Українська еліта вибирає Євразію?

Треба сказати, що в Росії, на відміну від України, розмови про Митний союз практично не ведуться, хоча РФ начебто і є «закоперщиком» проекту, а Україна, навпаки, чемно, але дуже твердо від участі в ньому утримується.

І, все ж таки, хоча офіціоз, звичайно, повідомляє про тілорухи МС, але навіть відповідальний секретар ЄврАзЕС Сергій Глазьєв практично зник з публічного простору, хоча ще недавно був однією з найбільш згадуваних медійних персон в Росії.

Інша справа, Україна, де участь-неучасть в МС є одним з ключових моментів внутрішньої і зовнішньої політики.

За великим рахунком, звичайно, МС — це прояв імперіалістичної політики РФ, так само як інші міжнародні фінансові та економічні інститути (МВФ, СОТ, НАТО, ЄС тощо) є проявами світового імперіалізму — на відміну від імперіалізму російського (українського і навіть грузинського), які є імперіалізмами регіональними, місцевими. Але за «маленьким рахунком» ця річ має і свої позитивні сторони, і не тільки за Леніним. Імперіалізм, як остання стадія капіталізму, після якої неминуче настане світле завтра всього людства — значно більш приземлений: відсутність кордонів, відкриття ринків, полегшення торгівлі, зрештою, просто стане легше їздити з однієї республіки в іншу.

Але, кого хвилюють інтереси простої людини, коли йдеться про велику політику?

Звичайно, Україна протягом багатьох років вважала основним трендом своєї політики євроінтеграцію. До речі, Росія теж прагнула до євроінтеграції, але чомусь російська євроінтеграція була абсолютно несумісна з євроінтеграцією України. Такий ось парадокс. Але обидві євроінтеграції, російська і українська, несподівано зійшлися в одній точці — неможливості тієї й іншої. Росії було відмовлено раніше, Україні — пізніше і набагато грубіше.

Навіть якось фантасмагорично виглядає, що саме Юлія Тимошенко виявилася тією точкою, яку поставили на процесі інтеграції України в Європу. Хоча, звичайно, причина не в ній — вона просто зручний привід, не більше. Європа вміє посилати за відомою адресою і без жодного приводу: дивимося приклад Туреччини, яка понад 20 років стукала в ЄС, і отримала нещодавно недвозначну відповідь: тільки турків у Європі не вистачало.

Власне, Митний союз — це і є союз знедолених, бо в Азії членів МС не чекають так само, як і в Європі. Але це ще і союз авторитарних режимів, де від демократичних імітацій відмовляються твердо, як від якихось непотрібностей, які безглузді у цій конфігурації.

Казахстан з довічним Назарбаєвим, і його зятями-наступниками, які завжди змінюються, а також єдиною партією в парламенті — «Нур Отан», очолює яку, зрозуміло, Назарбаєв. Білорусь з незмінюваних «батьком» і наслідним принцом Колею. Росія, яка 24  вересня твердо стала на шлях Третього Риму — думається, що з часом Путін в РФ значитиме те ж саме, що прізвище Цезар у Римі першому. На підході ще дві чудові демократії — Таджикистан і Киргизія...

І ось в такій компанії виявляється Україна, яка широко відкрила свої кордони для Pax Romana ... вибачте — Pax Rossiana. Як казав колись один міністр, не Євразія, а Азіопа. Спокуса, все таки…

І не лише економічна, треба сказати. Вигоди від МС досить зрозумілі, майже очевидні. Але є й спокуса сприйняти у «метрополії» політичну систему, фіктивну демократію, по суті, за римським імперським зразком, де навіть в епоху спадкових імператорів продовжував засідати якийсь «сенат», тільки означав він зовсім не те, що при республіці. Іноді, кажуть, серед сенаторів траплялися навіть коні...

Власне, єдине, що заважає сьогодні Україні повернути до авторитарної, звичної моделі — це та ж сама євроінтеграція. У Європах не зрозуміють...

Але в Європах «забили» на Україну. І навіть структура українського експорту, і та не сприяє якомусь впливу Європи. Росія хоч нафту і газ продає в ЄС, а також ще мідь, паладій, ліс — багато чого, насправді. А Україна?

Основною статтею експорту є продукція чорної металургії, а основний покупець цієї продукції — на сході. І 26-процентні мита на цю продукцію є більш істотним чинником української внутрішньої політики, ніж рідкісні візити європарламентарів.

Власне, це вибір між гуманітарними обставинами і питаннями триразового харчування... Це жорсткий вибір, але він саме такий. Швидше за все, Київ «поламається» трохи, і вступить до МС. Для російської (білоруської, казахстанської) опозиції це буде дуже поганим подарунком, оскільки посилить режим у Кремлі. Але опозицію при такому розкладі не братимуть до уваги ще дуже-дуже довго.

Анатолій Баранов, «ForUm»