Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Український сурогатизмМинулого тижня на одному з сайтів з’явилась інформація, котра викликала збуджену реакцію Інтернет-суспільства. Хоча йшлося, здавалося б, не про політику і навіть не про, перепрошуємо, законопроект двох панів К щодо двомовності. Виявляється, останні два роки серед українського жіноцтва з’явилась мода на точні копії маленьких дітей у віці 8-9 місяців. Захоплення це, як ви розумієте, не для бідних, бо виготовлення такої ерзац-дитинки індивідуальне, а художники правлять за товар від 500 до 2000 євро. Цяцьку возять з собою в машині, беруть у гості, вигулюють у справжній колясці, перевдягають, розчісують… а елітні екземпляри можна навіть годувати з наступною імітацією певних делікатних фізіологічних наслідків. Інтернет-громада на загал обурюється: сказились, мовляв, баби, Україна, мовляв, вимирає, а вони ляльками за дві тисячі євро бавляться. Але як на наш досвідчений погляд, ця мода чи тенденція — лише парадоксальний наслідок пов’язаних між собою складних суспільно-політичних явищ. Почнемо з головного: ось уже 21-й рік ми живемо в незалежній державі. А що це таке, власне, держава? Енциклопедії визначають три фундаментальних особливості: - перша: територія з легітимними кордонами, встановленими на підставі міжнародних договорів з сусідами. За їхню безпеку відповідають прикордонники, митники, санітарні та ветеринарні інспектори та інші аналогічні служби. - друга особливість: влада. Форми можуть бути різними — від суто президентської республіки (версія — монархія) до стовідсотково парламентської. Влада здійснює свої повноваження через відповідні інституції. Ділиться на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Арбітром у суперечках виступає або президент, або конституційний суд — хто на кого багатий. - і третя особливість — правова. Себто — наявність Конституції як базового документу, що регулює відносини між гілками влади, а головне — між владою і народом, котрий, власне, і є єдиним джерелом цієї влади (див. Конституцію України). А тепер, поклавши руку, приміром, на серце чи на чоло, кому куди зручніше, проаналізуємо, чи має незалежна Україна оті повноцінні, фундаментальні наріжні камені своєї державності. Почнемо з Конституції. Коли її прийняли у 1996-му році, представники законодавчої гілки влади запевнили народ, що кращого основного закону годі шукати не тільки в європах і азіях, он американський конгрес від заздрості давиться! Але вже через 8 років, доки «єдине джерело влади» героїчно мерзло на майданах, певні відомі особи з числа національно усвідомлених та вічно вчорашніх потай у теплих і затишних кабінетах домовилися про кардинальну зміну отої бездоганної Конституції. Отак от — похапцем, між собою, без усіляких обговорень, референдумів і тому подібної «демократичної фігні». В результаті замість виваженого механізму влади ми одержали двоголового монстра, який 4 роки поспіль натхненно шматував сам себе, доводячи, котра з його голів вища. Результат відомий. Але нікого і нічому це не навчило. Бо знову забажалося чергової переробки Конституції. Іномарки за 100 тисяч доларів, приватні яхти та нерухомість у Лондоні і Швейцарії, бачите, набридли. Подавай їм новий Основний Закон. Щоправда, цього разу «маленькому українцю», він же «лох, бидло, біомаса» — у кращому разі «електорат» — обіцяють загальнонародне обговорення. На взірець радянського: «Ми тут порадились і я вирішив». Але й на тім спасибі. Влада… сам термін за 20 років набув виключно негативного забарвлення. Скоро почне вживатись як матюк. Себто — замість «такої матері» у хвилини емоційної напруги будуть посилати до «такої влади». Сама влада цього, здається, не бачить. Бо для неї головне — втриматися бодай хоч під якимсь прапором. Навіть якщо це прапор, піднятий у травні 1945-го року над Берліном. І нарешті, щодо території і кордонів. Поки що маємо Україну в межах, закріплених Біловезькою Угодою 1991-го року. Принаймні на суходолі. Щодо морського шельфу, то тут уже «торг прийнятний». На додачу — кілька тривожних тенденцій: - у Криму до «м’якої» інтеграції півострова до Росії закликає вже не якийсь там п’яний бомж у брудному порваному камуфляжі, а голова парламенту автономії. Найвища, між іншим, особа законодавчої влади регіону. В якій-небудь чорній Тарарабумбії за таке згодовують крокодилам. Але ж ми — цивілізовані, ми — Європа! Принаймні так декому з наших лідерів хочеться бодай вважати. - чомусь усі гілки влади вперто не помічають, що русинський сепаратизм у Закарпатті вже давно вийшов за стіни кнайпи «Дека у Деци». І вже мріє не про мовно-культурну автономію (що було б зрозуміло), а про самостійну русинську державу коштом української території. Звісно, набагато легше сприймати це, як анекдот. - нагадало про себе «правітєльство» ніким не визнаної «Донєцко-кріворожской республіки», котре діє в екзилі на території нашої північної сусідки. Там почали видавати бажаючим громадянам України паспорти неіснуючої держави. Комусь смішно? Нам не дуже. Свого часу божевільна авантюра товариша Артема коштувала народу України чимало крові. - і найболючіше: як не крути, а стабільність і міцність держави значною мірою визначається станом її економіки. І отут дуже доречно процитувати класика сучасної британської літератури, великого шотландця Алістера МакЛіна: «Крадіжкою називається акт індивідуального незаконного присвоєння чужої власності. Коли ж шахрайством у великих масштабах займається уряд, це називається економікою». Це, до речі, і про нас. Не вийшло з «соціалізмом з людським обличчям”? Ну так сотворили капіталізм із звірячим. І далі, основне — ерзац-державу. З ерзац-економікою, ерзац-правом, ерзац-політикою і ерзац-владою. А ви дивуєтеся після цього, що навіть заможні українки за таких умов не наважуються народжувати вимріяних дітей і, аби втамувати материнські інстинкти, вдаються до ерзац-нащадків. Ці, принаймні, згодом не спитають, навіщо їх народили. В.Н. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |