Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

У СВІТОВОЇ КРИЗИ Є ПРИЧИНИ

Людство тисячоліттями невпинно рухалося по спіралі суспільного розвитку, змінюючи соціально-економічні відносини та державні устрої. Найбільш вражаючих економічних та науково-технічних результатів було досягнуто в умовах капіталізму.

Але є й інша, негативна, сторона цієї моделі матеріального виробництва, що знижує її ефективність і гальмує розвиток суспільства.

Все зводиться до невпинного особистого збагачення будь-якими способами, включаючи кримінальні. Панує жахлива експлуатація людей, соціальна нерів­ність, культ бездуховного комфорту, аморальності, пагубних пристрастей, нерозумно витрачаються ресурси Землі і губиться природа.

А найголовніше — суспільство потрясають циклічні фінансово-економічні кризи. Вони гальмують розвиток суспільства, знижують ефективність капіталізму і навіть загрожують йому крахом, про що відкрито висловився відомий мільярдер Сорос: «Я зробив свої статки на світових фінансових ринках і, тим не менше, сьогодні побоююсь, що безконтрольний капіталізм і розповсюдження ринкових цінностей на всі сфери життя становлять загрозу майбутньому нашого відкритого і демократичного суспільства… Сьогодні його головний ворог — вже не комуністична, а капіталістична загроза».

Над цією глобальною проблемою нині напружено працюють цільові науково-пошукові групи фахівців в багатьох країнах світу (Wikistrat, Stratbor). 

Проте ніхто не очікує швидких позитивних результатів у вигляді еталонної безкризової моделі сучасного капіталізму.

Якою б надзвичайно важливою і складною не була вищевказана проблема, але вона піддається вирішенню з допомогою діалектичної методології, що базується на відомих законах діалектики —  єдності і боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення заперечення.

Суть мотиваційного механізму всього живого на землі полягає в нездоланному устремлінні до забезпечення в жорстких конкурентних і нестабільних умовах власної життєдіяльності та розмноження, що закладено в трьох основних інстинктах: самозбереження, насичення, продовження роду.  Для людини, як вінця розвитку природи, вказані мета і мотивація доповнюються усвідомленою соціальною потребою самовиразитися і виховати своїх нащадків достойними, освіченими громадянами, які в змозі в подальшому розвинути себе і суспільство до більш високого рівня в порівнянні з досягненнями попередніх поколінь.

Отже, у вирішенні будь яких проблем живого світу, включаючи проблеми державотворення, циклічних криз капіталізму, потрібно виходити з того, що люди керуються лише власними інтересами та потребами, якими б лозунгами і клятвами вони не прикривалися. Світом править власний інтерес. Яскравим і незаперечним доказом цієї вічної, як сама природа, істини є корупція, підкуп. З допомогою цього примітивного засобу, зазвичай, вирішують будь-які аморальні справи. 

Розвиток всього сущого в природі, в т.ч. суспільства і його соціально-економічної формації — капіталізму, йде за одним і тим же сценарієм, детермінованим законами діалектики. Перший (єдності і боротьби протилежностей) обумовлює необхідність жорсткого конкурентного середовища для прогресивної еволюції. Другий (переходу кількості в якість) і третій (заперечення заперечення) визначають технологію еволюційного розвитку. Суть цієї технології полягає в поступовому причинно-наслідковому процесі накопичення до певного порогу кількісних змін у будь-якому явищі, процесі, що невідворотно призводить до кардинальних якісних змін. 

 Який же зародок носить в собі капіталізм?

Без капіталізму суспільство об’єктивно не могло обійтися, оскільки він був ефективнішим виробником в порівнянні з феодалізмом. Сам же капіталізм не міг функціонувати без вільних людей, яким феодали змушені були надати свободу. Економічна причина звільнення громадян від феодальної залежності неминуче привела до політичних змін — формального проголошення рівності і демократії, а відтак, до визнання народу єдиним джерелом влади, громадянських прав людей і виборності органів державного управління. Демократія є тим зародком в лоні капіталізму, який об’єктивно з’явився разом з ним і який перетворить його в нове, безкризове суспільство. Демократія — головна умова і найпотужніша рушійна сила політичного, соціального і економічного розвитку як окремих держав, так і людства в цілому. Вона забезпечує найкращі умови для розвитку суспільства у повній відповідності із законами діалектики.

