ДЖЕРЕЛО МОВИ

Якщо наші слова написати буквами мови Святого Письма, то побачимо дивні речі, зазирнувши до словника. Так, слово «украйн»матиме корінь: осідати на землі, чіплятися за неї. Під це тлумачення підходять слова «ікра»та «якір». Уперше це слово зустрічається у спогадах третього папи римського Климентія, котрого наприкінці І ст. н.е., римський імператор Траян заслав до Херсонесу за поширення християнської віри. Святеник згадує, що у Причорномор’ї народ називав себе «украйнами»і мав свою писемність. Проповідник хутенько опанував ту мову і написав нею й тим письмом Благу Вість, для тубільців. За це влада його «похрестила» ще раз, прив’язавши до якоря та зануривши в глибини Чорного моря.

Хрещення — це занурення, котре мовою Святого Письма пишуть «ТВЛ». Зображення Климента, прив’язаного до якоря, й зараз можете бачити в Севастопольській церкві. Мощі потім перевезли до Афонського монастиря. Християнство розділилося, частина вірян божественною стали вважати не латину, а греку й називала себе «крестянами»,  чим геть заплутало тубільців, бо й у тих тотемом був хрест. Свастика, — знак світла, вогню, Сонця, тобто воскресіння життя після смерті-зими. Чи не з цієї причини християнство йшло до нас майже 1000 літ, існуючи  поряд? 

У сиву давнину люди кочували, але вже мали поняття приватної власності, тож осілий (селянин) вважав своєю землю ту, на якій осів, визначивши її межі. Кордони володінь мали «СіМеЙ»ознаки, позначки (сучасне, — прикордонні стовпи), «Ба’аЛ»волод(-ар, -іння). У нас Баала називали Ваал, а слово «сімей»,  якийсь дячок, вельми причастившись записав, як «змей». Так «пішла гуляти»в науці-історії, побрехенька про «Змієви Вали». Саме слово «історія»,  має корінь «СТР» прихов(-ане, -увати).

Кочівники теж мали свої визначення: ГаЛуТ, РоСС, ФуЦа,  Ц’аН, ЦГН. У двох останніх зміст: «кочувати»й «вистава»і ми впізнаємо «циган». Перші ж три: «розпорошення, розвіювання, розсівання»,  — знайшли вжиток у інших народів, котрі не вважали рідною  землю, на якій мешкали. Так слово «галут»ми знаємо ще, як «голота»та  «розвіяне-розсіяне»- те, що й «перекотиполе».

Осілі гуртувалися, виник центр роду, народу. Знайшло воно вираз у слові «КЙ’В»,  де КЙ те що, як і в українських прізвищах «Ко»,  «иК»,  тощо. Друга частина «а’В»,  відома нам, як «батько, основа». 

Інше важливе слово — це «русь»головний, котре утворилося від Р’С голова. Як бачите, з РСС розсіяний, нічого спільного. Таким чином «Київ-русь»,  перекладається, як «Центр-головний». Сполука чоловічого роду. Тобто «Моск (-ва, -овія)»,  — жіночого роду й не може називатися «русь»у відповідності до Законів граматики.  Статус «головний»був у Києва тому, що там знаходився князь, від КНС збирати (данину, народ під свою руку…). Тому й називалися «руськими»данниками представники двадцять одного народу (Візантія теж). Київські платники податків — ті руські.

Вершина розквіту держав, імперій — це своєрідний застій, що вказує на неминуче наближення до смерті, бо втрачається  спроможність протистояти іншим митарям. Найпідступніші вбивці — твої найближчі. Це Закон природи. Твої нащадки тебе вбивають. Приклад Тараса Бульби — це самознищення і знищення роду. Чом і вкладено в його вуста слова про прихильність до Росії, котрої, до речі, тоді ще не існувало. До 1721 року, на всіх мапах Європи, була Московія — Татарія.

Розглянемо цю назву, де МаС подать, КВа збирати. А чом же «Татарія”? Викликало і в мене здивування, коли зустрічав заперечення існування «Татаро-монгольського іга». Змалку ж нас навчали, що: татари… Але пошуки в Біблії кореня слова «монгол»,  видало сучасне слово «начальник»,  а «татар»,  — той що обходить, оглядає (видивляється?), наглядає...  Потім з «ордою»якась чортівня вийшла, — вона виявилася, ні чим іншим, як «урядом»та «урядником». Та й ті, кого ми вважаємо татарами, насправді «булгари”…  володарі гір.     

Таким чином, логічно  випливає, що наша мова бере свої витоки з Біблії, що й підтвердив аналіз 6000 слів, зведений до моєї книги «Матір мов».