Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЗМОВА БАНКІРІВ: ЛІНКОЛЬН ПРОТИ МАХІНАТОРІВ

Банківські махінатори США суттєво підживлювали економічну нестабільність в період до самої Громадянської війни в США. Центральний банк США на той час уже був виведений з ладу, і, як наслідок, Америка почала певним чином процвітати у міру свого просування на захід.

Весь цей час головні банківські крутії світу безрезультатно вели боротьбу за повернення своїх позицій в Америці, які підірвав президент Джексон. Врешті-решт, вони звернулися до випробуваного рецепту цент- ральних банків — щоб створити борг і залежність, треба розв’язати війну. Оскільки вони не могли дістати свій центральний банк назад іншим способом, Америку було вирішено поставити на коліна за допомогою кривавої громадянської війни. Через місяць після інавгурації Аврама Лінкольна почалися військові дії у Форті Самтор, що у Південній Каролінй (12 квітня 1861 року). Це бу початок славнозвісної американської Громадянської війни.

Однією з причин Громадянської війни було питання рабства, але це була далеко не головна причина. Що ж насправді спровокувало бійню? Президент Лінкольн усвідомлював, що економіка Півдня США тримається на інституті рабства, тому перед початком Громадянської війни у нього не було наміру його відмінити. У своєму святковому зверненні з нагоди інавгурації він сказав: «У мене немає намірів прямо або побічно втручатися в інститут рабства в штатах, де воно існує. Запевняю вас, у мене немає ні законного права, ні бажання цього робити». Навіть після початку війни Лінкольн продовжував стверджувати, що Громадянська війна ніяк не пов’язана з рабством: «Моя першочергова турбота це врятувати союз. А це ніяк не пов’язано з питанням збереження або незбереження рабства. Якщо я зможу врятувати союз, не звільнивши жодного раба, я це зроблю».

Так через що ж розгорілася Громадянська війна?

На неї вплинула безліч чинників. Промисловці Півночі використовували протекціоністські тарифи, щоб Південь не міг купувати недорогі європейські товари. Європа відповіла тим, що перестала імпортувати бавовну з Півдня. В результаті південні Штати виявилися в подвійній фінансовій пастці — їх змусили платити більше за споживчі товари, тоді як прибутки від експорту бавовни різко знизилися.

Південь гнівався. Проте були і інші чинники, які впливали на розвиток ситуації. Банкіри досі були розгнівані тим, що Америка вийшла з-під їх контролю. Економічна політика «кішки, яка гуляє сама по собі» збагатила країну. Вона могла стати прикладом і для інших країн. Зате тепер центральні банкіри побачили чудову можливість розділити нову багату країну на частини і підкорити її за допомогою військової сили. Чи була версія про якусь божевільну всесвітню змову проти Америки у той час? Давайте послухаємо думку очевидця тих подій —  Отто Фон Бісмарка, канцлера Німеччини, людину, що об’єднала німецькі держави в єдине ціле: «Рішення про розділ США на рівні по силі федерації було прийняте задовго до Американської Громадянської війни вищими фінансовими колами Європи. Ці банкіри злякалися, що якщо Сполучені Штати збережуться як єдина держава і один народ, то вони зможуть знайти економічну і фінансову незалежність, яка похитне їх фінансову владу над всім світом».

Через місяць після перших пострілів у Форті Самтор центральні банкіри позичили імператору Франції Наполеону III 210 млн. франків на захоплення Мексики і розміщення військ вздовж південних кордонівСША, щоб військовими засобами порушити «доктрину лавірування» і повернути Мексику в колоніальне ярмо. Як вони розраховували, незалежно від результату Громадянської війни, США будуть ослаблені і залізуть у борги, а отже знову відкриють Центральну і Південну Америку для європейської колонізації. В той же час Великобританія розмістила 11000-й канадський військовий контингент уздовж пів­нічного кордону США. Британський військово-морський флот був введений в стан бойового чергування на випадок, якщо знадобитися швидка інтервенція в США. Лінкольн розумів, що попав між грізних полюсів сили. Тому він так переживав про долю союзу. Тому були набагато вагоміші причини, ніж просто розбіжності між Північчю і Півднем. З цієї причини він завжди наполягав саме на необхідності союзу штатів, а не просто на поразці Півдня. Проте для перемоги були потрібні гроші. У 1861 році Лінкольн і тодішній секретар Казначейства, Соломон Чейз поїхали в Нью-Йорк за кредитами. Банкіри, бажаючи Американському союзу загибелі запропонували кредити за ставками від 24% до 36% річних. На що Лінкольн сказав «спасибі». У сенсі — ні. Тоді Лінкольн послав за своїм старим другом, полковником Діком Тейлором з Чикаго і звалив на його плечі проблеми фінансування вій­ськових дій. Деякий час опісля він запитав Тейлор, що йому вдалося зробити той відповів наступне: «Усе дуже просто, дорогий Лінкольне, — проведіть через Конгрес законопроект про випуск державних зобов’язань, що мають законну платіжну силу, і заплатіть  солдатам. І тими ж засобами продовжуйте фінансувати війну до переможного кінця».

