Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«Вічне авто» тихо вбили конкуренти

Під час розвалу «соціалістичної співдружності» в кінці 1980-х чеський автомобільний завод «Татра», залишений своїм урядом в ринкових умовах напризволяще, знайшов сили і можливості продовжувати розробку нових легкових автомобілів — якісних, комфортабельних та безпечних.

Це повинно було вивести завод з кризи, але сталося навпаки. Руйнівна робота проти «Татр» була організована дуже тонко та вміло.

Керівництву заводу «Татра» ще в 1992 році стало ясно, що прибуткові продажі нових автомобілів можливі тільки в західні країни, де могли знайтися покупці на родзинку слов’янського автомобільного світу. Найбільшу зацікавленість виявили покупці з Великобританії. Там виникла фірма-імпортер «Татра Мотів Пауер». Англійці міркували тверезо — термін служби «Татри Т613» на прекрасних дорогах Британії уявлявся необмеженим. Дизайн кузова і інтер’єру — нев’янучий. Двигун і трансмісія  могли без ремонтів пройти не менше 500 тисяч кілометрів. На провінційних дорогах Чехії і Словаччини, і дорогах колишніх соцкраїн «Татра Т613» довела, що турбуватися за міцність кузова взагалі не потрібно, він міцніший за сталевий ящик. Необхідно було трохи змінити підвіску — фахівці заводу могли це зробити без проблем.

Британці також врахували, що коли на Заході почали проектувати автомобілі із заданим терміном служби (після чого вони розвалюються), то цей принцип і не думали застосовувати в Чехословаччині. «Татри» представницького класу створювалися навіки. Соціалістичний принцип був простим — новий автомобіль отримувало найвище начальство. Після появи вдосконаленого варіанту він знову-таки починав возити високопосадових бонз, а «старий» автомобіль скочувався вниз, на ньому возили діячів рангом нижче. Цей процес продовжувався доти, доки неабияк пошарпана красуня не починала надмірно часто ламатися. Тоді її пускали в продаж і покупцями зазвичай ставала прислуга. Тільки пройшовши через руки цієї категорії власників, представницька «Татра» потрапляла до рук простих трудівників. Треба віддати належне, що діставши залишки минулої розкоші, вони не страждали, оскільки часто ресурс автомобіля був ще далеко не вичерпаний і перевищував можливості звичайних малолітражок.

Колись «Татра Т613» випускалася в двох основних варіантах — звичайний і подовжений лімузин, не рахуючи народної «Швидкої допомоги». Подовжений варіант по комфорту для пасажирів на задніх сидіннях нічим не поступався «Сітроєнам СХ Престиж». Там можна було спокійно сидіти, розпрямивши ноги. На виході у той час був ще один варіант «Татри» з кодовим позначенням «Кардинал».

Британці дуже жалкували, що прекрасні автомобілі випускалися в мізерних кількостях. В 1992 році з конвеєра зійшло тільки 75 автомобілів, та і ті не завжди знаходили збут. В основному завод тримався на урядових замовленнях. Пересічні громадяни, хоча і дістали можливість безперешкодно купувати нові «Татри Т613-5», не мали грошей або боялися громадської думки. Не в міру завзяті демократи почали боротьбу з символом комуністичного правління не менш люту, ніж свого часу комуністи з «пережитком капіталізму». В результаті серйозного постраждав завод і вся автомобільна промисловість як Чехії, так і Словаччини.

Фірма «Татра Мотів Пауер» в 1992/93 роках поставила до Великобританії не менше 15 Т613. Авто цієї партії були чорного кольору, оскільки були замовлені для Китаю, який відмовився від них через «ревізіонізм» керівництва ЧССР. Автомобілі чорного кольору в Китаї були візитною карткою партійної номенклатури.

Ці «Татри Т613» мали карбюратори, достатньо велику витрату палива, спалювали попутно до 1,5 літра моторного масла на 1000 кілометрів, тому їх розпродали у Великобританії за відносно невелику ціну до 15 тисяч фунтів стерлінгів як «спеціальний імпорт». Це означало, що уряд країни пішов назустріч як своїм колекціонерам, так і прославленому заводу з східноморавського містечка Копржівніце.

