ПРО ЗМІШАНУ СИСТЕМУ ВИБОРІВ

Законопроект про вибори народних депутатів прийнятий в основному. Вже очевидно, що необхідне для його підтримки число голосів при владі сьогодні є.

Ще в ході парламентської виборчої кампанії 2007 року практично усі політичні сили висловлювали своє незадоволення нині чинною системою виборів.

Закрита пропорційна система перетворила депутатів на «рабів» партвождів і їхнє оточення, відірвала народних обранців від виборців.

Провідні політичні сили вже тоді підтримували удосконалення «закритої пропорціоналки» і перехід до загальноприйнятої в більшості країн Європи пропорційній системі з відкритими списками, коли виборець голосує не лише за ту або іншу партію, але і за конкретного її представника.

Практично усі політики, за винятком хіба що лідерів БЮТ, були «за» такий перехід. Останніх якраз влаштовувала діюча закрита «рабовласницька» система. 

Вже після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича стало зрозуміло, що тактика здійснення ним владних повноважень буде мало відрізнятися від дій пізнього Кучми.

Перше і головне, чого вирішив добитися Янукович, — повернути собі напівцарські повноваження, знайти реальну владу і побудувати жорстку її вертикаль.

Це називалося керованістю. Далі можна було припустити, що, спираючись на досвід Кучми, Янукович захоче здійснювати цю владу неподільно, ні з ким не ділячись. І наступною жертвою після реінкарнації Конституції 1996 року повинен стати парламент.

Як би ми не лаяли останній, він, проте, був і залишається майданчиком для дискусій і громадської «говорильні». А без говорильні в парламенті і суспільстві демократія помирає.

У наших умовах парламент усунути можна за допомогою трьох паралельних процесів. Перший: треба повернути мажоритарну систему, що поставить кожного депутата-мажоритарника в жорстку залежність від влади.

Другий: треба позбавити депутатів недоторканості. Дуже красиве гасло, яке в наших умовах призведе до зникнення опозиції як такої.

І, нарешті, третій: треба скоротити число депутатів. Бажано до 150-200 осіб.

І якщо перший процес викликає мало ентузіазму у виборця — у нього доки немає часу розбиратися в хитрощах виборної технології, то два інших нічого окрім захвату не викликають.

План почав реалізовуватися! Законопроект Єфремова повертає тіні з минулого — змішану пропорційно-мажоритарну систему, яка, як правильно завважив замголови ЦВК Мегера, несе в собі усі негативи пропорційної і мажоритарної систем.

Думаю, ми ще обговорюватимемо відміну недоторканості і скорочення парламенту. І усе це «під соусом» теоретично правильних міркувань про те, що «закон один для всіх» і «пора вже заощадити на цих дармоїдах».

У зв’язку з цим не можу не поділитися враженнями про дві дискусії з приводу нового виборчого законодавства, які нещодавно пройшли в столиці.

На одній з них один шанований і цілком демократично налаштований експерт-політолог заявив приблизно наступне: неважливо яка буде виборча система — змішаною чи пропорційною — важливо щоб були добре виписані процедури, щоб вони були демократичними.

Ось, мовляв, давайте по-європейськи випишемо порядок формування округів і виборчих комісій, дамо більше прав ЗМІ, і демократія восторжествує.

Коли ж йому заперечили, що у нас на місцевих виборах представників опозиційних партій, що перемогли, знімали з реєстрації за те, що вони не вказали в біографії малозначущі деталі своєї біографії. Або відміняли небажані результати виборів тільки тому, що в селі не було електрики. Політолог заявив: ну це проблема не виборчої системи, а політичної!

Хто ж сперечається! Звичайно, у нас проблеми з політичною системою! З тим, що вона авторитарна і демократію знищує при першій же нагоді. Та й суспільство ще незріле, політично пасивне.

Ось тільки як можна розглядати функціонування тієї або іншої системи виборів у відриві від політичної практики (системи)?

Прослідкуємо історію виборів останніх років. 2002 рік. Вибори ВР за змішаною системою. Міжнародні спостерігачі констатують велику кількість порушень, опозиція заявляє про фальсифікації, левова частка яких відбувалася саме на мажоритарних округах.

Неугодних (опозиційних) кандидатів не реєстрували під будь-якими приводами, представників опозиційних кандидатів і партій не включали у виборчкоми або викидали їх без пояснень за декілька днів до голосування.

У Одесі, приміром, в 2002 році на одному з округів окружком узяв та і виключив близько 100 представників  блоку «Наша Україна» з комісій. І таких випадків було немало.

Особливо «вдався» підрахунок голосів. Не лише спостерігачів від опозиції і журналістів, але і міжнародних спостерігачів викидали з ділянок за допомогою міліції.

Після Майдану була прийнята чисто пропорційна закрита система. Не ідеал, але безперечний крок вперед.

Вибори в 2006 і 2007 роках вигравала опозиційна Партія регіонів. Тобто демократія діяла!  Міжнародні і внутрішні спостерігачі відмічали, що порушення були, але в цілому процес був демократичним.

Ми йшли в правильному напрямі, нам би тільки удосконалити пропорціоналку, перейти до європейських відкритих списків.

Але... У 2010 році пройшли місцеві вибори. Знову відродилася горезвісна «мажоритарка»..

Згадайте оцінки міжнародних спостерігачів — практично усі вони були негативними, усі зазначали, що в порівнянні з президентськими і парламентськими 2006 і 2007 року виборами місцеві значно втратили в якості.

Тобто практика показала, що впровадження мажоритарної системи — це не просто крок назад, а стрибок в минуле!

При нинішній політичній системі ключовим питанням, наріжним каменем міри демократичності є питання про виборчу систему. Саме про нього треба говорити, саме його обговорювати. Бо усе інше — процедури, округа, повноваження ЦВК — усе при цій владі, на жаль, стає вторинним.

Офіційно країна дізнається про межі округів для мажоритарників за 110 днів до виборів. Потім почнеться процес реєстрації (а до дати реєстрації агітувати кандидатам і за кандидатів заборонено), виконання формальностей — на активну агітаційну кампанію часу залишиться у кращому разі півтори місяці. Але в таких умовах будуть тільки опозиціонери.

Хто ще не чув, що влада вже «затвердила» своїх кандидатів по кожному виборчому округу? Губернатори, мери, діючі депутати від ПР в кулуарах не без задоволення міркують, що усі округи розібрані, що вони вже давно там «працюють»,  «підгортають» електорат.

Виникає питання: про які округи мова? Відповідь на поверхні — влада давно «нарізувала» округи і підігнала їх відповідно до власних інтересів і розрахунків.

Легалізовують їх за 110 днів. Ви ще вірите, що у опозиційних або «не затверджених» мажоритарних кандидатів є шанс перемогти?

Формування виборчих комісій. Зберігається принцип, що «зарекомендував» себе на місцевій кампанії. Парламентські партії подають своїх кандидатів — до 15 в окружкоми — інші 3 розігруються жеребкуванням серед позапарламентських партій.

На місцевих виборах траплялися курйози. Наприклад, в Одесі в міській виборчій комісії представники Європейської партії, яка входить в блок НУ-НС, активно допомагали членам проросійської «Батьківщини» і близьким по духу політикам... ЦВК сама вибирала, кого включити до складу комісії від партій — членів НУ-НС, а їх там дев’ять. І вибрала «правильно» — одеські «європейці» виявилися з проросійським шовіністичним духом.

Тепер до питання про чисельність виборців в округах. Не секрет, що «новацією» законопроекту біль­шості є відсутність чітких кількісних рамок виборців в різних округах.

Можна припустити, що ця забудькуватість не випадкова (раніше чисельність виборців в округах не повинна була різнитися більш, ніж на 10%). Боюся, на сході і півдні країни число округів виросте, а на заході скоротиться. Кому незрозуміло чому?

Навіщо регіоналам і їх партнерам підвищення бар’є­ру, зрозуміло. Останні соціологічні дослідження показують, що пройди вибори сьогодні за пропорційною системою, більшість у ВР отримують БЮТ, «Фронт Змін»,  «УДАР» і «Свобода».

Це при тому, що бар’єр не змінюється — 3%. Якщо бар’єр підняти вище, до 5%, загроза непроходження у ВР для деяких партій демократичного табору стає реальною. А голоси тих, що не пройшли діляться між партіями-переможцями пропорційно.

Теоретично можлива ситуація, за якою голоси, віддані за партію Олега Тягныбока, дістануться, у тому числі, ПР і навіть комуністам!

Очевидно, що чим вище прохідний бар’єр, тим інтереси більшого числа українців не будуть представлені в парламенті.

До речі, ситуація з представництвом народу ще гірша у випадку з мажоритарною системою. За наявності великого числа кандидатів в одному окрузі може бути ситуація (і в 2002 році такі випадки були), коли переможцем в окрузі стане кандидат, що набрав 12-15% голосів!

Хочеться підготувати наших людей і до гучних скандалів з приводу зняття неугодних (найбільш сильних і прохідних) кандидатів з реєстрації.

І ще декілька слів про бюлетені і відкріпні талони. Бюлетені тепер будуть беззахисні, а значить, їх можна друкувати де завгодно, коли завгодно і скільки завгодно.

Якщо подібна практика — крок вперед у бік демократії, що тоді стрибок до диктатури? Будуть відроджені, але під іншою назвою, і відкріпні талони. Голосування вдома знову стане масовим. Дежа-вю.

Тепер про мотивацію. Усім за межами країни і усередині неї зрозуміло, чому ми сіли в машину часу і летимо в темне минуле.

Провали в реформах, украй невдалі дії у внутрішній і зовнішній політиці, скандали, що тривають, за участю «баронів» ПР і їх нащадків, корупція, приголомшуюча розкіш життя вищих чиновників на тлі кричущої бідності народу — усе це привело владу до закономірного підсумку — різкого скорочення народної підтримки.

Тому у ПР — жодних шансів.

Саме тому був викликаний дух мажоритарки з усіма супутніми «дослідженнями» нового законопроекту про вибори.

Усе інше: скандали на виборах і чергове визнання їх недемократичними з боку Заходу, фактична нелегітимність парламенту — усе це доки не хвилює владу. Їй треба за всяку ціну залишити парламент під своїм суворим контролем.

Влада готується виграти в усіх або майже в усіх мажоритарних округах, а також спробувати максимально вижати результат за списками. Майже «придушені» найпопулярніші телеканали, побудований адмінресурс, побудовані органи місцевого самоврядування, загнуздані суди і правоохоронна система.

Усе готово до того, що Верховна Рада України 7 скликання буде не обрана, а призначена.

Ось тільки настане завтра, і що влада робитиме з цією пірровою перемогою?

Володимир Куренний,
глава правління Фонду свободи і демократії,
нардеп 5 скликання,  УП