МОНОПОЛІЗМ — ЦЕ СТАГНАЦІЯ

В Україні надмонополізовані економіка, фінанси. Результат очевидний. На черзі монополізація ринку правових послуг. Це зачіпає життєві інтереси молодих юристів, а в підсумку і все суспільство. Звернімо увагу на ідеологію всіх досліджень студентів і професора МАУП В.І. Перця. Вони знаходять больові сторони нашого життя і намагаються змінити його на краще. Їх дослідження — це зброя професіоналів проти корупції, несправедливості, некомпетентності тощо. В цьому ви, читач, впевнитесь, прочитавши матеріал, що наводиться нижче.

Висновок

Про намагання, в  порушення ст.99 Конституції України, ст. 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, законодавчо закріпити монополію адвокатури на ринку правових послуг та розширити  багатомільйонний бізнес з надання юристам статусу адвоката.

Всесвітня Інтер­нет­-Академія держави, права, економіки та політики, Центр «Суспільство, держава і право» Товариства «Знання» України, Центральна юридична клініка Інституту права МАУП, Юридична клініка Університету сучасних знань, студенти наукових гуртків ВНЗ провели дослідження теми «Правова допомога в Україні». Стисле викладення частини його результатів наводиться нижче.

Стаття 59 КУ встановила, що «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (частина 1). «Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» (частина 2). Зазначену конституційну норму певні юридичні кола на протязі останніх 10-12 років намагаються тлумачити виключно на користь адвокатури, стверджуючи, що право надання правової допомоги належить тільки адвокатам. Конституційну норму «Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» немов би потрібно розуміти, як право особи вибирати свого захисника тільки із числа адвокатів, тобто юристів, що мають адвокатське посвід­чення.

Конституції, як і біль­шості тих, кого вона має захищати, не поталанило. Керівництво із всеукраїнського об’єднання адвокатів України і досить високий рівень державного керівництва певний час  поєднанувались  в одній особі. В результаті були «протиснуті» такі алогічні та неконституційні рішення:

1)            Відбулося певне одержавлення громадської організації — кваліфікаційні комісії адвокатури були створені за державні кошти при Кабінеті Міністрів України та обласних органах державної влади. Такого високого правового статусу не мають навіть кваліфікаційні комісії суддів.

2)            16.11.2000 р. Конституційний Суд України (КСУ) під впливом зацікавленої влади (інтерв’ю судді КСУ) прийняв неконституційне рішення, яким опосередковано відсторонив юристів — не адвокатів від захисту в кримінальному процесі підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Суд, зокрема, записав, що фахівець в галузі права може бути захисником прав особи на підставі спеціального закону, якого не існувало і не існує в Україні вже 12 років. Зазначимо, що КСУ до офіційного тлумачення ст. 59 КУ також звертався 30.09.2009 р.

3)            Використовуючи зазначене рішення КСУ, Пленум Верховного Суду України (ВСУ) 24.10.2003 р. в постанові № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», сформулював свою правову позицію так: «Визнати правильною практику тих судів, як за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців (не адвокатів) до здійснення захисту в кримінальних справах».

Аналіз свідчить, що могла бути така домовленість: Конституційний Суд «від­кри­ває двері» для порушення основного Закону України, а Верховний Суд в ці «двері вводить» дізнавачів, слідчих і суди. В усякому разі, і рішення КСУ, і постанова Пленуму ВСУ очевидно не конституційні. Вони призвели, з одного боку, до поширення і поглиблення правового нігелізму у всій системі державної влади та суспільстві загалом. З іншого боку, вони усунули конкуренцію в кримінальному процесі за професіоналізм, моральність, добросовіс­ність, об’єктивність тощо. Це в першу чергу відобразилось на якості досудового  слідства, професіоналізмі осіб, які ведуть дізнання, та слідчих. Як як наслідок на догоду комусь постраждав народ України. Катування підозрюваних та обвинувачених набуло форм насильницької епідемії. Особи, які звертаються до юридичної клініки ВНЗ, часто скаржаться на адвокатів, яких підозрюють в подвійній грі (таємні переходи на бік процесуального супротивника). В нашому провадженні, наприклад, є матеріал справи, по якій адвокат виступав представником відповідача в суді І інстанції з домовленістю отримати кінцеву винагороду після виграшу справи. Коли цей адвокат був призначений суддею, він ще не закінчену розглядом справу прийняв до свого провадження і вирішив на користь відповідача. Інший приклад. В юридичну клініку звернувся бувший директор підприємства, благодійник, який пояснив і надав обґрунтування, що його на замовлення звинуватили спочатку в привласненні стільців, столів, плечиків на мізерну суму, а коли ця обставина не підтвердилась — в  службовій недбалості, в результаті чого зазначене майно зникло. Директор відмовився від «статутного» адвоката, а мати своїм захисником просто юриста, якому довіряє, обвинуваченому не дозволяють. Його брали під варту, потім звільнили. Слідство і суди тривають 9 років. Людина втратила здоров’я і майно. Безумовно, серед адвокатів є і кваліфіковані та відповідальні перед замовниками юридичних послуг фахівці, але корупційне судочинство змінило саму модель ефективної адвокатури. Склалася ситуація, коли витребуваними частіше стають адвокати, які вміють домовлятися із суддями. Статті в ЗМІ з назвами «Сучасний стан Української адвокатури можна характеризувати одним словом — «агонія». «Слідство ве­дуть кати» тощо є ознакою деградації, передусім на рівні управлінських надбудов адвокатури, які зараз домагаються свого посилення через лобіювання прийняття певних законів.

