ВІН ЗНИК В АНТАРКТИДІ

Перенесемося в липень 1944 року, коли в теплушці ешелону, який неквапливо рухався до Одеси, знаходився один з авторів цієї розповіді В.Злобін. Ось, що він розповів: «На роз’їзді біля Лисичанська наш ешелон зупинився, оскільки німці розбомбили залізничні колії.

Під час тривалої стоянки ми стали розглядати декілька спалених німецьких броньованих гігантів — танків «тигр», що стояли на старому полі бою разом з нашими Т-34. Враження від потужності «тигрів» було приголомшливим, але мою увагу привернуло зовсім інше.

Гармати деяких «тигрів» були помітно зігнуті, а їх масивні башти оплавлені так, що видно було язики розплавленої сталі! Мені тоді було 17 років, але побачене запам’яталося, і я згадав про це пізніше, коли випадково опинився поряд з двома ветеранами-танкістами, учасниками боїв на Курській дузі, які розмовляли про ту страшну битву: «Ти не віриш у допомогу зверху, так от послухай. Удар німецької танкової армади став для нас несподіваним, коли ми стояли у фронтовому резерві південно-західніше Прохорівки. Щойно 12 липня ми спрямувалися вперед, спостерігачі виявили, що нам назустріч рухається потужна німецька броньована армада. Проти кожного нашого танка  було до п’яти «тигрів», «пантер» і T-IV. Сили були нерівними, але наказ є наказ, а тому йдемо в атаку. Спалахнуло декілька «тридцатьчетвірок», але ми наполегливо зближуємося. Нарешті спалахнув один німець, за ним — інший. Крутимося як можемо, стріляємо майже впритул, але виникаючі проломи заповнювалися усе новими і новими німецькими танками. І хочешь — вір, хочеш — не вір, але сталося ДИВО. Під час атаки влетіли ми прямо в гущу фашистських танків. Раптом справа і зліва від нас разом спалахнули відразу два «тигри». Блакитний вогонь над їх баштами був такий сильний, що і в нашій машині припекло. Дивимося, а таких «вогнищ» на полі  повно. Стало моторошно від того вогню. Пізніше налічили не менше двох десятків німецьких танків з оплавленими вежами і зігнутими стволами. А ти говориш, немає чудес!»

Стояв теплий вересень 1949 року. На Балтійському морі проводився підйом німецького океанського лайнера «Ганза» водотоннажністю понад 30 тисяч тонн. У Радянському Союзі такі судна тоді ще не будувалися.

Історія загибелі цього лайнера така. У січні 1945 року він повинен був йти в конвої разом з лайнером «Вільгельм Густлов», який був потоплений недалеко від банки Штольпе радянським підводним човном С-13, але затримався з відходом і уцілів. Під час суднопідіймання рятувальники поставили колишній німецький лайнер на рівний кіль... В одній із службових кают були виявлені два потужних сейфи. Природно, тут же доповіли в Москву, звідки поступив наказ: «Сейфи не розкривати. Чекайте представника». Після прибуття мовчазних людей в шкіряних плащах замки сейфів, а також замки їх внутрішніх осередків були вирізані автогеном. У другому сейфі знайшли безліч розмокших листів.

Але розчарований представник МГБ не захотів їх навіть переглянути, тим більше що вони в більшості своїй сильно постраждали від морської води і були написані німецькою мовою. Махнувши рукою, він дозволив проглянути нам цей «мотлох».

Упродовж цілого місяця моєї вахти на «Ганзі» я знайомився зі знайденими паперами. А «мотлох» із сейфів був дуже цікавим. В одному посланні часто фігурували слова Spirit (дух) і Soul (душа) у поєднанні із згадуванням імен двох світових лідерів Й. Сталіна і А. Гітлера. Далі в листі якийсь німецький маг (!) детально викладав суть своїх досліджень. Цей «провісник» писав, мабуть, колезі по ремеслу, що: «Коли Зло перемагає, долю Світу вирішують Темні Сили. На початку німецько-російської війни відбулася Нарада Темних Ієрархів, що вирішували кому присудити Перемогу. Зважували духовні якості Гітлера і Сталіна на предмет нещадності і жорстокості. Виявилось, що обидва лідери мають ці якості в рівній мірі, але у Гітлера, з точки зору Темних Сил, був істотний недолік — він любив дітей. Перемогу вирішили присудити його супротивникові. Світлі Сили влаштовувало подібне рі­шення, і їх допомога И. Сталіну в ході війни виявилася вирішальною».

