На що ми витрачаємо власне життя?

Наше сьогоднішнє життя побудоване так, що ми постійно переживаємо стрес через негативні емоції і даремно витрачаємо свою життєву енергію. Наша поведінка не є нашим особистим рішенням, а зумовлена чітко вибудованою схемою.

Життєва енергія людини відома з давніх часів — в індійських релігіях вона називається «прана», в християнстві — «вітер», в Китаї — «ци», а на заході — «біоенергія». Усе це — лише різні назви, а енергія одна і та ж. 

Щодня, здійснюючи будь-які дії, ми витрачаємо енергію. Навіть роздумуючи, ми витрачаємо її. Енергія і свідомість людини взаємозв’язані. Якщо ми витрачаємо надто багато енергії на другорядні справи, свідомість деградує, інтелект знижується,  сила волі слабшає. Це добре відомо світовим маніпуляторам, які вибудовують потрібні їм  схеми нашої поведінки. Закуліса примушує нас витрачати якомога більше енергії на всілякі дурниці. Адже людьми із слабкою енергією легко маніпулювати, їх поведінка майже не відрізняється від поведінки стада тварин.

Завдання «світового уряду» — змусити нас витратити нашу енергію даремно. Тому вони постійно направляють нас на безглузду роботу, даремні суперечки, локальні війни, низькоякісну їжу, розваги та інші тваринні радощі. Йде війна за нашу біоенергію, за нашу життєву силу.

Суспільство влаштоване таким чином, що реально корисну роботу — наприклад, виробництво продуктів харчування і одягу — виконує від 5 до 10% населення, усі інші займаються здебільшого безглуздою діяльністю в конторах. Не дарма з’явилося ціле покоління працівників, яких назвали «офісним планктоном».  Цілий день у них проходить серед клопотів на кшталт як примусити працювати прінтер, як доладно скласти пояснювальну чи придумати звіт про власну «роботу».

Згадайте армійський принцип, який панує часом і на роботі: якщо роботи немає, нас примушують вбивати час — нічого не робити (чи імітувати бурхливу діяльність) рівно 8 годин в день. А ще 2-3 години ми їдемо на роботу або з роботи, стоїмо в пробках, штовхаємося в метро і автобусах. Дратуємося і ненавидимо один одного. Тобто ми даремно витрачаємо енергію.

Строго кажучи, робота для більшості людей — це форма рабства. Вони не можуть покинути її, оскільки без зарплати не зможуть жити, адже вони нічого не уміють і не хочуть уміти, окрім «імітації бурхливої діяльності». Завези таку людину на природу — і вона не відрізнить березу від дуба, качку від гуски. Вона помре зголоду, якщо не знайде у найближчому сільському магазині суперконтік. Умови в суспільстві практично не дозволяють вижити, не працюючи і не отримуючи гроші. Мало того, отримавши гроші, їх треба негайно віддати назад у Систему — інакше вона забере у вас житло, роботу, їжу і навіть запроторить у буцегарню. Створити свій бізнес і розірвати це коло жаху більшість людей просто не в змозі, до того ж, їм активно заважають органи влади. Тільки і залишається, що бути рабом Системи.

Щоб відкрити навіть дрібний бізнес, нас примушують витрачати величезні гроші, величку кількість часу. Але навіть якщо нам вдалося відкрити бізнес (а це вдається мало кому), це лише початок наших проблем. На нас регулярно «наїжджатимуть» бандити, конкуренти, міліція, податкова, пожежники і інші «органи». Наші лавки на ринках трощитимуть бойовики в масках, а мордаті рейдери ламатимуть ваші офіси.

Замість розвитку свого бізнесу, поліпшення якості товарів і послуг, ми витрачаємо гігантську енергію і величезний час на так звану «конкуренцію». По суті, конкуренція є не що інше, як  джунглі боротьби за виживання. А ситуація на ринку така, що виграють бізнесмени-шахраї, а не розумники: ті, кому вдалося обдурити людей і продати їм низькоякісний дешевий товар за ціною високоякісного. В результаті, чесні бізнесмени не витримують конкуренції і розоряються. Природно, вони при цьому дратуються, ненавидять одне одного.

