А ЗАХІД ЗЛОЧИННО МОВЧАВ...

Із сьогоднішнім ставленням до геноциду українського народу зрозуміло. А яке було ставлення «світової демократії» до подій в Україні 1932-33 рр., коли, власне, сталася ця масштабна трагедія.

На жаль, правлячі кола Заходу проводили політику потурання злочину сталінського режиму. Голод вважали внутрішньою справою СРСР, Захід не зреагував гідним чином на геноцид. Саме в період Голодомору в листопаді 1933 року адміністрація США за президента Рузвельта встановила дипломатичні відносини з СРСР, а в 1934 р. кривавий сталінський режим прийнято до Ліги Націй. Американський уряд не хотів тоді визнавати голоду в Україні, бо прагнув торгувати з СРСР. Причина проста: гроші, бізнес, вигода. Процитуємо російську еміграційну газету «Новое Русское Слово» від 5 серпня 1932 року: «Гувер (президент США в 1928-32 рр. — авт.) цікавиться торгівлею з СРСР. На біржі вчора поширилися чутки, що у своїй програмній промові Гувер зважує на те значення, яке має для США торгівля з СРСР». А тепер процитуємо висновок номер 17 комісії конгресу США з вивчення голодомору в Україні іще в 1988 році: «Американський уряд мав достатню та вчасну інформацію про голодомор, але не здійснив жодних кроків для полегшення ситуації. Навпаки, адміністрація США надала дипломатичне визнання СРСР».

Європейські країни вже активно торгували із совєтами. Скажімо, Німеччина отримала замовлення на 300 тис. тонн сталі. Іноземні спеціалісти будували Магнітку, ТуркСиб, ДніпроГЕС... А СРСР розплачувався українським хлібом. Всі новобудови так званого «перемігшого соціалізму» були замішані на крові українського народу. Український хліб, м’ясо, масло рятували й від продовольчої кризи європейські країни в 30-х роках минулого століття.

Водночас із СРСР поступали правдиві повідомлення про голодомор. Консул Італії в Харкові Серджо Граденіго: «Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже, не буде української проблеми, оскільки Україна фактично стане частиною Росії». Як не дивно, але й Німеччина прорвала інформаційну блокаду про Голодомор в Україні. Восени 1933 року в Берліні була організована велика виставка фото і документів про голод в Україні. А зовнішньополітичне управління НСДАП підготувало доповідь для Гітлера про голод в Україні. Процитуємо уривок з доповіді: «За оцінками спеціалістів, у 1933 р. загинуло 7 млн. селян. Ця катастрофа не була пов’язана з поганим врожаєм. Найбільша смерт­ність мала місце там, де був зібраний високий врожай, а саме — в Україні і на Північному Кавказі... Допомога із-за кордону, особливо з боку Німеччини, була відкинута».

Сталінський режим, у свою чергу, ініціював поїздки в СРСР відомих на Заході політичних та культурних діячів, щоб їх устами заперечити голодомор. Так, на запрошення Сталіна прибув колишній Прем’єр-міністр Франції Едуард Еріо, який опісля написав «про неправдивість повідомлень про голодомор в Україні». А англійський письменник Бернард Шоу, який під час голодомору був в СРСР, цинічно завив на запитання про голод в Україні: «Я ніякого голоду не бачив. Я у Москві з’їв свій найкращий обід». Це той великий «гуманіст» (за радянськими мірками) в 1937 р. у своєму зверненні до світової спільноти запропонував винайти безболісний газ та умертвити відсталі народи. Продажні ЗМІ заперечували голодомор, цілеспрямовано фальсифікуючи свої репортажі, щоб приховати та спростувати свідоцтва трагедії з метою замовчування критики радянського режиму. Найбільш сумно, що серед них був Волтер Дюранті, кореспондент «Нью-Йорк таймсу», який отримав премію ім. Пулітцера за репортажі з СРСР». Він писав репортажі, в яких захоплювався політикою Сталіна і заперечував голод в Україні, хоча бачив його на власні очі. Але й тоді були журналісти, які, ризикуючи життям, таємно відвідували Україну і писали про голодомор. Таким був Гарет Джонс, колишній секретар англійського прем’єра Ллойд-Джорджа. Він прибув в СРСР і два тижні таємно перебував на Харківщині, а повернувшись у Велику Британію описав голодомор в Україні. Такі журналісти зазнавали переслідувань, а їх репортажі в основному ігнорувалися. Зокрема, Гарет Джонс у пресі був обвинувачений в шпигунстві. Так, спільно діяли вороги України — сталінський режим і продажні ЗМІ західної «вільної демократії», так у свідомості західного обивателя укріплялась думка, що ніякого голодомору, тим більше геноциду українців не було.

Павло Сливка,
історик (м. Тернопіль)