Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
ЦИВІЛІЗОВАНА ДЕРЖАВА ЧИ КОРСАРСЬКЕ КУБЛО?Сформулюємо у вигляді запитань найболючіші проблеми сучасного українського суспільства: — чому Україну делікатно, але послідовно не пускають у Європейське Співтовариство як рівну? — хто винен у повному творчому та матеріальному занепаді української культури? Чому «наказало довго жити» українське кіно? Чому бомжуваті рейдери нахабно викидають на смітник майно та інструменти всесвітньо відомих музичних колективів? Чому банкрутує вітчизняне книговиробництво, чому термін «творча людина» в сучасній Україні став фактично синонімом поняття «жебрак»? — чому влада під приводом «заткнути дірки у бюджеті пенсійного фонду» безсоромно і протизаконно грабує тих же пенсіонерів, котрі одержують мінімальні пенсії? — чому все частіше з Кабінету Міністрів лунають заклики до подальшого скорочення, урізання і без того мізерних статків переважної більшості громадян з одночасними обіцянками підвищити вкотре тарифи, накрутити «лічильники» боржникам і взагалі — влаштувати народу таку шокову терапію, що людські втрати від неї перевершать втрати України у Другій Світовій війні. А тепер — поставимо головне запитання: що об’єднує всі ці проблеми? Не поспішайте, як з мосту в воду, одразу звинувачувати владу та її конкретних представників. Ми не на мітингу. Ми намагаємося дослідити те, в чому владу справді можна звинуватити. А саме: у невмінні побачити зв’язок між, здавалося б, проблемами різного спектру. Свою баньочку на дьоготь буде доречним закинути в город не тільки так званим «незалежним журналістам», бо то все одно, що вербувати в монастир дівчаток старої бандерші з Великої Окружної. Частину провини мають взяти на себе ті, хто гордо йменують себе політичними експертами-аналітиками. Схоже на те, що в Україні обізвати себе цим титулом — що дурному з гори побігти. Але ми не про це. Не будемо випробовувати терпіння освічених читачів — і одразу дамо свою відповідь. Ані влада, ані вже згадані експерти (в лапках і без них) вперто не бачать небезпеки явища, котре одержало грайливий термін «піратство». Не здивуємось, якщо дізнаємося, що в кабінетах у тих, хто займається цим кримінальним ремеслом, висять кольорові фото Джека Горобця на тлі традиційного «веселого Роджера». Хоча наші українські «корсари» безчинствують не на Карібах (там вони лише відпочивають), а в безпосередній близькості до Київського моря, дещо перепадає Донецьку, Луганську і Краматорську. Перш, ніж перейти безпосередньо до результатів нашого дослідження, зробимо одне важливе концептуальне уточнення. У нашій ситуації термін «піратство» є неточним. Відтак ми вжили інше визначення — «корсарство». Яка різниця? Суттєва. Хоча в перекладі з давньогрецької мови слово «пірат» означає загалом те ж саме, що й «корсар», але є одна дуже важлива відмінність. Пірати безчинствують на свій страх і ризик, не роблячи винятку для жодного корабля. Відтак і фінал у них швидкий і короткий, зашморг на реї військового судна — мисливця на піратів. А от корсар — це пірат у законі. Його «кришує» влада конкретної країни, видаючи дозвіл нападати на кораблі ворожих тій країні держав та нейтральних країн, котрі мають із ними торгівельні зносини. Відчуваєте різницю? Так ото ж!.. А тепер — безпосередньо до справи. Предметом нашого дослідження є «злочинна діяльність у галузі, пов’язаній із створенням, поширенням та використанням прав інтелектуальної власності, а саме незаконне копіювання та поширення виконань та звукових носіїв без дозволу право власників у промислових масштабах». За свідченням Голови правління Всеукраїнського агентства авторських прав (ВААП) Юрія Гандзюка, якому належить це визначення, випуск контрафактної, себто незаконної продукції охоплює практично весь музичний бізнес та фонограмну індустрію нашої держави. Якщо ще два роки тому відсоток «лівих» дисків крутився в межах 65%, то сьогодні пан Гандзюк зафіксував його зростання до 90, а то й 95%. У що це, даруйте, виливається бюджетові нашої держави? Для порівняння вдамося до бухгалтерської статистики фінансових втрат, які несуть конкретні країни від розбійної діяльності сомалійських корсарів. За даними «Вікіпедії» африканські «джентльмени удачі» мають у середньому 4 мільйони доларів викупу за один