Коли Лінкольн запитав, як сприйме появу зобов’язань народ США, Тейлор відповів: «У народу просто не буде вибору. Якщо Ви зробите зобов’язання законним засобом платежу, вони отримають санкцію уряду і повинні прийматися як гроші, оскільки Конгрес уповноважений Конституцією на прийняття подібних рі­шень». Так Лінкольн і поступив. У 1862—1863 рр. було надруковано на 450 млн. доларів нових зобов’язань. Для відмінності від інших банкнотів, що були в обігу, їх зворотну сторону пофарбували в зелений колір. Тому нові банкноти прозвали «green­backs» або у перекладі з англійського, «зелені спинки». Цими новими бакнотами розрахувалися з військами і забезпечили їх амуніцією. В ході війни було випущено на 450 млн. доларів «зелених спинок» без сплати всяких відсотків з боку федерального уряду»!

Лінкольн бачив, хто реальний ляльковод в цьому спектаклі і які високі ставки має Громадянська війна. Свій підхід він пояснював таким чином: «Уряд повинен створити і змусити циркулювати усю валюту, яка задовольнятиме  потреби Уряду і споживчої спроможності громадян. Привілея випуску грошей це не лише головна прерогатива Уряду, але і найбільша можливість творити. Якщо ми схвалимо подібні принципи, то заощадимо людям величезні суми, що йдуть на виплату відсотків. Гроші перестануть бути господарем і стануть слугою людства».

Редакторська стаття в газеті London Times того часу пояснила відношення центральних банків до «зелених спинок» Лінкольна: «Якщо ідея, яка виникла в Північній Америці, буде доведена до логічного кінця, то уряд США забезпечить країну грошима без плати за їх користування. Воно виплатять свій зовнішній борг і більше не матимуть боргів. У нього будуть необхідні засоби для підтримання торгівлі і країна стане небачено багатою. Вчені і багатства усіх країн потечуть в Північну Америку. Цю країну треба зруйнувати або вона знищить усі монархії у світі».

Схема виявилася настільки ефективною, що в наступному, 1863 році, коли війська федеральных військ і Конфедератів почали готуватися до вирішальної сутички в Громадянській війні, а Казначейству знадобився ще один дозвіл на випуск нової партії «зелених спи-нок». Лінкольн дозволив банкірам провести через законодавчий орган закон про національні банки. Нові національні банки повинні були працювати на принципах повної відсутності оподаткування і в сукупності володіти винятковою монополією на емісію банкнотів. І хоча «зелені спинки» продовжували знаходитися в обігу, їх кількість не збільшувалася. Але що найважливіше, з того часу уся грошова маса США почала створюватися за рахунок викупу банками урядових облігацій і випуску адекватної кількості банкнотів для створення резервів. Історик Джон Кенет Гейлбрейт  прокоментував це так: «Багато довоєнних років федеральний уряд працював з великим профіцитом бюджету. Проте не міг погасити свій борг і викупити урядові цінні папери, оскільки тоді не стало б облігацій, які були забезпеченням національної валюти. Погасити внутрішній борг означало зруйнувати національну грошову систему».