Гітлер після перемог в перші місяці Другої світової війни увірував у свій вій­ськовий геній, абсолютно забувши про підступність Темних Сил. Результатом цієї помилки стала війна на два фронти, тобто з СРСР, в якій, починаючи із Сталінграду, Німеччина терпіла поразку за поразкою. Сталін же, навпаки, отримував під час сеансів зв’язку коректну інформацію, в якому напрямі завдавати ударів. Ці підказки були реалізовані в ударах Червоної Армії, які і визначили долю Німеччини.

Сталін виправдав надії темних сил. Після закінчення війни близько двох мільйонів радянських людей потрапили в табори Гулага.

И.Сталін, як і А.Гітлер, отримував інформацію по ще невідомим каналам. За свідченням очевидців, сеанси зв’язку з Космосом у Йосипа Сталіна, як і у французького астролога Мішеля Нострадамуса, нагадували «падучу хворобу» і супроводжувалися «баченням» кольорових картин майбутнього. Приблизно через добу після завершення такого сеансу Сталін, повний життєвих сил (підживлення енергією), починав реалізовувати «видіння» в конкретні плани бойових операцій.

А що отримав з Космосу Гітлер?

Ймовірно, нічого обнадійливого. Бо з 1942 року він став шукати можливості створення «зброї відплати». Тому розповідь генерала Ф.Йодля про те, що одного дня він почув від старшого брата (нач. штабу вермахту) «найбільшу таємницю рейху» — нібито ще у кінці 1942 року Гітлер зрозумів, що Німеччина програла війну і, мовляв, пора думати про створення Четвертого рейху, — сьогодні виглядає цілком правдоподібно. Можна вважати, що останнім днем перебування А.Гітлера на території гинучого Рейху став день його 56-річчя.

Незважаючи на катастрофічне становище рейху цей день в канцелярії Гітлера проходив по давно відпрацьованому ритуалу. Як це було прийнято, близько опівночі з 19 на 20 квітня особистий штаб Гітлера прийшов до нього з поздоровленнями. Цього разу Гітлер заздалегідь попередив, що не прийматиме поздоровлень. А з тими, хто все ж прийшов, він провів коротку нараду. Під час цієї наради Гітлер несподівано випрямився, кинув кольорові олівці, його обличчя налилося кров’ю, очі були широко розкриті. Відступивши на один крок від столу, він закричав: «У цих умовах я більше не в змозі командувати! Війну програно! Але якщо ви, пани, думаєте, що я покину Берлін, то ви глибоко помиляєтеся! Я краще пущу собі кулю в скроню!»

І тут же швидко пішов у свої апартаменти. Вранці 20 квітня, близько 9 години, через двері він наказав розбудити себе о другій годині дня — мовляв, не спав всю ніч.

Офіційний прийом націонал-соціалістичної верхівки з нагоди дня народження фюрера почався близько 3 години дня, і його не можна було назвати святковим. Керівники Третього рейху, що зібралися, добре розуміли, що це їх остання зустріч з фюрером. «Ніхто не знав, що сказати, — згадував імперський міністр озброєнь і боєприпасів Альберт Шеєр, — Гітлер приймав поздоровлення холодно і майже неприязно. Ми нервово чекали його рішення про залишення Берліну».

Частину прийому Гітлер провів поза бункером. Він вийшов одягненим в сіру шинель, з піднятим коміром, попередив, що не може голосно говорити, і обмежився всього декількома стереотипними фразами. І, волочучи ноги, як старий, повернувся в бомбосховище.

Правда, в документальній кінохроніці цей епізод збережений інакше. Бравурний Гітлер нагороджує хлопчиків з «Гітлерюгенда» Залізними хрестами за знищення фаустпатронами радянських танків.

Потім, вже знаходячись у своєму кабінеті А. Гітлер заслуховував пропозиції по стриманню радянських танків. І вийшовши з кабінету, він особисто зайнявся питаннями термінового переїзду в Південну Німеччину.

Учасники цієї зустрічі здивовано розійшлися по своїх кабінетах. Гітлер, якщо це був дійсно він, залишився один.

Припущення про те, а чи був це Адольф Гітлер, не випадкове, оскільки постановка спектаклю «Смерть Адольфа Гітлера і Єви Браун», задуманого керівником Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини Мартіном Борманом, вже почалася. І провідні «артисти», тобто перші двійники А. Гітлера і Є. Браун, не лише знаходилися десь в бункері фюрера, але і отримали за свої ролі відповідно по 1 мільйону і 500 тисяч рейхсмарок і обіцянку — після закінчення «спектаклю» вільно покинути бункер. Цілком можливо, що вони вже навіть брали участь в деяких мізансценах. Більше того, десь поруч знаходилися і їх двійники, яким було наказано зіграти фінальні мізансцени.