Завод доводив Т613 до сучасного рівня. Останні автомобілі випускалися з багатоточковою системою уприскування палива і каталізаторами. Автомобіль пройшов сертифікаційні випробування ЄЕС по викиду шкідливих продуктів згорання. Цікаво, що чехи зробили спробу добитися дозволу на експорт «Татри Т613-5» в США у тамтешнього «Агентства по захисту навколишнього середовища», але такий дозвіл американці їм не видали. 

Незабаром до Англії потрапила «Татра Т613-4», двигун якої був обладнаний електронною системою уприскування палива EFI 613-4. Ціна цього автомобіля досягла 30 тисяч фунтів стерлінгів. На жаль, завод не мав можливості організувати постачання запасних частин і англійцям довелося звертатися за допомогою до посередницької фірми в Німеччині. Це не додало ентузіазму британським колекціонерам. Завод не захотів мати справи з окремими покупцями запчастин, що також не збільшило числа проданих «Татр». Закореніла хвороба соціалістичного способу виробництва дала про себе знати і ударила по перспективах заводу. Ціна «Татри Т613» у Великобританії різко впала. Колекціонери могли купити новий автомобіль з карбюраторним двигуном всього за 3500 фунтів стерлінгів, тобто, майже даром в порівнянні з середнім рівнем зарплати. Більш сучасна, обладнана інжекторами «Татра» також сильно втратила в ціні — за неї платили всього 4 — 5 тисяч фунтів.

“Татра Т613» не пробилася у великих кількостях на ринок Великобританії, оскільки не було масового покупця і про неї взагалі нічого не знали навіть багато торговців автомобілями.

 Завод не здавався і шукав свою нішу в умовах ринкового господарства. Ще в 1992 році почалася історія нової моделі «Татра T700». Заповзятливий містер Бішоп для проби імпортував до Великобританії декілька автомобілів T613-5. Потенціал збуту незвичайного чеського автомобіля в країні був, притому чималий. Дивно, але форми та лінії кузова чеської красуні, які пестять слов’янське око, британці оцінили як «дещо невідповідні». Містер Бішоп звернувся до свого друга, дизайнера Джефа Уордла, щоб той подивився, що можна зробити для зміни стилю Т613-5. В результаті виник проект Т614, який завод був готовий поставити на конвеєр. Випуску варіанту Т614 перешкодила майже повна втрата «Татрою» на початку 1990-х років  стабільного, але штучно дуже обмеженого ринку збуту серед комуністичної верхівки, особливо в країнах Варшавського пакту.

Одночасно з початком роботи над новим дизайном передбачливий англієць почав рекламну кампанію в спеціальній пресі і засобах масової інформації. До Копржівніце були запрошені журналісти, які розповіли світові про знаменитий завод, розташований у відрогах гірського масиву Татри. Після відвідин журналістів багатьом на Заході довелося змінити свої погляди як на автомобілі заводу, так і на сам завод, адже в запалі ідеологічної війни минулих десятиліть чехословацькі автомобілі «освітлювали» тільки в темних тонах.

У лютому 1995 року розробку проекту продовжили. У той час містер Уордл вже працював в «Європейському центрі художнього проектування» в Швейцарії. Директор заводу «Татра» повідомив йому, що уряд Чехії, який вирішив купити для своїх потреб «Мерседеси», міг би замовити 100 «Татр», якби завод запропонував новий і досконаліший варіант. Заводу було виділено достатньо засобів для того, щоб можна було провести зміни старої, доброї «Татри Т613».

На ній змінили передню частину кузова, округлили контури арок задніх коліс і зробили їх гармонійними з передніми, змінили двері так, що лінія вікон була вища в задній частині, змінили контур лобового скла, повністю змінили заднє бічне скло. Англійці працювали рука в руку з чехами. Провідний інженер по кузову Мірек Старонь і містер Уордл повністю переробили старий лімузин Т613. Для виготовлення деталей з склопластиків і листового металу вони використовували початкову модель T613, яку чомусь ігнорували і не використали протягом останніх 25 років. Нові елементи цієї моделі були виліплені з глини. До цього майстри «Татри» працювали тільки з деревом, але дуже швидко навчилися робити деталі кузова по глиняних моделях. Англійці тільки дивувалися їх кмітливості і винахідливості.

