ЕПОХА РЕКОЛОНІЗАЦІЇ

Африка стає дедалі більш привабливим регіоном. Якщо держави Першого світу захоплюють на континенті корисні копалини, то доля країн Другого світу — скупка і оренда орних угідь. В цілому в Африці іноземці зайняли вже близько 50 млн. га землі, а до 2030 року ця цифра виросте до 100 млн. га.

У Африці дуже добре видно міжнародний розподіл праці: Перший світ контролює видобуток корисних копалин, Другому світу дозволено займатися усім іншим. Коли напіврозвинені країни порушують цей порядок, великі держави на це реагують. Наочним прикладом цього є Лівія. Коли Китай і Росія там занадто активно полізли в нафтову галузь, Захід тут же завалив «дах» цих двох країн в особі Каддафі.

Той же Китай до 2011 року вклав близько 7 млрд. доларів в розробку лівій­ських нафтових родовищ і ще близько 10 млрд. мав намір інвестувати в будівельні проекти, створення зрошувальних систем, залізниці. На початок війни в Лівії працювало 36 тис. китайських фахівців. Російські компанії теж були активні в цій країні, потенційно вони готові були інвестувати в газові, залізничні проекти до 5 млрд. доларів. Крім того, Лівія була великим ринком збуту для російського озброєння.  Ліквідація Каддафі поставила жирний хрест на експансіоністських планах Росії і Китаю.

Пів Крейг Робертс, колишній помічник міністра фінансів США з питань економічної політики в адміністрації Рональда Рейгана, а нині один з провідних аналітиків у міжнародних справах Республіканської партії прямо говорив: «Ми хочемо повалити Каддафі у Лівії і Асада у Сирії, бо хочемо вигнати Китай і Росію з Середземномор’я. Китай здійснював масштабні енергетичні інвестиції на сході Лівії і покладається на неї, разом з Анголою і Нігерією, в плані своїх енергетичних потреб. Це спроба США відмовити Китаю в ресурсах — так само як Вашингтон і Лондон відмовили в ресурсах китайцям в 30-ті роки.

Крім того, це розплата Каддафі за відмову приєднатися до Об’єднаного командування збройних сил США в зоні Африки. Воно почало діяти в 2008 році і стало американською відповіддю на входження Китаю в Африку; США створили військову відповідь на це, і Каддафі відмовився брати участь — він сказав, що це акт імперіалізму і спроба купити цілий континент».

Зате країнам Другого світу дозволено займатися в Африці нестратегічними проектами. Головна з них — скупка або оренда сільськогосподарських земель. В цілому на континенті у іноземців у власності або оренді перебуває близько 50 млн. га. Це в 2 рази перевищує площу Великобританії.

Як правило, суми оренди землі — чисто символічні. Приміром, в Ефіопії це 1 долар 20 центів за гектар в рік. Купівля землі теж обходиться недорого — до 20—30 доларів за гектар. Проте африканські країни натомість отримують не лише гроші, а технології і, головне, інфраструктурні проекти за рахунок інвесторів. Іноземці прокладають дороги, зрошувальні системи, будують елеватори, ремонтні майстерні. Так, в посушливому Судані або Малі облаштування 1 тис. га обходиться до 500 тис. доларів.

Прихід іноземців на африканські землі викликав велику проблему: інтенсивне сільське господарство позбавляє роботи селян (особливо на орендованих землях). Там, де раніше ріллю обробляли 100 чоловік, зараз їх залишається 10, да і то це відносно кваліфіковані селяни — навчені іноземцями трактористи, комбайнери.  90 селян з цієї сотні або помирати голодною смертю, або йдуть в трущоби міст. Роботи для них там теж немає, але можна жити і на смітнику.

Дійшло до того, що в Ефіопії місцева інтелігенція пише листи в Індію, чиї компанії прийшли на тутешню землю. Вони докоряють індійцям, що ті «зраджують ідеали Ганді про справедливість». Індійці переселили близько 300 тисяч ефіопських селян, тільки 20 тисяч з них змогли отримати роботу в іноземних господарствах (тобто тут співвідношення навіть 15:1). Найбільшим індійським землевласників в Африці є компанія Karaturi Global — їй належить близько 1 млн. гектарів в Кенії, Ефіопії і Танзанії (80% площі зайняті під квіткові плантації, в основному троянди, які поставляються в США і Європу).

Останнім часом землі в Африці став скуповувати і Перший світ. Першопроходцями тут виявилися Німеччина і США. В основному фірми з цих країн вирощують зернові і олійну пальму, урожай яких йде на виробництво біодизеля.

Власниками землі в Африці стали навіть американські університети. Гарвард, Вандербільт і багато інших вищих навчальних закладів США купують землі в Африці. Університет Айови спільно з американською компанією AgriSol зараз починає проект в Танзанії вартістю в 700 млн. доларів. При цьому 162 тисячі місцевих жителів будуть зігнані з місць свого мешкання в районах Катумба і Мішамо.

Колишній посол США в Судані Говард Юджин Дуглас заснував компанію Kinyeti Development, яка стала власницею 600 тисяч гектарів в цій африканській країні.

Доля африканських країн, що стають сьогодні неоколоніальними латифундіями країн Першого і Другого світу, може чекати і  Росію, і Україну...

 ttolk.ru