Основна ідея цього спектаклю полягала в тому, щоб в очах усієї Німеччини зберегти образ Вождя, що сходить у небуття з гордо піднесеною головою.

А між тим, поки йшов прийом з нагоди дня народження фюрера, спеціальний підрозділ СС вже блокував і розчистив від автотранспорту дорогу на південний захід імперії. Саме по ній увечері 20 квітня колона з чотирьох легкових автомобілів на високій швидкості помчала до безлюдного аеродрому біля Мюнхена. У центрі колони в броньованій машині їхали справжні А. Гітлер і Є. Браун.

В дорозі вони перебували трохи більше трьох годин, Гітлер знав і вірив в нумерологічні дослідження і висновки і був дуже заклопотаний можливим запізненням з вильотом, який повинен був відбутися о 00 годині 20 хвилин 21 квітня 1945 року і не міг бути затриманий ні на хвилину. Так, згідно нумерології, в ці дні сума лише цих цифр дорівнювала 1. А одиниця — наймогутніше з усіх доленосних чисел. На аеродромі Гітлера чекала заправлена «під зав’язку» пара гігантських літаків Ju-390A (військово-транспортних «юнкерсів») і три далекі винищувачі Bf-110.

Потрібно особливо відмітити, що шестимоторний JU-390A був розроблений в 1942 році під особистим наглядом Мартіна Бормана. У обстановці надзвичайної секретності на празькому авіазаводі «Лєтов» було добудовано усього лише три  повітряні гіганти. Цей суперлітак мав дальність польоту в 12 500 кілометрів.

Можливості цих повітряних супергігантів були перевірені ще влітку 1943 року, коли пара JU-390A успішно досягла узбережжя США і повернулася назад.

Рівно о 00 годині 20 хвилин обидва «юнкерси» і винищувачі супроводу злетіли в повітря і попрямували до кордонів Іспанії.

У Піренейських горах Bf-110, виконавши поставлене завдання, повернули на зворотний курс, а повітряні гіганти попрямували до північно-західної частини Африки.

Несподівано десь в районі пустелі Ерг-Ігіді другий JU-390A вибухнув, і його уламки досі лежать десь в пісках Західної Сахари. Хто летів в цьому літаку? Невідомо...

Літак з Гітлером на борту приземлився для дозаправки на аеродромі Ріо-де-Жанейро. Ця посадка була ретельно спланована і відбулася попри те, що Бразилія, Аргентина і Чилі в ті дні вже увійшли до складу антигітлерівської коаліції.

Але ж солідні фінансові вклади Третього рейху в промисловість низки країн Латинської Америки навіть навесні 1945 року дозволяли використовувати окремі великі південноамериканські аеропорти. Не дивно, що дозаправка пройшла благополучно, хоча таємничі пасажири (про всяк випадок) салон літака не покидали.

Незабаром гігантський літак знову злетів і попрямував у бік «Нової Швабії». Проте приземлився він абсолютно у іншому місці. Це теж було передбачено заздалегідь.

Серед островів Вогняної Землі є великий пустинний острів, майже позбавлений рослинності. Раніше він належав Чилі, але ще перед Другою світовою війною острів був куплений у чилійського уряду якоюсь приватною особою. Тільки після війни вдалося встановити, що цей приватний «покупець» входив до числа осіб з близького оточення засновника спеціального фінансового «Фонду М» Третього рейху»... Мартіна Бормана.

Тут була створена таємна німецька база і споруджений аеродром, здатний приймати навіть такі повітряні гіганти, як Ju-390A.

Отже, Гітлер і Єва Браун благополучно вибралися з Берліна увечері 20 квітня 1945 року.

26 квітня 1945 року з «Нової Швабії», яка знаходилася на Антарктичному континенті, на адресу Мартіна Бормана була відправлена радіограма про благополучне прибуття Адольфа Гітлера. Отримавши шифрування, Борман приступив до завершуючої частини вищезгаданого спектаклю.

Фінальну частину він виконав блискуче, а щедро винагороджені актори-двійники протягом багатьох років вносили неабияку плутанину до питань з історією самогубства перших осіб Третього рейху.

Перші двійники до 30 квітня успішно діяли в бункері Імперської канцелярії. І при цьому залишалися невпізнанними. А трупи других, ймовірно Густава Веллера (офіційного двійника Адольфа Гітлера) і «Єви Браун», загорнуті в ковдри, в другій половині 30 квітня були винесені в сад Імперської канцелярії, кинуті у воронку і спалені.