Тому ми не можемо розвивати бізнес, не можемо робити усе якісно. У нас просто немає на це часу. Ми робимо справжнє барахло, вішаємо на нього красивий «бренд» і продаємо за величезні гроші. Або ми розоряємося і стаємо рабами виробництва дешевого примітивного непотребу. У кращому випадку. У гіршому ми просто перепродуємо на ринках одноразове дешеве барахло, зроблене такими самими як і ми низькооплачуваними рабами в Азії.

За допомогою промивання мізків населенню через ЗМІ і рекламу людей примушують купувати шкідливу і дорогу їжу. Наприклад, це газована вода, яка  робить нас жирними і тупими, це генномодифіковані «фрукти і овочі», які заряджені встроєними генами  з незрозумілою перспективою. Наче натуральні продукти все ж містять велику кількість жиру і хімії (смакових добавок, барвників, консервантів). Тобто ми витрачаємо власну енергію на перетравлення сміття.

При цьому доступ до  дійсно натуральних і свіжих овочей і фруктів стає неможливим через надмірні ціни. Скоро натуральна їжа буде нам не по кишені. При низькій собівартості такі продукти продають дуже дорого, і це теж зроблено не випадково. Нас ретельно привчають до низькоякісної їжі.

Алкоголь — сильний легальний наркотик, яким завалені усі магазини.  Підтримується популярність тютюну, кави, чаю, какао, цукру та інших непотрібних для людини стимуляторів. 

А за допомогою так званої «боротьби з наркотиками», ЗМІ щодня в новинах рекламує такі наркотики.

Проста людина розтрачує енергію на всілякі прожекти, мрійництво, прищеплене рекламою на ТБ, і не досягнувши нічого, рука як би сама собою тягнеться до пляшки. Реклама алкоголю і наркотиків у нас весело і легко поміщається в дешеву, але забійну упаковку «спорту», «сексу», «кохання».  Достатньо навести приклади «впарювання» нам пива провідних вітчизняних брендів у навколофутбольному антуражі.

Медицина використовує безліч так званих ліків, які є нічим іншим, як засобом короткочасного пригнічення симптомів хвороб. А причини усіх хвороб ретельно приховуються виробниками ліків.

Ліки мають побічні ефекти, і практично усі вони приносять якусь шкоду тілу, свідомості і енергії людини. Більшість ліків приносять набагато більше шкоди, ніж користі. Ви помітили, що чим більше людина лікується, тим частіше і сильніше вона хворіє? Багато ліків, наприклад, знеболюючих, заспокійливих, снодійних — є наркотиками. Багато людей вживають їх щодня, що перетворює їх на наркозалежних спонсорів мережі аптек і фармацевтичних виробництв.

Ідемо далі. Якщо робота — рабство дорослих, то наші школи — рабство для дітей. Держава влаштована так, що уникнути примусової освіти не може практично ніхто. Чим же займаються діти, починаючи з дитячого садка? Чим завгодно, але тільки не вдосконаленням розумових здібностей, не розвитком талантів, і навіть не освітою.

Фактично, ці дитячі в’язниці потрібні для того, щоб діти не заважали своїм батькам вести безсистемне зазомбоване існування. Дітей примушують займатися безглуздими речами, які ніколи не знадобляться їм в житті. Вони знають усе про острів Карібанті і нічого про принцип роботи очисних станцій в Бортничах. Тупі і жорстокі комп’ютерні ігри для них важливіші ніж реальне спортивне змагання на свіжому повітрі.

Природні таланти дітей в таких умовах не лише не розвиваються, але і активно пригнічуються. Якщо дитина виділяється серед інших своїми здібностями, її ненавидять як самі діти, так і учителі. До того ж, зарплата учителів дуже низька, і туди йдуть працювати  люди, які не переймаються своїми інтелектуальними здібностями. 

Учителі і вихователі витрачають дорогоцінну енергію не на навчання і виховання, а на гнів і роздратування по відношенню до дітей, на обурення з приводу низької зарплати. Діти завалені інформацією, навантаження на уроках наростає від року в рік. Домашні завдання стають кошмаром до третьої ранку. Тести перевантажені інформацією на рівні: вгадай рік, обличчя діяча. Ткни пальцем і забудь. Аналіз зведено до мінімуму. Нагромадження інформації потрібно для того, щоб з дитинства зробити людину нервовою і залежною від знання чи незнання якихось фрагментарних знань. Головне не допустити учня до системного аналізу, який підніме його на новий щабель розвитку. Діти не можуть розвинути свої таланти в умовах безперервного інформаційного тиску, тому стають гвинтиками суспільства. Саме такі і потрібні світовій системі.