По-перше, тільки вона створює найефективніше конкурентне середовище, яке постійно відбирає кращих із кращих виробників, партій, керівників і фахівців (реалізується дарвінівський принцип природного відбору) і не залишає жодних шансів на неефективну роботу, спокійне неконкурентне сите життя навіть талановитим і чесним працівникам.

По-друге, демократія забезпечує діалектичний процес напрацювання і реалізації якісних, всебічно обґрунтованих, компромісно-виважених, незаангажованих, некорумпованих політичних, економічних, технічних та інших рішень, які народжуються лише у чесній і вільній боротьбі різних думок.

По-третє, демократія, як влада більшості, забезпечує найкраще погодження особистих та суспільних інтересів, без чого марними є сподівання на успішний розвиток держави, прогрес людства в цілому, справедливий розподіл матеріальних благ, бережливе використання природних ресурсів та збереження довкілля. 

Демократія є тим природним і найефективнішим механізмом постійної і чіткої координації дій кожної людини, їх груп, підприємств, установ, партій, відомств та погодження їх інтересів з інтересами суспільства в цілому задля створення найкращих умов для життя і прогресу.

Сучасна світова економічна криза — неспростовний доказ відсутності реальної демократії у світі, навіть в тих країнах, які мають найбільші демократичні досягнення. Адже смішно назвати справжньою демократією державний устрій в країні, де на кошти «грошових мішків» «обирається» підконтрольна їм влада. Примітивна технологія таких ерзац-виборів розрахована лише на «освячення» всенародним голосуванням ставлеників фактичних господарів країни — багатіїв.  В такої влади немає і бути не може ніяких реальних зобов’язань та страху перед виборцями.

Нинішній псевдодемократичний, шоу-бізнесовий спосіб проштовхування «грошовими мішками» своїх програм і кандидатів у владу неминуче створює ситуацію тупикового вибору меншого зла із варіантів, ними запропонованих.

Кардинальним чином ситуацію змінити може лише заміна сьогоднішньої концепції нав’язування олігархічними кланами своєї влади на концепцію її найму народом. Суть цього конструктивного, насправді діалектичного, революційного, кроку дуже проста, але гарантовано ефективна.

Народу не потрібні передвиборчі обіцянки, лозунги-програми, про які всі кандидати у владу забувають відразу ж після виборів. Та й втілити у життя їх неможливо по причині їх нефаховості, несистемності і нереальності. Вони продукуються лише з метою спонукання виборців.

Кажуть, що пройдисвіти не прийшли б у владу, якби чесно рахували голоси. Але ж боротьба за чесні вибори при нечесній виборчій системі не гарантує якісну владу. Ефективною, простою і чесною виборчою технологією може бути лише наступний алгоритм.

 Потрібно за бюджетні кошти на тендерній основі наймати декілька конкуруючих між собою груп фахівців, в т.ч. обов’язково від влади і опозиції, для розробки альтернативних варіантів необхідної для суспільства програми дій влади на нову каденцію з розбивкою на етапи і терміни виконання (щорічні, поквартальні тощо).

Використовуючи змагальну взаємокритику виконавців цих варіантів та зауваження незалежних експертів, слід проводити їх широке обговорення через ЗМІ і винесення на всенародний референдум для вибору найкращого з них.

За такою найефективнішою, діалектичною (конкурсно-змагальною), технологією слід також розробляти і приймати Конституцію та найголовніші (конституційні) закони держави. Інакше не буде справжньої демократії, не уникнути їх низької якості і «заточки» під власні інтереси олігархічної влади, яка сьогодні не тільки є фактичним автором цих фундаментальних документів, але й сама їх приймає. Нічим не зарадить ні призначене владою, а відтак, підконтрольне їй Конституційне зібрання (асамблея), ні навіть винесення на всенародний референдум єдиного владного варіанту, оскільки формальний «одобрямс» завжди гарантований відсутністю вибору і підтасовками.

Під обрану на референдумі і потрібну людям програму через всенародне голосування господарем-народом наймаються виконавці («слуги» народу) — партії і окремі лідери, які в змозі її успішно реалізувати і яким громадяни довіряють це зробити.