захоплений ними корабель. Але врахуйте, що з цієї суми 300 тисяч доларів забирає підготовка акції — розвідка, підкуп або перекуповування потрібних людей та інформації, сучасні моторні човни, супутниковий зв’язок, зброя тощо. Ще 200 тисяч доларів складає сучасна версія «патенту на корсарство». Їх одержують урядовці як свою частку в бізнесі. Цікава подробиця: ще десь 400 з гаком тисяч доларів розподіляються між місцевими політиками та офіруються на підтримку старих немічних людей та дітей-сиріт. Отже, кругом-бігом один мільйон з чотирьох розлітається, 25 відсотків від загальної суми, запам’ятайте цю цифру! Тепер про збитки від діяльності наших українських майстрів контрафакту. Три роки тому впливова міжнародна організація IIPA (International Intellectual Property Alliance) оцінила втрати від «корсарства» у фонографічній та відеогалузях тільки в Україні для американських власників авторських прав у 160 мільйонів доларів. Себто, це дорівнює викупу за 40 захоплених сомалійськими піратами кораблів! Без жодного пострілу, панове! І без ніяких вам абордажів! Голова правління ВААП Юрій Гандзюк у розмові з нами назвав вищезгадану цифру — 160 мільйонів — «вельми і вельми приблизною, бо вона одержана непрямими, часто сумнівними методами». Насправді ж ця сума набагато вища. Але американці чомусь не роблять рішучих кроків. Хоча — можуть. Так, американці й справді можуть натиснути на українську владу саме через такі от фінансові абордажі. І вони це робили. У 2000-му році уряд США запровадив вельми і вельми обмежені санкції у відповідь на нахабну крадіжку і розпродаж з-під поли американської інтелектуальної власності. Санкції діяли лише проти двох галузей виробництва: метал і хімія. Однак за короткий строк «лічильник» накрутив 70 мільйонів доларів. Після чого адміністрація Леоніда Кучми «помітила проблему». Києвом і великими містами України прокотилися взірцево-показові міліцейські рейди, контрафактні диски вилучали ледь не тоннами і трощили їх гусеницями тракторів — демонстративно, перед журналістськими телекамерами. Десь тоді ж Верховна Рада нарешті ратифікувала відповідні міжнародні угоди про захист інтелектуальної власності. «Корсари» притихли — до зміни варти на Печерських пагорбах. Цікаво, що найвідоміші з них досить оперативно в дусі часу подали себе «жертвами попереднього режиму та борцями за відродження української культури». Перш за все — у галузі музики. Дещо про реальний стан цього «відродження»: знову ж таки, за даними ВААПу, структура змісту музичних дисків, що випускаються в Україні, є такою: російська «попса» — понад 50%, західні виконавці — 40%, вся українська музика — від класики до сучасних груп — в межах 7-8%. На тлі такої гнітючої реальності скандальна спроба парламентської більшості звузити сектор української музики в телерадіоефірі до 25% виглядає взагалі актом незрівнянного українофільства! Про дивну поведінку американської влади, яка загалом рішуче захищає інтереси вітчизняного виробника в усьому світі, йтиметься далі. Для нас зараз важливіший інший сигнал з Вашингтону — на адресу вже нинішнього українського істеблішменту. Є такий чорний список — «Список 301». Це країни та структури, які свідомо шкодять інтересам США. В залежності від того, в якій частині списку опиняється та чи інша держава, вводяться спочатку підсилений моніторинг, а далі — знову таки, ті чи інші економічні санкції. І не тільки економічні, до речі. Чомусь наші ЗМІ пропустили повз вуха свіжу обіцянку Вашингтону використовувати для боротьби з любителями зламування чужих закритих сайтів і розвішування їхнього змісту у відкритому Інтернеті... спецназ армії США. Незалежно від того, де сидять ці любителі чужих секретів і чужої інтелектуальної власності. Тож перспектива одного дня одержати десант «зелених беретів» десь у Києві на Осокорках цілком реальна. Як і не менш реальна версія згаданої санкції — керований супутником американський безпілотник випускає пару ракет у вікно скромної квартирки дев’ятиповерхівки на Борщагівці. Але до цього поки що не дійшло. Зате минулого року, вже при новій владі відповідні американські чинники провели шестимісячний підсилений моніторинг порушення прав інтелектуальної власності громадян США в реаліях України. Згадайте реакцію Леоніда Кучми у 2000-му році. І