У 1863 році Лінкольн отримав несподівану допомогу з боку російського царя Алексанра II. Цар, як і німецький канцлер Бісмарк, розумів, на що здатні міжнародні банківські ростовщики і з цієї причини відмовлявся від заснування центрального банку в Росії. Якщо б Америка вижила і уникнула кігтів міняйл, становище царя залишилося б непохитним. А якби банкіри досягли успіху у своїх починаннях, то Великобританія і Франція, що перебувають під контролем своїх центральних бан­ків, поділивши між собою США, почали б загрожувати спокою Росії. Тому Александр II офіційно попередив, що у разі, якщо Англія  допоможе Півдню, то Росія вважатиме це оголошенням війни. Він привів в боєготовність частину російського Тихоокеанського флоту  і послав його у Сан-Франциско.

Лінкольн був переобраний на черговий президентський термін в наступному, 1864 році. Якби він не був убитий, то напевно знищив би грошову монополію національних банків. У листі другу від 21 листопада 1864 го він писав: «Влада грошей полює за нашим народом під час мирних часів і плете проти нього змови, коли йде війна. Вона деспотичніша, ніж монархія, зухваліша, ніж автократія і більш егоїстична ніж бюрократія».

Незадовго до вбивства Лінкольна, його колишній секретар Казначейства Соломон Чейз, гірко жалкував про те, що допоміг «проштовхнути» Закон про національні банки роком раніше: «Те що моє відомство сприяло ухваленню Закону про національні банки, було найбільшою фінансовою помилкою в моєму житті. Цей закон створив монополію, що зачіпає усі сфери життя цієї країни».

14 квітня 1865 року, через 41 день після початку другого президентського терміну Лінкольн був застрелений Джоном Воркслу в театрі Борд.

Канцлер Німеччини сказав про загибель Аврама Лінкольна таке: «Смерть Лінкольна це катастрофа для всього християнського світу. В усіх США не було людини, рівної йому. Я побоююся, що відомі своїм лукавством і хитромудрими трюками іноземні банкіри візьмуть під свій повний контроль величезні багатства Америки і спрямують їх на систематичне розбещення сучасної цивілізації. Вони не зупиняться ні перед чим, щоб занурити увесь християнський світ в безодню воєн і хаосу тільки для того, щоб уся Земля стала їх спадщиною».

Бісмарк добре розумів, в чому полягає план міжнародних банківських ростовщиків. Обгрунтовані припущення, що за вбивством Лінкольна стоять міжнародні банкіри, через 70 років, в 1934 році висловив відомий канадський юрист Джеральд Макгір. У 5-годинному зверненні до канадської Палати Общин, він затаврував Канадську грошову систему. Не забудьте, йшов 1934 рік, самий розпал Великої Депресії, що зачепила і Канаду. Після смерті Джона Воркслу в руки Макгіра від секретної служби потрапили приховані від громадськості свідчення, отримані вже після судового процесу. Макгір стверджував, що вони вказують на те, що Воркслу був найманцем міжнародних банкірів. Так це описується в статті газети «Ванкувер Сан» від 2 травня 1934 року: «Аврам Лінкольн, що прийняв смерть мученика, визволитель рабів, був убитий в результаті інтриг групи міжнародних банкірів, які боялися планів Президента США по реформуванню національної грошової системи».

У той час у світі існувала тільки одна група, що мала хоч якусь основу бажати смерті Лінкольну. Це були люди, що не бажали реалізації програми реформування грошової системи Лін­кольна. Вона боролася з його політикою випуску «зелених спинок» під час Громадянської війни.

Що цікаво, Макгір заявляв — причиною вбивства Лінкольна послужило не лише те, що міжнародні банкіри жадали відновлення в США центрального банку. Вони прагнули того, щоб американська валюта грунтувалася на золоті. А запаси золота перебувалли під їх повним контролем. Іншими словами, вони хотіли перевести Америку на золотий стандарт.

Лінкольн же робив якраз зворотне — випускаючи бакноти («зелені спинки»), які забезпечувалися платоспроможністю і бюджетом США.

Макгір писав: «Ці люди були зацікавлені у встановленні грошової системи «Золотого стандарту» і права банкірів на управління національною валютою і бюджетом усіх країн світу. Як тільки Лінкольн був «прибраний» з їх дороги, у них з’явилася можливість реанімувати свій вплив у США. І вони це зробили. Всього через 8 років після вбивства Лінкольна срібло було виведене з грошової системи США. Тут запанував «золотий стандарт».