Для гарантованого забезпечення ефективності і відповідальності влади потрібно передбачити механізм регулярного контролю поетапного виконання передвиборчої народної програми з допомогою громадських організацій, Рахункової палати тощо. В разі виявлення явної недолугості чи небажання влади успішно виконувати програму, вона повинна достроково усуватися (а в разі зловживань — каратися) за встановленою законом простою і неминучою процедурою. Так поступають фінансово-олігархічні клани зі своїми слугами і саме так народ повинен поступати з владою.

Суттю капіталізму, його метою є отримання якнайбільшого прибутку шляхом безперервного накопичення та інвестування капіталу. Інвестувати капітал і отримувати прибуток з часом стає все складніше. Несправедливо низька зарплата найманих працівників, які є одночасно більшістю громадян-споживачів, стримує їх платоспроможний попит і неминуче наступає проблема реалізації товару.

До певного часу вона вирішується глобалізацією торгівлі та інвестуванням капіталу в ті країни, де є вищий попит на товари, дешевша робоча сила, менші податки, інші більш сприятливі умови, включаючи природно-кліматичні і соціально-політичні. 

Отже, слушною є загальновідома формула економічного зростання будь-якої країни, за якою успіх тримається на трьох китах: внутрішнє споживання, експорт, інноваційні інвестиції.

Рано чи пізно насту­пає насичення внутрі­шньо-державного та світового ринків товарами і послугами, що, природно, гальмує їх виробництво і спричиняє початок чергової циклічної кризи. В дію вступає фінансово-банківська система, яка надає кредити під високі (лихварські) відсотки як споживачам, так і виробникам (фізичним, юридичним особам, урядам) з метою невгамовної власної наживи на штучному стимулюванні купівельної спроможності, а відтак, розширенні ризикованого виробництва.

Споживацька ідеологія сьогоднішнього капіталізму майстерно використовується банкірами в своїх паразитичних цілях. Через підконтрольні їм уряди і засоби масової інформації вони психологічно грамотно насаджують і розвивають споживацькі устремління та інстинкти в громадян.

Лихварі отримують гігантські доходи від наданих кредитів у вигляді високих відсотків. Так, наприклад, куплені в кредит будинок, квартира обходиться людям в 1,5-2 рази і навіть більше. Подібні доходи мають банки і від кредитування юридичних осіб та держав в цілому. Весь світ, обплутаний кредитами, працює до повного виснаження на експлуататорів — банкірів на чолі з Уолл-стрітовськими «гномами». Практично більшість людей і країн живуть в борг, який в багатьох із них зашкалює за 100 % ВВП. Сьогоднішні державні борги: США — 100 % ВВП, Греція — 162,8 %, Італія — 120,5 %, Ірландія — 108,1 %, Португалія — 101,6 %, Бельгія — 97,2%, Франція — 85,4 %, Британія — 84 %, Німеччина — 81,7 %. 

Особливий абсурд міститься в тому, що в захмарні борги увігнали лихварські кредити, які не використовувалися на створення об’єктів реальної економіки та інфраструктури, що з часом забезпечило б повернення кредитів і відсотків. Взяті кредити поросто проїдалися. Так, наприклад, нині, коли економіка країни щорічно «падає» на 3-5 %, майже кожен четвертий грек — держслужбовець, який працює лише 15 годин на тиждень, а в Україні чисельність апарату управління за роки незалежності зросла в 3,5 рази. З теорії управління відомо, що будь-який надмірний орган керування працює лише сам на себе, що й маємо сьогодні. Фактично уряди беруть кредити для покриття збитків від власного некомпетентного управління, корупції, розкрадання держави, роздутого штату і непрофесійності чиновників тощо. Збитковими для суспільства кредитами неефективні уряди продовжують цей абсурд і термін свого правління.

І той, хто дає кредити, і хто бере їх, подібно наркоманам, не можуть зупинитися. В разі неспроможності виплати кредиту і його лихварського відсотку, для покриття заборгованості позичальникам реструктуруються їх борги, надаються нові кредити, щоб виплатити відсотки по раніше взятим. Так, наприклад, із чергового кредитного траншу Греції на 8 млрд. євро, 7 мільярдів відразу йде на виплату тільки процентів по попередніх кредитах. Оце так допомога! У відчаї боржники випускають та продають боргові зобов’язання — векселі, цінні папери, віддають за безцінь під заклад своє майно з метою відстрочити свій дефолт.