порівняйте з повною відсутністю реакції влади нинішньої — на загалом аналогічний сигнал. Невже й справді доведеться натякати ракетами з безпілотників? Тут варто наголосити, що в загальному потоці аудіо та відеозаписів в Україні музичний сектор не перевищує 40%. І тут контрафакт клепають часто-густо фірми-одноденки: зареєструвався, вкрав, роздобув «марки» або елементарно підробив їх, знову ж таки вкрав чужі файли, скинув у роздрібний продаж партію «лівого» товару, закрив ліцензію — і шукай вітру в полі. Основний удар «корсарські капітани» нині спрямували проти виробників конче необхідної продукції: навчальних програм для школярів, а також підручників, посібників, довідкової літератури тощо. А також проти справді серйозних українських видавництв. Не встигає книжка вийти з друкарні або оригінальна навчальна комп’ютерна програма з’явитись у спеціалізованих магазинах, як на десятках сайтів та сотнях незареєстрованих розкладок з’являється вкрадена копія. Качайте, люди, на дурняк! А воно якраз і не на дурняк. Тому що, як ми вже наголошували, через злочинну діяльність «корсарів» вимушено банкрутують українські видавництва та комп’ютерні фірми. І то не якісь там, а такі, що за короткий строк здобули світове реноме. Один лише приклад: рекордингова компанія «АТЛАНТІК» випустила набір з кількох десятків справді оригінальних комп’ютерних програм для всіх класів українських шкіл — від першого до випускного. При цьому не йшлося про прибуток. Головне — аби дітям і підліткам вчитися стало ЦІКАВО. Спроба вдалася, що називається, з першого разу. В «АТЛАНТІК» посипалися пропозиції з інших країн, серед них — членів ЄС, розробити аналогічні програми для їхніх учнів. І що? Як грім серед ясного неба на ринку дисків з’являється величезна партія нахабно вкрадених копій проекту. Що характерно — як розповів нам Юрій Гандзюк, ця акція не була спонтанним бажанням урвати свій шмат і дати драла. У її розробці брали участь люди, котрі досконало знають як усі прогалини в українському законодавстві, так і, м’яко кажучи, певні особливості менталітету наших чиновників. Себто, по суті це була диверсія проти національно усвідомлених розробників і виробників. Чи написав про це бодай пару рядків хтось із тих, хто ладен душу закласти аби похизуватися своїм фейсом на шоу у чергового шустера? Ні, навіщо! Адже і той, хто краде, і той, хто мовчить, на наше переконання, годуються з одного корита. Опис зусиль «АТЛАНТІК» добитися справедливості у відповідності з українським законодавством вартував майже річної тяганини по чиновницьким і слідчим кабінетам і таких видатків на різноманітні, не зрозуміти одразу кому потрібні експертизи, що вони готові від розпачу заректися братися за будь-яку діяльність саме на українському ринку. Отже, підсумовуючи першу частину нашого дослідження, змалюємо картину, далеку від оптимістичної: — цивілізована Європа може за певних умов заплющити очі на певні специфічні особливості української демократії. Але красти — та ще й нахабно — її власність, користуючись при цьому пільгами членів ЄС, не дозволить. Така от перспектива. — зголоднілі письменники, безробітні кінематографісти, збанкрутілі видавці, зубожілі науковці вимагають у держави фінансової підтримки. Логічно і справедливо. Але! Якщо художній твір, фільм, підручник розпродують за безцінь ще до того, як вони офіційно побачать світ — то це буде не допомога, а марнотратство. Хто в цьому винен? Цікаве запитання. Ми повернемося до нього в наступних частинах дослідження, де обіцяємо більше конкретики, зокрема щодо збитків, які несе бюджет держави загалом — і МАУП зокрема. За підрахунками Голови правління ВААП Юрія Гандзюка, скорочення «корсарського» ринку аудіо та відеозаписів лише на 10 відсотків принесе в бюджет щонайменше мільярд доларів. Щороку! Вісім мільярдів гривень, котрі конче потрібні пенсійному фонду, інвалідам-чорнобильцям, калікам-афганцям, самотнім матерям, дітям-сиротам і ще, ще, ще багато кому, сьогодні безпомічному. Найпарадоксальніше те, що «корсарські капітани» і не думають ховатися. Офіс одного з них, наприклад, розташований за кільканадцять хвилин ходу від Генеральної Прокуратури України, МВС та Верховного Суду. Таке от життя у наших Джеків Горобців! В.Н. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |