкі трубочки, які привозили у Китай і роздавали дітям в окупованих японцями містах. Дітей навчили слідувати на людній вулиці за японським офіцером і розбризкувати вміст трубочки на його брюки. Ця дратівлива речовина призначалася для зниження морального духу японського солдата!..

Після війни, отримавши безцінну інформацію про дію ЛСД, ОСС швидко про­вів випробування з мескаліном, декількома барбітуратами і скополаміном. Найціннішою була визнана... маріхуана! Керівники Манхеттенського проекту (творці атомної зброї) надали добровольців, аби випробувати ці наркотики.

Добровольці проковтнули рідку концентровану маріхуану.

Один з присутніх при цьому учасників проекту згадує: «Усе сталося інакше, ніж ми припускали. Мабуть, організм людини не бажав приймати її в такій формі. Людей нудило. Вони не відкривали ніяких секретів...»

Досліди тривали. Тепер розчин виливали на гаряче вугілля, а один з офіцерів ОСС на ім’я Уайт випробовував на собі дію пару. Найбільший ефект дало куріння суміші тютюну і маріхуани, яке супроводжувалося переходом в «стан безвідповідальності», тобто людина ставала балакучішою, з легкістю ділилася наявною в її розпорядженні інформацією.

Перше польове випробування сигарет з марихуаною сталося 27 травня 1943 р.

Піддослідним був Дель Граціо, позначений в документах як «відомий нью-йоркський гангстер».  Його пригостили «сигареткою» і Дель Граціо повідомив, що він особисто брав участь у вбивстві інформаторів федеральних служб. Гангстер не відрізнявся балакучістю, але розговорився під впливом диво-диму! Уайт посилено пригощав його сигаретами, піддослідний веселішав і продовжував видавати інформацію. Протягом двох наступних годин Дель Граціо розповів федеральному агентові про усі таємниці торгівлі наркотиками. Отримана інформація була такою важливою, що ЦРУ вилучило її з усіх документів, опублікованих навіть через 34 років!  Під час однієї з наступних зустрічей Уайт додав в сигарети таку кількість маріхуани, що Дель Граціо приблизно на годину втратив свідомість. Проте в цілому експеримент був визнаний вдалим.

Хоча члени комітету до винаходу «наркотика правди» не вірили в те, що концентрована маріхуана може змусити людину розкрити свої якнайглибші секрети, вони запропонували Уайту продовжити випробування. На наступному етапі  він узяв у ФБР 15-18 досьє і приступив до перевірки маріхуани на солдатах-комуністах, розквартированих у військових таборах на околицях Атланти, Мемфіса і Нового Орлеана. Після одного з допитів в Новому Орлеані Уайт дістав револьвер і пострілами вигравіював свої ініціали в ліпній прикрасі стелі. Це був вплив... від постійного куріння маріхуани.

З кінця Другої світової війни уряд США на чолі з ЦРУ інтенсивно шукав шляхи управління поведінкою людини. Програми ЦРУ стали про­довженням пошуку «наркотика правди» і живилися нацистськими експериментами в Дахау і відкриттям ЛСД Альбертом Гофманном. 

Гофманн зробив від­криття, яке вивело його на передові рубежі науки, але він і гадки не мав про втілення винаходу в життя і прирівнення його до зброї. Робота Альберта Гофманна торкалася фантазій, реалізація яких, згідно з легендами була в давнину доступна лише чаклунам і чарівникам, для впливу на людей. На початку епохи наукових від­криттів мрія про управління мозком набула сучасної форми в творчості Мері Шеллі, що описала  доктора Франкенштейна. Ця мрія була модернізована в епоху холодної війни у вигляді «маньчжурського кандидата» — вбивці, мозком якого управляла ворожа держава.

Досліди, що проводилися в Дахау, оголили жорстокість медичних експериментів над людьми, але ще страшнішими були плани широкого використання нових речовин з метою затьмарення свідомості людей. Звичайно, з метою досягненні військових переваг.

Робота ЦРУ в  сфері, пов’язаній з контролем над розумом навіть приблизно не зрівнялося з бездушною жорстокістю, з якою нацисти вбивали людей в процесі своїх досліджень. Тим не менш в спробах відшукати способи і засоби, що дозволяють маніпулювати людьми, співробітники ЦРУ і їх агенти також подолали численні етичні бар’єри. Вони експериментували, випробовуючи невідомі і небезпечні методи на людях, що не підозрювали про те, що відбувалося. Вони систематично зневажали волю і гідність піддослідних і вибирали своїх жертв серед певних груп населення, які розглядалися ними як менш гідні, ніж ті, до яких вони відносилися самі.  Це могли бути психічнохворі, повії, іноземці, наркомани, ув’язнені, часто це були люди, що належали до етнічних меншин.

Після війни американські офіційні особи коливалися між етичним і агресивним підходами до наукових досліджень. Після того, як трибунал ухвалив вирок нацистським злочинцям першого ешелону, американці на другому Нюрнберзькому процесі звинуватили лікарів Дахау в «злочинах проти людяності». Жоден з німецьких учених не висловив розкаяння. Усі перекладали відповідальність на уряд, який фінансував наукові дослідження. Так, д-р Карл Брандт, особистий лікар Гітлера, говорив, що вирішальну роль грала «цінність експерименту». На питання про відношення до вбивства людей в процесі медичних дослідів Брандт відповідав: «Невже ви думаєте, що можуть бути отримані гідні фундаментальні результати без загибелі певної кількості людей?».

Судді, що засідали в Нюрнберзі запропонували особливий кодекс, названий пізніше Нюрнберзьким кодексом по наукових дослідженнях. Його головними моментами були такі постулати: дослідники повинні діяти тільки з повної згоди випробовуваних; експерименти повинні давати результати, що йдуть на благо суспільства, причому вони не можуть бути отримані іншим шляхом; дослідники не повинні проводити експерименти, результатом яких може стати смерть або серйозна хвороба; виключенням може бути випадок, коли лікар, що керує експериментом, сам бере в ньому участь.

Судді, які усі були американцями, засудили сімох лікарів до страти через повішення. Ще дев’ять лікарів були засуджені до тривалих термінів тюремного ув’язнення.  Відтоді Нюрнберзький кодекс лежить в основі офіційної політики США.

Проте ще до виголошення вироку спеціальні розвідувальні команди ретельно просіювали і аналізували документи, що відносилися до експериментів, що проводилися в Дахау і мали важливе військове значення. У звіті однієї з груп говориться, що, хоча частина даних страждає «неточністю», деякі висновки у разі їх підтвердження стануть «істотними доповненням до наявних відомостей». Вій­ськові фахівці відправили до Сполучені Штати зібрані звіти, у тому числі і відомості, що відносяться до експериментів з прийомом мескаліну і застосуванням гіпнозу. Дані про німецькі дослідження по контролю над розумом ніколи не були опубліковані.  Це таємниця вищої категорії, які і досі закрита до будь-якого ознайомлення.

Згодом союзники перетворилися на супротивників. Холодна війна зняла багато етичних бар’єрів. В США зросло прагнення утихомирити прихильників комунізму і СРСР. Експерименти над людським розумом почалися з новою силою.

Наразі невідомо, як далеко зайшли вчені...

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com