А батьки, звичайно ж, не можуть перешкодити обдуренню і зомбуванню своїх дітей, адже вони самі колись були дітьми і пройшли через цей апарат. Вони самі — зомбі, тому їх діти теж приречені стати зомбі і продукувати нав’язані закулісою цінності. 

Через ЗМІ поширюють ідеї із взаємовиключним змістом. Деякі люди стають прибічниками одних ідей, деякі — протилежних. Так різні групи населення зіштовхують між собою, і вони взаємно виснажують енергію один одного, намагаючись довести, «чия ідея  краща». У них не залишається енергії і часу, щоб боротися за справжню справедливість, за реформи державного апарату, захищати природу. У них не залишається часу замислитися про сенс життя. Погляньмо навколо: чи не це ми нині спостерігаємо в Україні?

Ця боротьба включає як політичну (комуністи-демократи), національну (націоналісти-антифашисти), релігійну (християни-мусульмане-юдеї-матеріалісти), а ще є непримиренна боротьба двох або навіть трьох православних церков між собою, майнова (бідні-багаті), так і безліч інших причин для боротьби. Наприклад, чоловіки борються з жінками, соціалісти з капіталістами, євреї з антисемітами, українські націоналісти з російськими шовіністами. Під час цієї боротьби ми втрачаємо величезну кількість часу і енергії, а результатів цієї боротьби немає і не передбачається. Тобто, від такої боротьби суспільство кращим не стає, а лише дратується, ненавидить і деградує.

Так звані «новини», які передають по радіо, ТБ пишуть в газетах і в Інтернеті — справжнісіньке марнослів’я. На нас обрушують море негативної інформації типу «Іваненко зарізав Сидоренка», «п’яний збив на переході жінку з немовлям», перекинувся поїзд з отрутою», «прорвало каналізацію з фекаліями», «ціни на усе ростимуть», «скоро буде дефолт». Ми починаємо боятися, дратуємося, злимося, ненавидимо, і знову втрачаємо енергію. А наша свідомість забруднюється безглуздою інформацією, яка нас принижує.

Завдання наших органів влади — змусити нас витратити якомога більше часу і енергії, збираючи всілякі безглузді папірці: довідки, дозволи, сертифікати, свідчення, ліцензії. Ми постійно маємо труситися над якимось папірцем, бо від нього залежить наше майбутнє. Зверніть увагу: не від того нагодував ти вранці свиней, чи просапав город, а від того чи власно ти сплатив за щось банку.

Наша міліція тісно залежить від кількості злочинів і злочинців. Якщо зникнуть злочинці, міліцію доведеться розпустити, а втрачати роботу нікому не хочеться.   Щоб початкуючі злочинці стали досвідченими, їх закривають в одну камеру з рецидивістами. Там вони проходять «університети злочинності» і стають профі. Завдяки цьому, роботи у міліції стає все більше і більше. Наразі українські буцегарні переповнені «злочинцями», які вкрали мобільний телефон чи сотню кіло металобрухту в колгоспі. Нині в Україні з’явилася на додачу ще й політична поліція, яка у будь-яку хвилину готова «наїхати» на будь-яке (навіть законне) зібрання громадян під навіть невинним приводом. У результаті всі учасники безглуздого конфлікту дратуються і ненавидять одне одног. При цьому міліціянти витрачають свою енергію так само марно, як і учасники мітингів. Вони ж теж думають про доцільність своїх дій, навіть розуміють їх безглуздість, про що навіть відверто повідомляють протестуючим громадянам. Але виконують свою марудну роботу, бо бояться втратити навіть таку.

Міліціонери переживають цілодобовий стрес: бояться втратити роботу, отримати травму або не вчасно не принести достатню кількість хабара начальнику. До речі, особливо нервова служба у наших даїшників. Вони перебувають в особливо стресових умовах. Адже інколи їм треба по-різному догождати начальству і при цьому шукати «лохів», на яких треба робити аж два види плану: штрафувати офіційно з протоколом і таємно через хабар. Тут можна помилитися і не того оштрафувати. Зупинений мажор або п’яний нардеп може коштувати для даїшника кар’єри.  А що стосується злочинців, то коли вони нас грабують, ми боїмося і ненавидимо їх.  Зрозуміло, самі злочинці бояться нашого опору і за це ненавидять нас. Проте ціль у всіх одна і та сама: отримати енну кількість папірців з портретом Лесі Українки. Щоб негайно витратити їх на  «життєво» необхідні речі.

