Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Безвихідь консолідованої політики

Останні півтора року української історії пройшли під знаком консолідації влади. Хронічна криза попередньої влади, здавалося б, могли забезпечити новій команді підтримку суспільства на масштабні зміни, що визначають долю країни на наступне десятиліття.

Було ясно, що переважна більшість українських громадян розчарувалися у фасадній демократії і готові прийняти авторитарного правителя.

Перемога Віктора Януковича означала політичну консолідацію по-донецьки. Донецький стиль виражається, передусім, в:

— яскравій пострадянській ідентичності;

— недооцінці методів і цінностей публічної політики і форм «м’якої влади”;

— прагматизмі, обмеженому умінням домовлятися лише зі своїми;

— невмінні досягати політичних цілей політичними способами.

Супротивний їм дніпропетровський стиль виражався в ефективному популізмі, заснованому на блискучих політтехнологіях, умінні маніпулювати групами різних етнічних і культурних ідентичностей, а також неймовірній здатності до ідеологічної мімікрії.

Вибираючи між дніпропетровською косою і донецьким молотом, українці вибрали пролетарський інструмент. Це був вибір на користь простої і виразної політики «жорсткої руки».

Помаранчева епоха підірвала віру громадян в можливість реформ націонал-демократичним шляхом, і українці кинулися у бік іншої помилки. Донецький стиль задав тон політичної консолідації останніх років.

Саме стиль зумовив те, як була «відновлена» Конституція, як велася кадрова політика, як будували вертикаль однопартійної влади від Кабміну до райради, як переносилися парламентські вибори, як ігнорували громадську думку і роботу із ЗМІ, як до мінімуму обмежили групи, чиї інтереси приймаються до уваги.

Цей же стиль зумовив долю реформ і відношення з сусідами.

Україна — країна, де державне будівництво перебувало в зачатковій стадії неприпустимо довгий час. Те, що у нас називають реформами, — це фундаментальний крок в інституціональному розвитку держави і інфраструктурній перебудові цілих секторів економіки.

І в цих умовах політична консолідація, тобто зосередження влади в руках однієї партії, розглядалася як легітимна стратегія.

 Консолідація мала сенс лише як тимчасова поступка політичним елітам заради загальної справи.

Але соціально-економічна, правова і політична реальність показала неспроможність очікувань суспільства, ілюзорність аргументів на користь консолідаційного консенсусу.

Зосередження влади в руках вузької групи політиків і олігархів привели до ще більшого розбалансування українського політичного режиму. Обмеження доступу груп інтересів до центрів ухвалення рішення привів до ряду процесів, які зупинили розвиток країни і держави.

По-перше, на державні рішення впливають обрані групи інтересів усередині однієї політичної сили, що привело до звуження доступу до ресурсів. У руках нікчемно малої групи виявилися надприбутки.

Умови життя населення погіршуються, соціальна база політичного режиму зменшується.

Підприємництво стало розкішшю, відхід в тінь — способом вижити.

Реальний сектор країни зникає з радарів фіскальних органів. Виведення активів і припинення зовнішніх інвестицій стали природною відповіддю на консолідовану політику.

По-друге, ті кроки реформацій, які були зроблені за останній час, грунтуються на порочній вірі в можливість приймати доленосні рішення вузьким кругом політиків, не консультуючись з тими групами населення, умови життя і роботи яких залежать від цих рішень.

Укутані таємницею реформаторські законопроекти і плани перетворюються на непродумані кодекси, закони і укази, які починають переписуватися в день їх прийняття.

По-третє, виконання непродуманих законів доручено людям, що мають хороший досвід в пострадянському бізнесі, але не можуть працювати в публічній політиці.

Розмежування бізнесу і держуправління не сталося...

Домагаючись короткострокових результатів неполітичними, а частенько неправовими способами, такий спосіб політичної дії підриває стійкість політичного режиму.

По-четверте, політична опозиція втратила можливість брати участь у важливих загальнонаціональних рішеннях. Політичний плюралізм довгий час був чи не єдиним джерелом соціального і політичного розвитку України.

У серпні-вересні 2011 цей ресурс зведено до мінімуму, тим самим прирікаючи нинішнє керівництво на ще більший ризик прийняття відверто безглуздих, контрефективних рішень.

Сумнівна справедливість кримінальних справ проти провідних опозиційних політиків лише посилює протиріччя політичної системи.

По-п’яте, дисбаланс політичної системи і непродуманість рішень привели не лише до хаосу в суспільстві і економіці України, але і до руйнування сталих зовнішньополітичних зв’язків.

Україна ніколи не була сильним гравцем в міжнародних відносинах. Проте в цьому столітті наша країна ще не була настільки слабкою. Зовнішньополітичні помилки керівництва країни ведуть до втрат кожного окремого громадянина України.

Нинішній хаос — закономірний результат невиправданої політичної консолідації.

Єдиний вихід з ситуації, що склалася, — новий політичний курс. Необхідно почати діалог з опозицією за усіма ключовими пунктами політичного порядку денного.  У найкоротші терміни спростити життя для підприємців в бізнесі і неприбутковій громадській діяльності, відмовитися від контролю над ЗМІ.

Холодна неприязнь до діючої влади робить неможливими ні секторні реформи, ні підготовку нової конституції, ні проведення чесних виборів.

 Олександр Бланк, Михайло Мінаков, УП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com