Строк, який минув після прийняття рішення КСУ та постанови Пленуму ВСУ, дав достатньо підстав для повернення до конституційних основ надання правової допомоги, але цього не сталося. Вершина адвокатури — це сотні мільйонів гривень. Вона — самостійний вид бізнесу. Тільки офіційна плата за здачу кваліфікаційного іспиту кандидатом в адвокати становить від 5 000 гривень. Сума непосильна  для молодих юристів. Вони вимушені йти помічниками адвокатів, а точніше — наймитувати і реалізувати правову позицію, іноді очевидно несправедливу, своїх роботодавців.

Зараз підготовлено декілька проектів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в яких передбачається подальша монополізація ринку правових послуг адвокатурою. В проекті Кримінально-процесуального кодексу це антиконституційне положення вже реалізується (воно проголосоване Парламентом в першому читанні). Як наслідок, сотні тисяч випускників юридичних факультетів ВНЗ не зможуть реалізувати свій професійний потенціал, привнести в судочинство мораль, нові знання і погляди, сформовані під час навчання. Не зможе виступити в суді навіть професор права, який не сплатив кошти і не здав своїм бувшим учням кваліфікаційний іспит, тобто не купив посвідчення адвоката. Присяга та деякі інші атрибути «посвячення в адвокати» давно стали абсолютно формальними. Не вони, а тільки широка конкуренція між адвокатськими об’єд­наннями, юридичними фірмами, окремими адвокатами і юристами на ринку правових послуг може змінити ситуацію на краще.

Наведене обумовлює необхідність відповіді на питання, чи є конституційними норми проектів КПК та ЗУ «Про адвокатуру», які передбачають монополізацію ринку правових послуг? Авторський колектив здійснив граматичне, логічне, за метою тощо тлумачення частин 1 і 2 ст.59 в поєднанні зі статтями 8, 19, 21, 22, 24, 55 (частини 1, 4)  Конституції України та дійшов таких висновків:

а) частина 1 ст. 59 Конституції України закріплює загальне, засадниче правило (право вільного вибору захисника)  по відношенню до частини другої цієї статті (речення і словосполучення «в Україні діє адвокатура»). Вона не містить навіть натяку на необхідність окремого закону щодо участі (заборони участі) фахівців в галузі права, які не є адвокатами, в захисті прав та законних інтересів особи.

б) частина друга ст. 59  Конституції України є такою, яка констатує, що в нашій державі для надання правової допомоги також діє спеціалізоване громадське формування — адвокатура. Ця норма не може застосовуватись ізольовано від частини першої ст. 59:  особа є вільна у виборі захисника своїх прав; за потреби вона може скористатися послугами адвокатів.

Результати проведеного дослідження дають підстави для таких висновків:

1)            Монополізація адвокатурою ринку правових послуг суперечить ст. 59 Конституції України, статтям 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

2)            Це порушення Конституції України поглибить правову кризу, що вразила владу і суспільство; криза стане перманентною.

3)            Зазначена монополізація є зовнішньо привабливою для рядових адвокатів, але у підсумку вона стане джерелом надприбутків  тільки для верхніх прошарків управління адвокатурою.

4)            Відсторонення тисяч молодих юристів від самостійної, відповідальної та моральної роботи на ринку правових послуг буде мати негативні наслідки щодо захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб та держави, діяльності правоохоронної, судової та правозахисної систем.

5)            Зросте корупція в сфері набуття статусу адвоката;

6)            Кваліфікаційні ко­мі­сії, які разом з аналогічними комісіями суддів та нотаріату часто стають джерелом корупції, потребують негайного реформування, зокрема, вони мають створюватися і діяти при авторитетних ВНЗ.

В. Перець,
науковий експерт з правових питань,
В. Степанова,
головний редактор наукових праць Всесвітньої Інтернет-академії держави,
права, економіки та політики

Від студентів-дослідників: Я.Гелеван (УСЗ), П.Грінчій, Ю.Савіцька, Я.Прокоф’єва,  А.Шолох (МАУП).