Таким чином, міліція, злочинці і звичайні люди взаємно виснажують один одного ненавистю.  Нині пішла чутка, що готують подати до Верховної Ради законопроект про відновлення смертної кари. Ми вже, природно, ненавидимо авторів закону, бо знаємо, що помиляється наша суддівська система рівно 50Х50. Отож, кожен другий страчений точно буде невинним. Охоронців порядку у нас багато, але ж і роботи у них вдосталь. Взяти хоча б нову програму «тиску на опозиційних бізнесменів», які фінансують партії-конкуренти. Треба обмежити їхню допомогу. Ну хто тут під рукою? Податкова, міліція, СБУ, судді. Ціла колода козирних карт...

Хто ж ретельно створює таку аморальну систему суспільства, де люди вимушені стати злочинцями, і вже не можуть повернутися до звичайного життя, де пересічні громадяни можуть нізащо потрапити під «розробку» органів і постати перед неправедним судом? От відгадайте самі...

Ви звернули увагу на те, що комп’ютери спроектовані так, щоб максимально нас дратувати. Наприклад, безперервний шум від вентиляторів або від вінчестера. Кажуть, на початку ери комп’ютеризації вони були безшумними...

 Глюки, несумісності, сизифова боротьба з комп’ютерними вірусами. Усе це породжу тупу і тривалу злість на розробників програмного забезпечення. Складається враження, що програми спроектовані навмисно так, щоб «глючити». Практично уся сучасна електроніка спроектована таким чином, щоб з часом зламатися. Стільниковий телефон, цифровий фотоапарат, катрідж для тонера — все повинно за рік-два вийти з ладу.  Ці товари для нас виготовляють як правило в одній дуже густонаселеній країні і їх якість орієнтується лише на наш тоненький гаманець. Самі ми не можемо їх виготовляти, зате ми робимо ракетні двигуни. Мабудь, це не так складно...

Сайти в Інтернеті, та і сам Інтернет, спроектований так, щоб як можна сильніше нас дратувати спотвореними редактором новинами.   

Навіть морально здоровій людині важко стримати себе, коли вона знайомиться з навмисне введеними «коментарами» усіляких підсадних україноненависників, які всілякими способами принижують тебе і твою націю, перекручують історію, провокуючи зворотню ненависть. При цьому майже усі сайти мають абсолютно дратівливі анімованібанери, які як Пилип з конопель вискакують і підвішують ваш комп’ютер, примушуючи вас розглядати рекламу. Є спеціальні скрипти, які поводяться на сайтах непередбачувано. Тому натискаючи кнопку, ви не знаєте, що відбудеться, і до якого результату приведе вас ця дія. Ця нудота вбиває наш час і енергію. У підсумку ви, спустошений, залишаєте цю інформаційну клоаку.

До речі, розробники сайтів вважають, що  гарний сайт — це глючний сайт, який гарно обслуговує торгівлю. Вони не лише самі пхають цей мотлох у величезних кількостях, але і переконують усіх своїх знайомих робити те ж саме. Працедавці з великих контор примусово примушують усіх своїх працівників робити неякісні сайти, і примусово нав’язують це усім клієнтам — замовникам сайтів. Програмісти витрачають багато часу, сильно дратуються і втомлюються, коли пишуть ці дуже складні і безглузді речі.

Ось так, хитромудро,  зіштовхуються працедавці, програмісти, замовники сайтів і прості користувачі. Всі взаємно мучать один одного, взаємно знищують енергію, витрачають час і гроші.  У кінці дня ви лише можете констатувати, що чесно його витратили на боротьбу з власним комп’ютером.

У підсумку що далі розвивається наша цивілізація, тим менше часу у нас залишається на розвиток того, що називається духовністю. Ми перетворюємося на жалюгідних знервованих істот у пошуках грошей і по більшості непотрібної нам інформації про світ. У нас немає ніяких жіттєвоважливих, природних орієнтирів спрямованих на життя у злагоді із природою. Внутрішня психофізична розбалансованість стає «нормальним» станом повністю залежної від Системи людини. Невже ця марнота і є нашою долею?

За матеріалами anvictory підготував
Андрій ГУСЄВ