Проте такі сподівання є марними. Глобальний борговий пухир надувається до критичного рівня масового неповернення і неминуче лопається. Для цього достатньо навіть невиплати житлового кредиту одного громадянина, як це відбулося в 2008 році в США. Наступає боргова криза, що провокує глобальну фінансово-економічну. Але для банкірів це не біда. Вони за безцінь забирають у збанкрутілих землю, заводи, фабрики, будинки, автомобілі тощо. Підконтрольні їм уряди вливають в банківську систему міль­ярдні бюджетні кошти під благим приводом недопущення її краху, з яких банкіри цинічно виплачують собі величезні преміальні бонуси. Якщо наданих державних коштів замало, уолл-стрітівські володарі приватної ФРС включають свій станок, друкують «пусті» фантики-долари і «заливають» пожар новими кредитами, провокуючи інфляцію.

Під натиском кризи і світових акцій протесту «Захопи Уолл-стріт» в 2011 році проведена перша за всю історію існування ФРС аудиторська перевірка. Вона встановила, що навіть без відома американського конгресу за три роки кризи ФРС надала таємні кредити на $16 трлн. надрукованими «пустими» доларами (борг США за всі роки становить $14,5 трлн.), аби врятувати від повного банкрутства і себе, і своїх сателітів BANK of America, Royal Bank of Scotland, Deutsche Bank, Citigroup, Barclays, Credit Suisse UBS, Lehman Brothers тощо. Величезний також і дозволений друк «фантиків» для надання чергових кредитів Уряду США з метою покриття постійного росту державного боргу. В 2011 році борг США становив $ 14,5 трлн. (100 % ВВП), а в 1910 році — $ 2,653 млрд. (8 %).

В результаті повального надмірного друку грошей їх світовий об’єм вже перевищує 4 ВВП планети, в той час як в нормі він не повинен перевищувати 1/6 ВВП. Тобто, емісія грошей в 24 рази перевищує норму, яка згідно теорії грошей необхідна для безінфляційного стабільного розвитку економіки. Ціна на золото за 70 років стала в 50 разів більшою, що і є показником реальної інфляції, яка фактично є уолл-стрітівським податком на всі народи світу. Саме за ці кошти «гноми» не тільки «жирують», а й ведуть безперервні війни за утвердження своїх інтересів на всій планеті.  США сьогодні, завдяки закулісним світовим правителям, такий же банкрот як і Греція. Різниця лише в тому, що в греків немає доларового друкарського станка.

Якби не були надруковані «пусті» долари і фінансово не підтримані банки то їх заслужений крах визвав би ефект «доміно» і привів би до чергової Великої депресії.

В період її розпалу один із сенаторів у розпачі вигукнув, що не розуміє, чому настала криза при наявності товарів, грошей та інших багатств в державі. Відповідь очевидна: тому що все це перебуває здебільшого у власності невеликої групи жадібних капіталістів, банкірів-лихварів і їх нащадків. В той час, як головною рушійною силою економіки є платоспроможний попит широких верств населення.  

Капіталісти, банки, наймані трударі — сімбіозні складові. Без кожного з них не може бути ринкової економіки, здоров’я і успіх якої визначається їх адекватною збалансованістю. Тому власникам небезпечно бути надзажерливими. Їм слід щедріше ділитися з пересічними громадянами заради спільної кінцевої вигоди і самого існування капіталізму. Інакше — кризи.

Викладена технологія розвитку циклічних фінансово-економічних криз капіталізму вказує на ще дві системні причини криз, а відтак, на два головних важеля антикризового регулювання, окрім раніше названого — демократизації суспільства. Перший передбачає більш справедливий і якомога менш поляризований розподіл доходів ринкової економіки з метою підвищення платоспроможного попиту широких верств населення на товари і послуги. Суть другого — підвищення ефективності фінансово-банківської системи шляхом ліквідації лихварства, недопущення надування боргових пухирів та спрямування основних зусиль на розвиток реального сектору економіки.

(Далі буде)

Марина Бойкова
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com