Проте першому двійникові А. Гітлера після війни не пощастило — він загинув за загадкових обставин. Його труп в 1972 році був ексгумований і у черговий раз  був ідентифікований як труп Адольфа Гітлера. Першому двійникові Єви Браун повезло більше — в 1981 році вона померла своєю смертю в Німеччині.

Того ж дня, після спалювання трупів «рейхсканцлера» і його «дружини», з невеликого аеродрому біля Берліна злетів спортивний літак, який доставив в Гамбург трьох пасажирів: Мартіна Бормана і двох супроводжуючих його осіб. Тут відповідно до плану «Плавання за південні моря» керівника НСДАП чекав підводний човен, який негайно вийшов у море. До речі, це був останній підводний човен, якому вдалося залишити ще нацистський Гамбургський порт, оскільки незабаром до його причалів вийшли британські танки.

А в цей час в Імперській канцелярії в гру вступив двійник Мартіна Бормана.

Першого травня йому вдалося перебратися через лінію фронту. Потім його бачили в одному з монастирів Італії, потім — в Бразилії, а потім — в Аргентині.

Уміло накладений грим, зовнішня схожість, одяг і інші дрібниці повністю приховали усі підміни. Потрібно визнати, що мистецтво робити двійників у верхніх ешелонах Третього рейху було організовано дуже кваліфіковано. А головне — двійники уміли мовчати, що повністю підтвердилося ще в історії з «Рудольфом Гессом».

Між тим радіограма про благополучне прибуття А. Гітлера до місця призначення, відправлена з Нової Швабії 26 квітня 1945 року, була перехоплена радянськими флотськими радіорозвідниками, розшифрована і передана спочатку головнокомандувачеві ВМФ адміралу М.Кузнєцову, далі без зволікання — Л.Берії і И.Сталіну.

Недивно, що 2 травня 1945 року на сторінках одного із закритих друкарських видань центрального інформаційного органу СРСР (ТАРС) смерть А. Гітлера була навіть названа трюком.

Про реакцію Сталіна на повідомлення про смерть Гітлера в книзі А.Іоахімсталера є дуже цікава ремарка, яка підтверджує те, що радянський вождь не сумнівався в зникненні Гітлера. (Бо він вже знав текст перехопленого розвідкою повідомлення!)

Ось що пише Іоахімсталер із цього приводу:

«26 травня 1945 року американські політики Гарі Гопкінс, Аверелл Гарріман зустрічалися в Кремлі зі Сталіним. Під час цієї бесіди торкнулися питання про смерть Гітлера. Сталін, маючи досить точні відомості про реальний стан справ з кончиною Гітлера, сказав, що він не думає, що Гітлер мертвий а швидше він десь ховається: «Усе це базікання про поховання мені здається сумнівним».

У своїх сумнівах И. Сталін виявився правий: Адольф Гітлер помер 27 листопада 1986 року, Єва Браун померла 5 травня 1995 року, а Рудольф Гесс — 19 листопада 1989 року. Істинний Мартін Борман виявився довгожителем і помер 26 вересня 2000 року у віці 100 років.

Пам’ятники колишнім «чистим арійцям» споруджені з місцевого граніту в різних місцях Антарктиди і Вогняної Землі. Сьогодні ці пам’ятники свідчать лише про смертність людини. Є суд Божий, і особливо над тими, хто став винуватцем загибелі мільйонів людей на Землі і волею долі упокоївся на далекому континенті під Південним Хрестом і зловісною зіркою Фомальгаут.

Між тим і в наші дні в Антарктиді продовжують функціонувати дві німецькі бази, розташовані в печерах з підводними входами.

Одна з них — «Нова Швабія» — розташована в Тихоокеанському секторі Антарктиди (на узбережжі Землі Елсуорта), а друга — на узбережжі Землі Королеви Мод (Атлантичний сектор Антарктиди). Населення усієї «Нової Швабії» складає не більше 20 тисяч людей. Крім того, на одному з островів Вогняної Землі проживає більше 7 тисяч німецьких поселенців. Але основна маса колоністів з Третього рейху і їх нащадків проживає в Аргентині, Чилі і Уругваї. Їх чисельність перевищує 160 тисяч чоловік.

Мрія Адольфа Гітлера створити на берегах Антарктиди Четвертий рейх не здійснилася. Він погано знав історію цивілізацій і закони звиродніння ізольованих контингентів людей. Одна справа — військові бази, місця тимчасового перебування військовослужбовців, інше — переміщене населення, що рятується від неминучої відплати. Закони соціуму ще ніхто не відміняв. Вони діяли, діють і ще діятимуть незалежно від волі вождів, тиранів і благодійників. Хоча бувають і виключення...

Використано фрагменти досліджень Володимира Злобіна