Один колишній інженер заводу «Татра» по глиняних макетах зміг швидко розробити програми в найсучаснішій системі CAD-CAM для верстатів з програмним управлінням, на яких були відфрезеровані штампи. Листові деталі відштампували і зварили разом, внаслідок чого дуже швидко отримали якісні деталі кузова з новими контурами.

У квітні 1995 року завод почав готуватися до серійного виробництва «Татри Т700». Перший прототип був готовий восени того ж року. Його збирали на вже закритій філії заводу в містечку Прилад, де ще в роки комуністичного правління були побудовані цехи по складанню легкових автомобілів представницького класу. У грудні 1995 року новий автомобіль був представлений уряду Чехії. Були зроблені деякі зауваження і пропозиції внести зміни, а в квітні 1996 року уряд дозволив почати серійне виробництво оновленої «Татри».

Завод прийняв всі заходи, щоб не упустити свого шансу і дуже швидко зібрав 20 автомобілів, але обіцяне замовлення на 100 розкішних лімузинів для уряду з якихось причин так і не було виконане. 

Знову заводу в Копржівніце дієву допомогу надали англійці, що розуміються в автомобілебудуванні. У журналах з’явилися статті, в яких можна було прочитати багато утішних і, головне, справедливих відгуків про «Татру». Писали, що на папері «Татри» завжди виглядали прекрасно, це свого роду «змужнілі «Порше». З могутнім двигуном повітряного охолодження над заднім мостом, що дає дуже хороше зчеплення з дорогою і передачу потужності на ведучі колеса без великих втрат і шуму, «Татра» на підйомах не має собі рівних в світі. Два каталізатори не випускають в атмосферу взагалі ніяких шкідливих продуктів згорання високооктанового бензину. Її вузли і деталі розраховані на не завжди хорошу дорогу і, здається, служитимуть вічно. Навіть вихлопну трубу і глушник не доведеться міняти, оскільки вони двошарові і виготовлені з відмінної неіржавіючої сталі. Як писав англійський автомобільний журнал, «Татра» призначена для того, щоб «їздити і їздити».   

Англійські журналісти пішли проти громадської думки. Вони виступили проти загальноприйнятого принципу — виріб поганий тільки тому, що він зі Східної Європи. Суспільству дуже довго вселяли просту думку — все, що зроблене в соціалістичних країнах, грубе, негарне і негідне уваги. У випадку з новою «Татрою» порівняння напрошувалися вже не з чим-небудь, а з автомобілями вищого класу для вельми багатих і важливих персон. Автомобільні журналісти пішли на значний ризик, давши гідну оцінку автомобілям «Татра» взагалі і Т613-5 або Т700 зокрема.

У статтях указувалося, що «Татра-613» створювалася для їзди по далеко не першокласних дорогах в умовах не завжди сприятливої погоди. Щоб витримати удари долі, автомобілі зроблені міцними і довговічними. Навіть було помічено, що якщо на дорозі лежать каменюки, то замість того, щоб прибрати їх з дороги, водії просто їдуть по них. Своєю архітектурою «Татра» нагадувала англійським журналістам шведські автомобілі СААБ, які на Заході вважаються вельми витонченими. Слід відмітити, що будь-яка «Татра» виглядає красивіше за будь-який «СААБ».

На дорозі маневреність автомобіля оцінювалася як «мрія», навіть на таких поганих, як на задвірках в графстві Йоркшир або в Чехії! Наголошувалася зручна рульова колонка Т700, що складається і регульюється по висоті. В той же час бентежила відсутність антиблокувальної системи ABS і подушок безпеки. Без цих засобів підвищення безпеки пасажирів не могло бути і мови про просування Т700 на західний ринок. В той же час на борту був холодильник, шкіряні сидіння з електричним підігрівом і найсучасніша протиугонна система, а панель приладів була прикрашена деревом цінних порід. На задньому сидінні можна було організувати робоче місце бізнесмена з комп’ютером, стільниковим телефоном і виходом в «Інтернет», а також факс-апаратом.

Технічні характеристики автомобіля «Tatra T700» знаходяться на високому рівні. За основу узятий все той же традиційний бензиновий 8-циліндровий двигун повітряного охолодження, з розташуванням циліндрів під кутом 90 градусів, з робочим об’ємом 3495 куб.см. і ступенем стиснення 9,3. Двигун короткоходовий, діаметр поршня складає 85 мм при ході 77 мм. Він здатний розвивати потужність 200 к.с. при 5750 об/хв і величезному крутному моменті 28 кгм при 4000 об/хв. Двигун обладнаний трьохканальним каталізатором і електронною системою запалення, працює на неетильованому високооктановому бензині.

Коробка передач — механічна п’ятиступінчаста, при цьому зразу дві передачі, четверта і п’ята, понижувальні. На четвертій передачі коефіцієнт зниження обертів складає 0,906, а на п’ятій — 0,714. Це означає, що на відмінному шосе двигун працюватиме на значно менших обертах, що зменшує витрату палива і знос деталей двигуна. Зчеплення — однодискове сухе.

Двигун граючи розгонить автомобіль до максимальної швидкості 230 км/г і забезпечує час набору швидкості 100 км/г за 10,8 секунди. Цікаво, що «Татра Т700» може рухатися тривалий час із швидкістю 190 км/г. Середня витрата бензину — 12,5 л на 100 км шляху, пройденого із швидкістю 120 км/г. У місті «Татра Т700» витрачає до 15 літрів бензину на 100 кілометрів. Запас бензину 72 літри в двох паливних баках.

Для обігріву пасажирського салону використовувався незалежний водяний радіатор з допоміжним малошумним вентилятором. Система підігріву і кондиціонування повітря дозволяє здійснити роздільну настройку температури правої і лівої частин пасажирського салону. Комфортабельний салон доповнює відмінне устаткування, серед якого програвач на компакт-дисках фірми «Соні» з дистанційним управлінням і відеомагнітофон тієї ж фірми з кольоровим монітором. Шкіряні сидіння типу «Рекаро» мають систему електричного підігріву і валик для підтримки поясниці.

Разом із стандартною T700, завод «Татра» пропонував і варіанти в спеціального виконання. За якістю виконання вони не відрізнялися від основного варіанту, оскільки їх робив сам завод. Замовникам пропонувався також і спеціальний варіант двигуна з робочим об’ємом 4,36 замість стандартних 3,5 літра. Компоновка двигуна залишалася без змін, але потужність досягла 430 к.с., завдяки чому величезний і чудово обладнаний автомобіль без проблем розвивав швидкість 250 км/г. Можливо, він міг би розвивати і більшу швидкість, але ... відстані між населеними пунктами в Європі дуже невеликі.

Чеська фірма «Екорра» з містечка Седльніце на базі Т700 побудувала двохдверне купе. Передня частина цього автомобіля залишилася майже такою ж, як і на Т700. Шасі — жорсткіше і нижче. Кузов цього спортивного купе виготовлений з алюмінію. На борту напис: «Мотор «Татри».

Гордитися було чим. Доведений до досконалості 8-циліндровий двигун повітряного охолоджування з робочим об’ємом 4,4 літра розвивав потужність в межах 430 к.с. і дозволяв розгонити автомобіль з власною вагою 1280 кг до швидкості 100 км/г за 4,4 с. Цей спеціальний варіант мав максимальну швидкість понад 300 км/г.

На базі механіки і двигуна Т700 був побудований спеціальний варіант «Лаурін і Клемент TV8». Його продавали до Німеччини за ціною 250 тисяч дойчмарок, без урахування податків і мит, при цьому замовник повинен був отримати своє технічне диво чеського зразка на заводі. Цей варіант мав двигун 4,4 літра, сталеву раму, ручну коробку передач, двері, що зрушуються вперед, висувні галогенні фари, кондиціонер, інтер’єр спортивного типу і шкіряні сидіння.

Політичні інтриги навколо знаменитого заводу і його видатних автомобілів погано вплинули на них. На жаль, ні спеціальні варіанти, ні спецзамовлення не змогли забезпечити достатніх доходів для організації серійного випуску Т700. Можна тільки сподіватися, що колись у майбутньому завод «Татра» знайде сили і засоби, щоб порадувати світ своїми чудовими «Татрами». Повчально, що навіть чистосердечна дружня допомога британських спеціалістів не врятувала моравську красуню.

Володимир РЕПАЛО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com