Тому ці зелені банкноти з червоним друком почали випускатися не при президентові Кенеді, як думає багато хто. Це були ті ж  самі необтяжені боргом США «зелені спинки» Лінкольна, що випускаються урядом з року в рік. Також мало хто знає, що прийнятий в 1994 році законодавчий акт США фактично санкціонував заміну лінкольновських «зелених спинок» банкнотами, заснованими на боргу. Таким чином, «зелені спинки» були в обігу в США аж до 1994 року.

Але чому для банкірів срібло було поганим, а золото хорошим?

Усе просто! Срібла в США було завжди багато, його обіг було важко контролювати.

А золота не вистачало. Історія учить, що обіг золота відносно легко монополізувати. А срібла у світі приблизно у 15 разів більше.

Як тільки Лінкольна прибрали зі світу, наступною метою міжнародної мафії банкірів став повний контроль над американською валютою. Це виявилося не так-то просто. З початком освоєння американського Заходу там були відкриті величезні родовища срібла. Крім того, «зелені спинки» були дуже популярні в народі. І всупереч безперервним нападкам з боку європейських центральних банків, вони продовжували обіг у США. Як пише історик В. Клеон Скаузен: «Відразу після Громадянської війни велося багато розмов про відродження досвіду Лінкольна з Конституційною грошовою системою. Якби не втрутилися європейські фінансові магнати, воно без всяких сум­нівів зрештою стало б офіційним інститутом».

Так само зрозуміло, що сама думка про те, що Америка зможе друкувати свої гроші, спричинила у європейських центральних бан­кірів шок. Вони з жахом спостерігали за тим, як в США зрозтає маса «зелених спинок». Можливо, вони убили Лінкольна, проте і після смерті підтримка його грошової політики зростала. 12 квітня 1866 року, майже через рік після вбивства Лінкольна, Конгрес зібрався на робочу сесію, щоб пролобійувати інтерес європейських центральних бан­ків. У результаті був схвалений Закон про скорочення грошової маси, який доручив секретареві Казначейства почати часткове вилучення «зелених спинок» із обігу. У своїй класичній книзі з економіки «Правда про гаманець» Теодор Терен і Річард Уорнер пояснювали ефект скорочення кількості грошей в обігу: «Важких часів, що послідували після американської Громадянської війни, могло б і не бути, якби тривала політика емісії «зелених спинок», як її замислював президент Лін­кольн. Замість цього почалася черга фінансових криз, які ми зараз називаємо спадами. Вони привели Конгрес до думки про необхідність поставити банківську систему під централизований контроль. Зрештою 23 грудня 1913 року було прийнято «Закон про Федеральний Резерв».

Іншими словами, банкіри домагалися 2-х цілей:

1. Відновлення роботи центрального банку, що знаходиться під їх повним контролем.

2. Переведення американської грошової системи на золото.

В останньому випадку використовувалася двояка стратегія. По-перше, викликати серію фінансових криз, щоб переконати народ, що тільки централізоване управління об’ємом грошової маси здатне забезпечити економічну стабільність. І, по-друге, вилучити з обігу значну суму грошей, з метою створення умов для збід­ніння людей. До такого стану, щоб вони не чинили опору банкірам. У 1866 році в обігу було 1,8 млрд. доларів або 50,46 на людину. Тільки у 1867 року було вилучено із обігу 0,5 млрд. доларів. через 10 років, в 1876 році, об’єм грошової маси США був понижений до 0,6 млрд. доларів або 14,60 на людину. Тобто банкіри вилучили 2/3 грошової маси США. Залишалося тільки 14 доларів і 60 центів на людину. А ще через 10 років в обігу залишалося всього 0,4 млрд. з урахуванням того, що населення зростало, це склало 6,67 на людину. Це ознаменувало скорочення купівельної спроможності за 20 років на 760%!  Банківські кредити були затребувані назад, а нові перестали видаватися. Крім того, з грошової системи було виведено срібло.  У 1873 року, Конгрес випустив Закон про монети і карбування срібних монет припинилася. Це було зроблено на користь керівників банків Англії.

Сьогодні економісти намагаються запевнити нас в тому, що спади і депресії є невід’ємною частиною того, що вони називають «діловий цикл».

Істина в тому, що об’ємом грошової маси країни продовжують маніпулювати так, як це робилося раніше, після закінчення  Громадянської війни в США.

www.themoneymasters.com
Підготовка до друку і переклад А.Гусєва

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com